Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого - Чабана В.В.

Суддів - Уліцького А.М.

Ткаченко Н.Г.

За участю: представника ЗАТ “Торгова фірма “Одяг» Боева В.І., доручення № 198-08/2 від 17.06.2002 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя на

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду за № 02-5/9-14/11 (1/4/1010) від 06.03.2002 р. за позовом Закритого акціонерного товариства “Торгова фірма “Одяг» до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя про визнання недійсним рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач Закрите акціонерне товариство “Торгова фірма “Одяг» м. Запоріжжя звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя про визнання частково недійсним рішення ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя № 125-23/02-01554232 від 19.06.2001р. в частині донарахування: податку на землю в сумі 1267,24 грн., штрафу в сумі 633,62 грн.; податку на додану вартість в сумі 844,11 грн., штрафу в сумі 1020 грн.; плати за користування водними та прісними ресурсами в сумі 846,69 грн., штрафу в сумі 2040 грн.; податку з власників транспортних засобів в сумі 425 грн., та штрафу в сумі 170 грн., посилаючись на те, що висновки відповідача, які викладені в акті перевірки № 260 від 15.06.2001 р. та в оспорюваному рішенні не відповідають вимогам чинного законодавства.

Рішенням господарського суду Запорізької обл. від 20.11.2001 г. по справі № 1/4/1010 / суддя Мірошніченко М.В./ позов ЗАТ “Торгова фірма “Одяг» задоволений частково. Рішення ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя № 125-23/02-01554232 від 19.06.2001р. визнане недійсним в частині донарахування збору за використання водних ресурсів в сумі 846,69 грн. та штрафу в сумі 2040 грн.; в частині донарахування податку з власників транспортних засобів в сумі 425 грн. та штрафу в сумі 170 грн., та в частині донарахування податку на додану вартість в сумі 138,99 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 6.03.2002 р. по справі № 02-5/9-14/11(1/4/1010) / судді Джихур О.В., Белінська В.О., Виноградник О.М./, за апеляційно скаргою у Комунарському районі м. Запоріжжя, Рішенням господарського суду Запорізької обл. від 20.11.2001 г. по справі 9 1/4/1010 / змінене. Рішення ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя № 125-23/02-01554232 від 19.06.2001р. визнане недійсним в частині донарахування збору за використання водних ресурсів в сумі 846,69 і застосування фінансових санкцій в сумі 2040 грн., донарахування податку на додану вартість у сумі 138,99 грн., донарахування плати заземлю в сумі 1175,69 грн., застосування фінансових санкцій в сумі 587,84 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя просить Рішенням господарського суду Запорізької обл. від 20.11.2001 г. по справі № 1/4/1010 та Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 6.03.2002 р. по справі № 02-5/9-14/11(1/4/1010) в частині визнання недійсним рішення ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя № 125-23/02-01554232 від 19.06.2001р. в частині донарахування збору за використання водних ресурсів в сумі 846,69 і застосування фінансових санкцій в сумі 2040 грн., донарахування податку на додану вартість у сумі 138,99 грн., донарахування плати заземлю в сумі 1175,69 грн., застосування фінансових санкцій в сумі 587,84 грн. скасувати посилаючись на те, що судом першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовані норми матеріального права.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову без змін, посилаючись на те, що висновки суду відповідають вимогам чинного законодавства. Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представника позивача, який проти касаційної скарги заперечував, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалі в справи і було встановлено судом, ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя проведена комплексна документальна перевірка позивача відносно правильності дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.1998 р. по 01.04.2001 р. За результатами данної перевірки було складено акт № 260 від 15.06.2001 р. і на підставі якого відповідачем прийнято рішення № 125-23/02-01554232 від 19.06.2001р., яким позивачу донараховано до сплати в бюджет і державного цільового фонду: податок на прибуток (98,5%)- 3516,45 грн.; податок на прибуток (1,5%) – 53,55 грн.; ПДВ – 1025,98 грн.; податок з власників транспортних засобів – 425 грн.; плату за землю 4759,81 грн.; збір за використання водних ресурсів 846,69 грн.; прибутковий податок – 62,01 грн.; пеня за несвоєчасну сплату прибуткового податку –3,51 грн.; а також застосовані штрафні санкції в таких розмірах: по податку на прибуток (98,5%) – 2096,08 грн.; по податку на прибуток (1,5%) – 31,92 грн.; по ПДВ –1360 грн.; по податку з власників транспортних засобів – 170 грн.; по платі за землю – 1378 грн.; по збору за використання водних ресурсів – 2040 грн.; по прибутковому податку –124,02 грн.

Не погодившись з рішенням відповідача, позивач просив його визнати частково недійсним.

Задовольняючи частково позовні вимоги позивача суд першої інстанції виходив з того, що рішенням ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя № 125-23/02-01554232 від 19.06.2001р. неогрунтовано донараховано позивачеві збору за використання водних ресурсів в сумі 846,69 грн. та штрафу в сумі 2040 грн.; в частині донарахування податку з власників транспортних засобів в сумі 425 грн. та штрафу в сумі 170 грн., та в частині донарахування податку на додану вартість в сумі 138,99 грн., а іншій частині позовні вимоги не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Переглядаючи дану господарську справу за апеляційною скаргою відповідача, Дніпропетровський апеляційний господарський суд прийшов до обгрунтованого висновку, що рішення господарського суду Запорізької обл. від 20.11.2001 р. підлягає зміні, та обгрунтовано визнав недійсним рішення ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя № 125-23/02-01554232 від 19.06.2001р. в частині донарахування збору за використання водних ресурсів в сумі 846,69 і застосування фінансових санкцій в сумі 2040 грн., донарахування податку на додану вартість у сумі 138,99 грн., донарахування плати заземлю в сумі 1175,69 грн., застосування фінансових санкцій в сумі 587,84 грн., а в решті позовних вимог позивачу відмовив.

Згідно ст. 15 Закону України “Про плату за землю» землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права користування земельною ділянкою. Судом було встановлено, що право користування земельною ділянкою площею 0,5092 га виникло у позивача 10.11.99 р., ділянкою площею 3,3196 га – 18.11.99р. і тому апеляційний суд прийшов до обгрунтованого висновку, що плата за землю позивачем повинна була сплачуватись саме починаючи з 10 та 18.11.1999 р., а не за повний місяць, тому рішення відповідача в частині донарахування плати за землю в сумі 1267,24 грн. та застосування фінансових санкцій в сумі 633,63 грн. визнане як таке, що протирічить чинному законодавству, а висновки суду першої інстанції в цій частині обгрунтовано визнані помилковими.

Донарахування позивачу суми 846,69 грн. збору за використання водних ресурсів та застосування фінансових санкцій в сумі 2040 грн. судом першої та апеляційної інстанцій обгрунтовано визнане безпідставним, так як судом було встановлено, що позивач використовує воду для миття власного автотранспорту, і відповідно до ст. 48 Водного кодексу України (213/95-ВР) позивач не є підприємством спеціального водокористування, а п. 8.4 Інструкції “Про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту” від 1.10.99 р. дозволяє користування водними ресурсами без фінансових зборів за воду, яка використовується для задоволення санітарно-гігієнічних потреб підприємств.

Судом було встановлено, що позивачем було порушено порядок заповнення податкових накладних, який передбачений п.п. 7.2.1 п. 7.2 Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) і тому обгрунтованими є висновки суду першої та апеляційної інстанції, що позивач не мав права відносити на податковий кредит 533,14 грн. та 171,98 грн. витрат по сплаті ПДВ, оскільки цей кредит не підтверджений належним чином оформленими податковими накладними.

Що стосується висновків суду першої та апеляційної інстанцій щодо безпідставності донарахування позивачу податку на додану вартість в сумі 138,99 грн. та вони є обгрунтованими, так як холодильник та кондиціонер входять до складу основних виробничих фондів відповідно до п. 8ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (334/94-ВР) , а віднесення вартості поліроля для автомобілів та дзеркал на валові витрати передбачено ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (334/94-ВР) .

Судом першої інстанції визнано недійсним рішення відповідача в частині донарахування позивачу податку з власників транспортних засобів в сумі 425 грн. та застосування фінансових санкцій в сумі 170 грн., так як автомобіль ГАЗ-53 позивачем було передано іншому власнику 23.10.98 р., а згідно Закону України “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів сплачується юридичними особами – щоквартально рівними частинами до 15 числа місяця, що настає за звітним періодом та обчислюється на підставі звітних даних про кількість транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів за станом на 1.01.поточного року.

Апеляційна інстанція обгрунтовано визнала висновки суду в цій частині помилковими, так як було встановлено судом, що спірний автомобіль було зареєстровано за позивачем 23.01.99р., а закон пов”язує сплату даного податку з реестрацією відповідного транспортного засобу і прийшла до правильного висновку, що відповідачем обгрунтовано було донараховано позивачеві 425 грн. податку та 170 грн. штрафних санкцій.

Дніпропетровський апеляцій суд повно та всебічно перевірив всі дійсні обставини справи, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та запереченням сторін і постановив законну та обгрунтовану постанову.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду, які викладені в постанові і підстав для її скасування не вбачається.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7 - 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,- П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державновної податкової інспекції в Комунарському районі м. Запоріжжя залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду за № 02-5/9-14/11 (1/4/1010) від 06.03.2002 р. у справі № 1/4/1010 – залишити без змін.