Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касаційну скаргу ТОВ "Карамболь" на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 12 лютого 2002 р. у справі за позовом ТОВ "Карамболь" до ТОВ "Фортуна Плюс" про усунення перешкод у користуванні нежитловими приміщеннями та стягнення збитків у сумі 240 грн. і за зустрічним позовом ТОВ "Фортуна Плюс" до ТОВ "Карамболь" про зобов'язання звільнити нежитлове приміщення та стягнення орендної плати в розмірі 29840 грн.

Рішенням господарського суду м. Севастополя від 8 січня 2002 р. у позові ТОВ "Карамболь" до ТОВ "Фортуна Плюс" відмовлено, а зустрічний позов задоволено в частині зобов'язання ТОВ "Карамболь" звільнити нежитлове приміщення площею 260 кв.м у м. Севастополі по вул. Маяковського, 7 із мотивів закінчення строку дії договору суборенди від 11 листопада 2000 р., за яким позивач за основним позовом користувався спірним приміщенням. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову в частині стягнення орендної плати, господарський суд виходив із належного виконання ТОВ "Карамболь" обов'язку за договором щодо сплати орендної плати та відсутності в нього у зв'язку з цим заборгованості перед ТОВ "Фортуна Плюс".

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12 лютого 2002 р. вказане рішення в частині відмови в зустрічному позові щодо стягнення орендної плати скасовано, зустрічний позов у цій частині задоволено з мотивів невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи; в іншій частині рішення від 8 січня 2002 р. залишене без змін.

У касаційній скарзі ТОВ "Карамболь" просить скасувати постановлені у справі судові рішення та постановити нове рішення, вважаючи, що суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин ст. 44 ЦК (1540-06) та порушили ст. 63 цього Кодексу.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судом апеляційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Апеляційним господарським судом встановлено, що 11 листопада 2000 р. між сторонами був укладений договір суборенди, за яким ТОВ "Фортуна Плюс" передало ТОВ "Карамболь" нежитлові приміщення загальною площею 260 кв.м у м. Севастополі по вул. Маяковського, 7 строком до 1 травня 2001 р. Додатковою угодою від 30 квітня 2001 р. строк договору був продовжений до 1 листопада 2001 р.

Відповідно до умов п. 3.1 договору протоколом угоди про договірну ціну від 30 квітня 2001 р. сторони встановили, що розмір орендної плати за приміщення становить еквівалент 1600 доларів США зі сплатою такої суборендарем до третього числа поточного місяця за кожен наступний місяць суборенди. За період із 1 травня по 1 листопада 2001 р. заборгованість ТОВ "Карамболь" перед ТОВ "Фортуна Плюс" склала 29842,80 грн.

За таких обставин апеляційний господарський суд на підставі ст. 48 Закону, ст. 161 ЦК (1540-06) обґрунтовано вважав, що зустрічний позов підлягає задоволенню, оскільки із закінченням строку дії договору від 11 листопада 2000 р. у ТОВ "Карамболь" немає законних підстав для зайняття спірного приміщення за наявності вимоги ТОВ "Фортуна Плюс" про звільнення цього приміщення.

Висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо строку дії договору від 11 листопада 2000 р. відповідає обставинам справи.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК (1798-12) на позивача за основним позовом, як на сторону, яка посилалась на обґрунтування своїх вимог про усунення перешкод у користуванні спірними приміщеннями на продовження дії договору до 1 листопада 2006 р. додатковою угодою від 10 травня 2001 р., покладався обов'язок довести суду укладення між сторонами в установленому законом порядку цієї угоди.

При наявності у справі суперечливих доказів щодо зазначеної обставини та при ненаданні ТОВ "Карамболь" суду оригіналу вказаної угоди суд першої інстанції відповідно до вимог ч. 1 ст. 33, статей 36, 43 ГПК (1798-12) обґрунтовано виходив із того, що вказана угода між сторонами була відсутня. Фактично такого самого висновку дійшов і суд апеляційної інстанції, при цьому, однак, помилково пославшись на ст. 44 ЦК (1540-06) як на правову підставу висновку щодо неукладеності додаткової угоди від 10 травня 2001 р. у зв'язку з підписанням її від імені ТОВ "Карамболь" невстановленою особою, тоді як ця обставина могла бути підставою для визнання угоди недійсною згідно зі ст. 48 ЦК. На підтвердження висновку, що угода від 10 травня 2001 р. мала місце, суд апеляційної інстанції безпідставно посилався на довідку Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС України в м. Севастополі від 18 січня 2002 р. N 10, оскільки згідно з цією довідкою предметом дослідження була саме ксерокопія вказаної угоди, а не її оригінал, як зазначила судова інстанція. Крім того, апеляційний господарський суд усупереч п. 7 ст. 105 ГПК не дав жодної оцінки доводам відповідача за основним позовом, що така угода ТОВ "Фортуна Плюс" не укладалася.

З урахуванням зазначеного колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з доводами суду апеляційної інстанції стосовно зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції щодо підстав для відмови ТОВ "Карамболь" у позові про усунення перешкод у користуванні спірним приміщенням.

Таке, однак, не вплинуло на правильність висновку щодо прав і обов'язків сторін у справі, у зв'язку з чим доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні спору не можуть бути визнані підставою для її задоволення.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-11 ГПК (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ТОВ "Карамболь" залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 12 лютого 2002 р. - без змін.