ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
Суддя І-ї інстанції: Плеханова Л.Б.;
Судді апеляційної інстанції:
головуючий – Демченко В.О.,
Олійник В.Ф., Афанасьєв В.В.;
Доповідач у суді касаційної
інстанції – Харченко В.М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.06.2002 Справа N 8/200/436П
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Борденюк Є.М. (головуючий),
Харченка В.М.,
Яценко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві
за участю представника відповідача – Ліпай Л.М.
касаційну скаргу ВАТ “Кременчуцький завод
технічного вуглецю”
на постанову від 11.03.2002
Харківського апеляційного господарського суду
у справі № 8/200/436П
господарського суду Полтавської області
за позовом ВАТ “Дніпрошина”
до ВАТ “Кременчуцький завод
технічного вуглецю”
Про стягнення 56961,94 грн.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час і
місце слухання сторони були повідомлені належним чином.
В С Т А Н О В И В:
У травні 2001 року ВАТ “Дніпрошина” звернулося до арбітражного
суду Полтавської області з позовом до ВАТ “Кременчуцький завод
технічного вуглецю” про стягнення на його користь 56961,94 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що йому згідно з
договором від 30.11.1999 № 1088/99/КП відповідач відвантажив
07.12.1999 та 24.12.1999 технічний вуглець на суму 311630,40
грн. ВАТ “Дніпрошина” розрахувалась за продукцію векселями на
суму 368592,34 грн., тобто позивач надлишково сплатив суму
56961,94 грн., яку і просив стягнути з відповідача.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 21.01.2002
у справі № 8/200 позов задоволено. Стягнено з ВАТ “Кременчуцький
завод технічного вуглецю” на користь ВАТ “Дніпрошина” 56961,94
грн.
Постановою від 11.03.2002 Харківський апеляційний господарський
суд у справі № 8/200/436П зазначене рішення залишив без змін.
Постановляючи такі рішення суди першої та апеляційної інстанцій
виходили з того, що оскільки згідно укладеного між сторонами
договору від 30.11.1999 № 1088/99/КП позивач сплатив за
поставлений вуглець більше на 56941,94 грн., то позов підлягає
задоволенню.
У касаційній скарзі відповідач просить постановлені по справі
судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, відмовивши
позивачу у позові. Скаржник вважає, що постановлені у справі
рішення прийняті із неправильним застосуванням норм
матеріального права, зокрема норм Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
.
Позивач відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського
суду України не надіслав.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представника
відповідача, перевіривши правильність застосування Харківським
апеляційним господарським судом норм процесуального та
матеріального права, Вищий господарський суд України вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 30.11.1999 між сторонами був
укладений договір № 1088/99/КП, за яким позивач отримав від
відповідача технічний вуглець на загальну суму 311630,4 грн. та
сплатив йому за отриману продукцію векселями на суму 368592,34
грн., тобто на 56951,94 грн. більше ніж це було передбачено
угодою сторін.
Оскаржуючи судові рішення, що були постановлені по справі,
відповідач посилається на те, що суди безпідставно не прийняли
до уваги його однорідну зустрічну вимогу, яку він заявив
позивачу і зарахування якої припинило його зобов'язання перед
позивачем по сплаті 56951,95 грн. у відповідності до вимог
ст. 217 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Із матеріалів справи вбачається, що у даному випадку зустрічною
однорідною вимогою відповідача була та, яку він заявив
29.03.2001 при укладанні акту звірки взаєморозрахунків і яка
базувалась на договорі № 1/1888 про поставку технічного вуглецю,
укладеному за участю тих же сторін 12.12.1995.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний
суд, як це вбачається із змісту його постанови, виходив лише з
того, що позивач, сплачуючи відповідачу за поставку товару за
угодою № 1088/99/КП, переплатив йому зайве у розмірі 56951,94
грн. Разом з тим, всупереч вимогам ст.ст. 43, 105 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, апеляційний суд не зробив ніяких власних висновків
відносно вищенаведених тверджень відповідача про те, що його
зобов'язання сплатити позивачу 56951,94 грн. припинилося
зарахуванням зустрічної вимоги, і не вказав, чи погоджується він
із висновками суду першої інстанції з цього ж питання.
Із змісту ж рішення суду першої інстанції видно, що зобов'язання
позивача по зустрічній вимозі, що випливала із договору № 1/1888
від 12.12.1995, дійсно існували у розмірі 143217,64 грн.
Разом з тим, досліджуючи питання щодо зустрічної вимоги, суд не
встановив, чи настав час її виконання і чи є ця вимога
однорідною, тобто не встановив ті обставини, які, відповідно до
ст. 217 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, мають правове значення для
вирішення питання про те, чи припинилось зарахуванням
зобов'язання відповідача за угодою № 1088/99/КП.
Крім того, до висновку про неможливість зарахування зустрічної
вимоги відповідача суд, як це вбачається із змісту рішення,
прийшов за тих підстав, що відповідач пропустив строк позовної
давності, оскільки про порушення своїх прав він дізнався у
травні 1996 року, а відповідно до цього в нього виникло і право
на позов з того ж часу.
Згідно до ст. 80 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, якщо суд, визнає
поважною причину пропуску терміну позовної давності, то порушене
право підлягає захисту.
Отже, відповідно до вищенаведеної процесуальної норми, суд,
досліджуючи питання щодо строку позовної давності та
встановлюючи, що цей строк є таким, що сплинув, повинен був
з'ясувати, чи не обумовлений сплив зазначеного терміну поважними
причинами.
Зокрема, із матеріалів справи вбачається, що 06.06.1996
відповідними слідчими органами Міністерства внутрішніх справ
України за зверненням відповідача була порушена кримінальна
Справа N 621923 за фактом розкрадання колективного майна ТзОВ
“Дніпрошина”, яке було скоєне невідомими особами за підробними
довіреностями та іншими документами від імені ВАТ “Кременчуцький
завод технічного вуглецю”.
Дійсність зазначеної обставини була встановлена і судом, що
випливає із змісту постановленого ним рішення.
Разом з тим, суд не встановив чи існує безпосередній
взаємозв'язок між тими обставинами, що послужили підставою для
порушення кримінальної справи і тими взаємовідносинами сторін,
що випливали із угоди № 1/1888 від 12.12.1995. Суд, на час
розгляду цієї справи, також належним чином не з'ясував яке саме
рішення було прийняте по кримінальній справі слідчими або
судовими органами і не дійшов до будь-яких висновків відносно
того, чи не є попереднє звернення відповідача до органів
внутрішніх справ з питанням про порушення кримінальної справи
тією об'активною причиною, яка і обумовила пропуск терміну
позовної давності.
Наведене свідчить про те, що обставини справи судами, всупереч
вимогам ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, були досліджені неповно,
що і є підставою для скасування постановлених по справі судових
рішень та передачі справи на новий розгляд. В ході такого суду
належить більш повно з'ясувати обставини з якими відповідач
пов'язує припинення зобов'язання зарахуванням, встановивти яке
саме рішення було прийнято по кримінальній справі органами
досудового слідства чи безпосередньо судом, з'ясувати інші
обставини, пов'язані з рухом кримінальної справи та обізнаності
відповідача відносно тих же обставин з точки зору їх можливого
впливу на термін позовної давності.
Встановленим по справі обставинам у всій їх сукупності дати
належну оцінку та прийняте відповідне рішення.
З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9-111-11, Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ВАТ “Кременчуцький завод технічного вуглецю”
задовольнити частково.
Рішення господарського суду Полтавської області від 21.01.2002
та постанову Харківського апеляційного господарського суду від
11.03.2002 по справі № 8/200/436П скасувати, а справу передати
на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.
Головуючий Борденюк Є.М.
Суддя Харченко В.М.
Суддя Яценко О.В.