ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.06.2002 Справа N 14/89-62
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - Перепічая В.С.
суддів: Вовка І.В.
Гончарука П. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну
скаргу Донецької залізниці на ухвалу господарського суду
Донецької області від 05.04.2002р. у справі за позовом Донецької
залізниці до ВО “Донецьквугілля” та ВАТ “Пролетарське ПТУ”
про звернення стягнення на майно
У С Т А Н О В И В:
У квітні 2002 року Донецька залізниця звернулася до
господарського суду з позовом до ВО “Донецьквугілля” та ВАТ
“Пролетарське ПТУ” про звернення стягнення на майно.
Позивач вказав, що на підставі претензії про стягнення штрафу в
сумі 12916,80 грн., визнаної ВО “Донецьквугілля”, ним до
установи банку боржника, була направлена платіжна вимога № 36
від 30.01.96р., яку банк в квітні 2001р. разом з відповіддю на
претензію № 524 від 13.12.95р. повернув на підставі ст. 19
Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
Посилаючись на зазначене, а також відсутність у боржника коштів,
просив задовольнити позов: звернути стягнення на майно в сумі
12916,80 грн.
Ухвалою господарського суду Донецької області від
05.04.2002р. (суддя Арсірій Р.О.) у прийнятті позовної заяви
відмовлено з підстав п. 1 ст. 62 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
В касаційній скарзі позивач просить ухвалу суду скасувати,
посилаючись на неправильне застосування судом норм
процесуального права.
При розгляді позовних матеріалів в касаційному порядку,
обявлялась перерва з 12.06.2002р. на 18.06.2002р.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши позовні
матеріали, суд вважає, що касаційна скарга задоволенню не
підлягає з таких підстав.
Як видно з позовних матеріалі, відповідач - ВО “Донецьквугілля”
13.12.95р. визнало заявлену до нього Донецькою залізницею
претензію № 2055/4603п від 14.11.95р. про стягнення штрафу в
розмірі 12916,80 грн., у звязку з чим остання предявила до банку
боржника платіжну вимогу № 36 від 30.01.96р. про стягнення
вказаної суми у безспірному порядку, тобто спір на той період
між стягувачем і боржником було вирішено у позасудовому порядку.
У подальшому, за відсутністю у ВО “Донецьквугілля” коштів,
зазначену платіжну вимогу банком було поміщено до картотеки № 2.
Дійсно і те, що у звязку з набранням чинності з 01.04.2001р.
Закону України “Про порядок погашення заборгованості перед
бюджетами і державними фондами”, яким був ліквідований інститут
картотеки, у квітні 2001р. згадувана вище платіжна вимога разом
з відповіддю на претензію банком були повернуті позивачу без
виконання.
Разом з тим, на час предявлення зазначеного позову, Законом
України від 10.03.2002р. “Про внесення змін до деяких
законодавчих актів України у звязку з прийняттям Закону України
“Про банки і банківську діяльність” (набрав чинності з
20.02.2002р.), були внесені зміни до ст. 8 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
частиною 5 якої передбачено, що в разі визнання
претензії, стягнення сум провадиться у примусовому порядку
виконавчою службою.
Таким чином, діючим законодавством був визначений спосіб захисту
права стягувача за визнаною претензією, шляхом звернення не до
суду, а до виконавчої служби в порядку, встановленому Законом
України “Про виконавчу службу”.
Отже, суд мав підстави для відмови Донецькій залізниці у прийомі
позовної заяви.
Саме ж по собі зазначення у позовній заяві в якості
співвідповідача “Пролетарське ПТУ”, то з огляду того, що спірні
правовідносини щодо виконання визнаної претензії виникли
безпосередньо між позивачем та ВО “Донецьквугілля”, тому це не
впливає на правильність прийнятої судом ухвали.
За таких обставин та керуючись ст.ст. 111-7, 111-9, 111-11-111-
13 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Донецької залізниці залишити без задоволення, а
ухвалу господарського суду Донецької області від 05.04.2002р. за
позовними матеріалами № 14/89-62 без змін.
Головуючий В. Перепічай
Судді І. Вовк
П. Гончарук