ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.07.2002 Справа N 20-4/032
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М.,
Вовка І.В.,
розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
“Енергетична компанія “Севастопольенерго” на постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від
17.04.2002р.
у справі № 20-4/032 господарського суду м. Севастополя
за позовом Відкритого акціонерного товариства “Стальмонтаж”
до відповідача Відкритого акціонерного товариства “Енергетична
компанія “Севастопольенерго”
про стягнення 28034,54грн.
за участю представників:
ВАТ “Стальмонтаж” – не з’явилися;
ВАТ “ЕК “Севастопольенерго” – Майницький М.І. за дов. від
11.04.2002р. № 1275
В С Т А Н О В И Л А :
Відкрите акціонерне товариство “Стальмонтаж” звернулося до
господарського суду м. Севастополя з позовом про стягнення з
Відкритого акціонерного товариства “Енергетична компанія
“Севастопольенерго” 28034,54грн. заборгованості за договором №
17 від 09.01.2001р., у т.ч. 23952,01грн. основної заборгованості
та 4082,53грн. пені (а.с.2-3).
Рішенням господарського суду м. Севастополя від 28.02.2002р. з
ВАТ “Енергетична компанія “Севастопольенерго” на користь
позивача стягнуто 6896,27грн. (а.с.41-42). При цьому суд першої
інстанції виходив з того, що:
- договір № 17 від 09.01.2001р. є неукладеним, оскільки
сторони не дійшли згоди по всіх його істотних умовах, які
визначені як такі гл.28 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, норми якої
регулюють підрядні відносини;
- стягненню підлягає сума оплати простою крану, відповідно до
ст. 469 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 17.04.2002р. рішення господарського суду м. Севастополя від
28.02.2002р. скасовано, позов задоволено частково. Відповідно до
постанови суду апеляційної інстанції на користь позивача з
відповідача стягнуто 23952,01грн. основної заборгованості та
3696,50грн. пені (а.с.56-58).
Скасовуючи прийняте у справі рішення та приймаючи нове, суд
апеляційної інстанції виходив з того, що:
- договір від 09.01.2001р. № 17, невиконання умов якого є
підставою заявленого позову, за своєю правовою природою є
договором майнового найму;
- при укладенні договору сторонами досягнуто згоди по всіх
його істотних умовах, у зв’язку з чим висновок суду першої
інстанції про те, що даний договір є неукладеним, помилковий;
- наданий розрахунок плати за користування краном
підтверджується зібраними у справі письмовими доказами.
Позовні вимоги в частині стягнення пені судом апеляційної
інстанції задоволені частково, зважаючи на встановлений
шестимісячний строк позовної давності за цією вимогою.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ВАТ “ЕК
“Свастопольенерго” звернулося до Вищого господарського суду
України з касаційною скаргою та просить її скасувати, залишивши
в силі рішення господарського суду м. Севастополя від
28.02.2002р. У поданій касаційній скарзі скаржник зазначає, що
судом апеляційної інстанції при прийнятті оспорюваного судового
акта:
- порушені норми процесуального права, оскільки розглянуто
спір за відсутності його представника, який з поважних причин не
зміг бути присутнім у засіданні суду апеляційної інстанції, про
неможливість забезпечення явки якого повідомлялось у клопотанні
про відкладення розгляду апеляційної скарги;
- неповно з’ясовано обставини справи, які входять до предмету
доказування у даній справі, у зв’язку з чим невірно застосовані
до взаємовідносин сторін норми, які регулюють майновий найом.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить
касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Відповідно до ст. 256 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, за договором
майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві
майно у тимчасове користування за плату.
В силу ст. 332 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, за договором підряду
підрядчик зобов'язується виконати на свій риск певну роботу за
завданням замовника з його або своїх матеріалів, а замовник
зобов'язується прийняти й оплатити виконану роботу.
Слід зазначити, що предметом договору підряду завжди є
матеріалізований результат, який досягається шляхом виконання
певної роботи за завданням підрядчика, а предметом договору
майнового найму – користування майном.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що
09.01.2001р. між сторонами у справі укладено договір № 17,
відповідно до якого позивач передає, а відповідач приймає,
відповідно до акту прийому-передачі, кран марки МГК 25 БР для
виконання вантажно-розвантажувальних робіт та будівельно-
монтажних робіт на будівництві об’єкту.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вірно визначив правову
природу зазначеного договору і відніс його до договору майнового
найму, оскільки предметом даного договору є передача певного
майна у тимчасове користування з зазначенням цільового
використання такого майна – для виконання певних робіт, а не
виконання таких робіт позивачем.
З огляду на наведене, судом апеляційної інстанції правильно
застосовані до взаємовідносин сторін норми права, які регулюють
майновий найом і висновок суду щодо укладення такого договору
внаслідок досягнення сторонами згоди по всіх його істотних
умовах вірний.
Відповідно до ст. 265 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, одним з основних
обов’язків наймача є своєчасне внесення плати за користування
майном.
В силу ст.ст. 161,162 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, зобов'язання
повинні виконуватися належним чином і в установлений строк
відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при
відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно
ставляться; одностороння відмова від виконання зобов’язання не
допускається.
Так, п. 3.1. договору сторони визначили, що оплата здійснюється
за фактично відпрацьований час відповідно до калькуляції
протягом трьох банківських днів з дня виставлення рахунку.
Як встановлено судом апеляційної інстанції при вирішення даного
спору по суті, виставлені позивачем рахунки позивач у
встановлений укладеним договором строк не оплатив.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вірно дійшов висновку про
обгрунтованість заявлених позивачем вимог в частині основної
суми боргу та задовольнив їх, стягнувши з відповідача на його
користь 23952,01грн., встановивши, що розрахунок здійснений
позивачем на підставі підписаної сторонами калькуляції, яка є
невід’ємною частиною договору (додаток № 1), та змінних рапортів
відповідача про виконані ним монтажні роботи.
Відповідно до ст. 72 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
для позовів про
стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлений скорочений строк
позовної давності, тривалістю шість місяців.
В силу ст. 75 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, позовна давність
застосовується судом незалежно від заяви сторін.
Отже, судом апеляційної інстанції обгрунтовано застосовано
позовну давність до вимог позивача та відмовлено у задоволенні
позову в частині стягнення пені за період, який не охоплений
шестимісячним строком, а також обчислено пеню з урахуванням
однієї облікової ставки НБУ, оскільки хоча сторонами умовами
договору і встановлено пеню у розмірі 0.1%, але обмежено її
максимальний розмір однією обліковою ставкою НБУ.
Доводи скаржника щодо порушення норм процесуального права при
винесенні оспорюваного судового акту, внаслідок відхилення
клопотання про відкладення розгляду справи, у зв’язку
неможливістю забезпечення явки повноважного представника,
внаслідок знаходження його у відряджені та розгляду апеляційної
скарги по суті безпідставні, оскільки:
- участь представників сторін при розгляді апеляційної скарги
не є обов’язковою в силу норм ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, а також
не визнана такою судом апеляційної інстанції;
- відповідач належним чином повідомлений про день, час і
місце розгляду скарги;
- у разі відрядження представника, ВАТ “ЕК
“Севастопольенерго” не був позбавлений права уповноважити іншу
особу на представлення його інтересів в апеляційній інстанції;
- не з’явлення представника скаржника в засідання суду
апеляційної інстанції не перешкоджало вирішенню поданої ним
апеляційної скарги.
За таких обставин постанова Севастопольського апеляційного
господарського суду від 17.04.2002р. у даній справі винесена з
дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав
для її скасування не має.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
17.04.2002р. у справі № 20-4/032 господарського суду м.
Севастополя залишити без змін, а касаційну скаргу ВАТ
“Енергетична компанія “Севастопольенерго” – без задоволення.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищак І.М.
Вовк І.В.