ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.06.2002 Справа N 4/264
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Овечкіна В.Е.,
суддів : Чернова Є.В.,
Мілевського Й.Р.,
за участю представників:
позивача Батуринцев А.Г., Ковалицький В.Е.
відповідача Алексеєнко П. О., Лактіонова Т.М.,
Кучанська Є.Г., Фоменко Л.П.
прокуратури не з’явився
Дніпровського району
м. Києва
розглянув у
відкритому судовому ВАТ “Київський холодокомбінат”
засіданні
касаційну скаргу
та касаційне подання прокуратури Дніпровського району м.
Києва
на постанову від 23.04.2002
Київського апеляційного господарського
суду
у справі № 4/264
за позовом МП “Альфа”
до ВАТ “Київський холодокомбінат”
Про стягнення 663915 грн. вартості м’ясопереробного
виробництва
Рішенням від 28.05.2001 арбітражного суду м. Києва (суддя Катрич
В.С.) у позові відмовлено у зв’язку з необгрунтованістю позовних
вимог, що обумовлено визнанням недійсним укладеного між
сторонами договору оренди від 08.12.95 згідно рішення від
16.11.98 арбітражного суду м. Києва у справі № 15/439 та
відсутністю передачі м’ясопереробного виробництва у власність
відповідача, як це передбачалося п. 2.1 договору оренди.
Постановою від 23.04.2002 Київського апеляційного господарського
суду (судді: Отрюх Б.В., Зеленін В.О., Тищенко А.І.) рішення
скасовано, позов задоволено частково - на підставі ч. 2 ст. 48
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
з врахуванням збільшення позовних вимог
стягнено з відповідача 1294194 грн. в рахунок відшкодування
вартості реконструкції м’ясопереробного виробництва,
побудованого позивачем в рамках договірних відносин сторін щодо
сумісної діяльності та введеного в експлуатацію за актом від
20.04.98 під час дії договору оренди від 08.12.95.
Постанова мотивована неможливістю повернення в натурі цеху
м’ясопереробного виробництва, збудованого позивачем в
приміщеннях 2 поверху адміністративного побутового корпусу,
належного відповідачу, та які були об’єктом оренди за договором
оренди від 08.12.95.
ВАТ “Київський холодокомбінат № 3” у поданій касаційній скарзі
просить постанову скасувати, рішення від 28.05.2001 залишити без
змін, посилаючись на визнання недійсним договору оренди від
08.12.95 з моменту укладення та невиконання позивачем умов цього
договору щодо розрахунків по орендній платі, а тому у
апеляційного господарського суду не було правових підстав для
застосування ч. 2 ст. 48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
. Окрім того,
відповідач вказує на відсутність передачі м’ясопереробного
виробництва у власність ВАТ “Київський холодокомбінат № 3” та
наявне складання 01.12.95 акта введення виробництва в
експлуатацію позивачем в односторонньому порядку без участі
представників відповідача. Також скаржник зазначає про
відсутність укладення між сторонами договору про сумісну
діяльність та порушення судом апеляційної інстанції вимог ст.
101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
шляхом розгляду позовних вимог МП
“Альфа” на суму 1294194 грн., які не були предметом розгляду в
суді першої інстанції.
Прокуратура Дніпровського району м. Києва у внесеному
касаційному поданні просить постанову скасувати, рішення
залишити без змін, оскільки вважає, що м’ясопереробне
виробництво не було об’єктом договору оренди, а тому не підпадає
під наслідки, визначені ст. 48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні
обставини) справи на предмет правильності їх юридичної оцінки
судом апеляційної інстанції та заслухавши пояснення присутніх у
засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна
скарга та касаційне подання підлягають задоволенню, оскаржувана
постанова скасуванню із залишенням без змін рішення суду першої
інстанції з наступних підстав.
На спірні правовідносини, що склалися навколо обставин
здійснення позивачем поліпшень орендованих приміщень відповідача
за договором оренди від 08.12.95, який визнано недійсним у
встановленому порядку, поширюється дія ст. 4 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
та ч. 2 ст. 27 Закону України “Про оренду державного
та комунального майна”, чим спростовуються вміщені в
оскаржуваній постанові висновки суду про застосування реституції
згідно ч. 2 ст. 48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
як підставу для
задоволення позовних вимог.
Адже, 08.12.95 між Київським холодокомбінатом № 3 (орендодавець)
та МП “Альфа” (орендар) було укладено договір оренди нежилих
приміщень другого поверху адміністративно-побутового корпусу
площею 871 кв.м та відведеної території площею 600 кв.м для
відстою транспорту м’ясопереробного виробництва. Тобто об’єктом
оренди були саме нежилі приміщення, а не м’ясопереробне
виробництво та обладнання, змонтоване позивачем на орендованих
площах, вартість якого просить відшкодувати позивач як
переданого у власність відповідача. Статтею ж 48 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
встановлено обов’язок кожної із сторін повернути
іншій стороні лише все одержане по недійсній угоді.
Пунктом 2.1 договору оренди від 08.12.95 передбачалося, що
оплата вартості оренди з врахуванням вартості послуг, що
надаються сторонами, іде на компенсацію вартості побудованого МП
“Альфа” м’ясопереробного виробництва у власність холодокомбінату
№ 3. При повній компенсації вартості м’ясопереробного
виробництва складається двосторонній акт передачі виробництва
холодокомбінату № 3. Тобто сплаченою позивачем орендною платою
передбачалося повністю компенсувати вартість побудованого
м’ясопереробного виробництва, яке мало бути передано відповідачу
(орендодавцю) у власність шляхом оформлення відповідного акта
приймання-передачі.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 27 Закону України “Про оренду
державного та комунального майна” якщо орендар за рахунок
власних коштів здійснював за угодою орендодавця поліпшення
орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без
заподіяння йому шкоди, орендодавець зобов’язаний компенсувати
йому зазначені кошти, якщо інше не визначено договором оренди. В
даному випадку п. 2.1 договору оренди від 08.12.95 встановлено
договірне застереження, яким передбачено компенсацію здійснених
орендарем поліпшень у вигляді проведеної реконструкції
м’ясопереробного виробництва за рахунок орендних платежів, а
тому підстави для грошового відшкодування вартості цього
виробництва відсутні.
Судом першої інстанції зафіксовано відсутність складання та
підписання сторонами акта прийому-передачі м’ясопереробного
виробництва у власність відповідача в порядку, передбаченому п.
2.1 договору оренди, тобто визначений сторонами механізм
компенсації витрат орендаря не було виконано, так само як і не
виконувалися позивачем зобов’язання по сплаті орендної плати
згідно п. 1.1 договору оренди, і зазначені обставини не
спростовано судом в оскаржуваній постанові. В матеріалах справи
відсутні первинні платіжні документи позивача на сплату орендної
плати, щомісячні рахунки відповідача за надані послуги за весь
час оренди і акти звірки розрахунків сторін, а тому колегія
вважає вміщені в оскаржуваній постанові посилання суду на
зазначені письмові докази необгрунтованими та такими, що
суперечать вимогам ст.ст. 32,33,43 та ч. 1 ст. 101 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки апеляційний господарський суд переглядає
справу за наявними у справі і додатково поданими доказами, які
повинні залучатися до справи. Водночас касаційною інстанцією на
підставі ст. 34 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
відхиляються висновки
суду апеляційної інстанції про обгрунтованість позовних вимог,
що грунтуються на листі Київського міськуправління державної
ветеринарної медицини від 14.03.96 № 83 та акті від 20.04.96
введення в експлуатацію реконструйованого м’ясопереробного
виробництва, який не підписаний представником відповідача,
оскільки ці документи технічного змісту не можуть вважатися
доказами передачі зазначеного майна у власність ВАТ “Київський
холодокомбінат № 3” у порядку, закріпленому п. 2.1 діючого на
той час договору оренди від 08.12.95. Зазначені докази
підтверджують лише статус позивача як експлуатуючої організації
щодо змонтованого ним обладнання м’ясопереробного цеху.
Окрім того, рішенням від 16.11.98 арбітражного суду м. Києва у
справі № 15/439 визнано недійсним договір оренди від 08.12.95 з
моменту його укладення.
Судом апеляційної інстанції не враховано, що договори оренди є
специфічними цивільними угодами, які в разі їх визнання
недійсними не передбачають можливості проведення реституції
згідно з ч. 2 ст. 48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, оскільки орендодавцю
не може бути повернуто вже здійснене користування орендарем
орендованим майном, а тому й орендарю не повертається орендна
плата за таке користування майном орендодавця, яке відбулося. В
даному випадку п. 2.1 договору оренди від 08.12.95 проведення
компенсації орендарю вартості вчиненої ним реконструкції
м’ясопереробного виробництва передбачалося саме за рахунок
орендної плати. Отже, в разі стягнення з орендодавця вартості
проведеної позивачем (орендарем) реконструкції належних
відповідачу приміщень виникає по суті одностороння реституція,
оскільки орендна плата орендодавцю відповідачу в грошовому
виразі не сплачувалася, що не заперечується позивачем, а
користування орендованими приміщеннями для останнього взагалі
матиме безоплатний характер.
Отже, в даному випадку відсутні підстави для відшкодування в
порядку ч. 2 ст. 48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
позивачу вартості
належного йому обладнання м’ясопереробного виробництва,
розміщеного в нежилих приміщеннях відповідача, а висновки суду
апеляційної інстанції про зворотне суперечать цивільно-правовій
природі договорів оренди як оплатних цивільних угод. Адже,
згідно з ст. 2 Закону України “Про оренду державного та
комунального майна” орендою є засноване на договорі строкове
платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення
підприємницької та іншої діяльності. Відповідно до ст. 4 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
цивільні права та обов’язки виникають з
цивільних угод та з інших підстав, визначених законодавством.
Недійсні угоди не породжують для сторін юридичних наслідків, а
тому засновані на такій угоді вимоги однієї сторони до іншої є
необгрунтованими та не підлягають задоволенню.
З матеріалів справи не вбачається існування інших підстав для
набуття відповідачем права власності на обладнання
м’ясопереробного виробництва, збудованого та змонтованого
позивачем на орендованих площах. В зв’язку з цим суд першої
інстанції правомірно дійшов висновку про недоведеність передачі
відповідачу м’ясопереробного виробництва у власність в рамках
договору оренди від 08.12.95 та обумовлену цим відсутність
підстав для задоволення позовних вимог. Позивач не позбавлений
можливості пред’явити віндикаційний позов про витребування з
володіння відповідача належного позивачу обладнання
м’ясопереробного виробництва, яке розміщено в належних
відповідачу нежилих приміщеннях.
Натомість не заслуговують на увагу висновки суду апеляційної
інстанції щодо існування між сторонами до укладення договору
оренди договірних відносин щодо сумісної діяльності по
реконструкції м’ясопереробного виробництва, оскільки такі
твердження мають характер припущень. Відповідно до ст.ст. 430-
433 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
сумісна діяльність можлива лише за
умов укладення відповідного договору з чітким розподілом
обов’язків сторін, встановленням спільної господарської мети,
порядку ведення спільних справ, розмірів внесків сторін та
порядку покриття витрат і збитків, а з матеріалів справи не
вбачається укладення між сторонами такої цивільної угоди.
Водночас висновок експертизи КНДІСЕ № 4078 від 29.09.2000 не
може бути доказом обгрунтованості позовних вимог як такий, що
суперечить іншому висновку цієї ж установи від 17.11.2000 №
5005, і ці фактичні обставини були однією з підстав прийняття
арбітражним судом м. Києва постанови від 23.03.2001, якою
первісне рішення від 06.11.2000 у даній справі було скасовано з
передачею справи на новий розгляд (а.с.23, т.2).
Окрім того, при прийнятті оскаржуваної постанови судом було
порушено вимоги ч. 3 ст. 101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, згідно
яких в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються
вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Адже, постановою задоволено позовні вимоги в розмірі 1294194
грн., а предметом розгляду спору господарським судом м. Києва
(рішення від 28.05.2001) були позовні вимоги на суму 663915 грн.
Натомість в матеріалах справи відсутні будь-які докази
збільшення позивачем до прийняття рішення по справі розміру
позовних вимог до 1294194 грн. в порядку ч. 4 ст. 22 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, а зміна розміру позовних вимог в апеляційному
провадженні не допускається. В розрізі цього помилковим
визнається врахування судом при прийнятті постанови клопотання
позивача від 31.10.2000 № 39 (а.с.156, т.1) в якості доказу
збільшення позивачем позовних вимог у встановленому порядку,
оскільки рішенням від 06.11.2000 арбітражного суду м. Києва це
клопотання було відхилено судом як подане без вжиття заходів
доарбітражного врегулювання спору (а.с.225-227, т.1). При новому
розгляді даної справи до прийняття рішення від 28.05.2001
відповідне клопотання позивачем у встановленому порядку не
заявлялося.
Зважаючи на наведене, колегія дійшла висновку про помилкове
застосування судом апеляційної інстанції до спірних цивільних
правовідносин норм матеріального та процесуального права, в
зв’язку з чим постанова від 23.04.2002 підлягає скасуванню із
залишенням без змін рішення від 28.05.2001 у даній справі.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 2,27 Закону України
“Про оренду державного та комунального майна”, ст.ст. 43,111-5,
п. 6 ч. 1 ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10, ст. 111-11 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ВАТ “Київський холодокомбінат № 3” та касаційне
подання прокуратури Дніпровського району м. Києва задовольнити.
Постанову від 23.04.2002 Київського апеляційного господарського
суду у справі № 4/264 скасувати.
Рішення від 28.05.2001 арбітражного суду м. Києва у даній справі
залишити без змін.
Наказ від 23.04.2002, виданий на виконання скасованої постанови,
вважати нечинним.
Стягнути з МП “Альфа” на користь ВАТ “Київський холодокомбінат №
3” 850 грн. в рахунок відшкодування витрат зі сплати держмита.
Наказ доручити видати господарському суду м. Києва.
Головуючий суддя В.Овечкін
Судді Є.Чернов
Й.Мілевський