ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
01011, м. Київ, вул. Копиленка,6 тел. 536-18-01
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.06.2002 Справа N 18/306
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Плахотнюк С.О., Плахотнюк С. – головуючий,
Плюшка І., Панченко Н,
розглянувши у Приватного підприємства “Вітекс”, м. Київ
судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду
касаційну скаргу господарського суду м. Києва
на постанову від
21.01.2002
у справі № 18/306
за позовом Приватного підприємства “Вітекс”, м. Київ
до Державної акціонерної компанії “Хліб
України”, м. Київ
про стягнення 15022403,58 грн.
В засіданні взяли участь представники від Приватного
підприємства “Вітекс” – Мусієнко Юрій Петрович (довіреність від
03.06.2002 б/н), від ДАК “Хліб України” – Кривобок Олена
Миколаївна (довіреність № 02-14/219 від 04.09.2001), Хоружий
Віталій Григорович (довіреність № 02-14/270 від 02.01.2001),
Балицький Володимир Іванович (довіреність від 04.09.2001 № 02-
14/220)
Рішенням господарського суду м. Києва від 24.07.2001р.частково
задоволено позов ПП “Вітекс” до ДАК “Хліб України” про стягнення
грошових коштів.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
21.01.2002 зазначене рішення частково скасоване.
ПП “Вітекс” з постановою Київського апеляційного господарського
суду від 21.01.2002 не згодне та просить її скасувати, а рішення
господарського суду м. Києва від 24.07.2001 залишити без зміни.
Постанова Київського апеляційного господарського суду від
21.01.2002р. підлягає скасуванню, як така, що постановлена з
порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального та
процесуального права.
Згідно з договором № 15 від 17.02.1998р., позивач зобов’язався
на протязі лютого-липня 1998р.продати, а відповідач прийняти та
оплатити на протязі 90 днів з часу поставки дизельне пальне та
бензин.
ПП “Вітекс” поставив частину пального в обумовлені договором
строки, але ДАК “Хліб України”, в порушення договірних
зобов’язань, не здійснив розрахунків грошовими коштами.
У зв’язку з неспроможністю відповідача розрахуватися за
поставлене пальне, сторони дійшли згоди про часткове покриття
заборгованості зернопродукцією. З цією метою з.10.по грудень
1998р. були укладені додаткові угоди № № 1,2,3,4 до договору №
15 від 17.02.1998р.
Кожна з додаткових угод передбачає, що ПП “Вітекс” приймає
зернопродукцію як розрахунок за частину поставлених паливних
матеріалів, тобто за певну їх кількість, що перейшла до ДАК
“Хліб України” на час підписання кожної з додаткових угод. І в
кожній з цих угод обумовлено, що інші положення договору № 15
залишаються без змін.
Таким чином, одночасно з додатковими угодами діяли всі положення
договору № 15, в тому числі й щодо здійснення розрахунків у
грошовій формі, строків сплати, врахування курсової різниці,
відповідальності сторін за порушення строків виконання
зобов’язань.
Так, зокрема, відповідно до п. 9.1 договір № 15 припиняє свою
дію тільки після проведення остаточних взаєморозрахунків між
сторонами.
Всі положення договору № 15 від 17.02.1998р. поширювались і
діяли разом з додатковими угодами № № 1,2,3,4 як невід`ємними
його частинами; кожна з додаткових угод частково корегувала
форму розрахунків лише за певну партію паливних матеріалів на
певну дату.
Висновки щодо набуття правовідносин сторін “характеру бартерної
угоди” та припинення зобов’язань “щодо здійснення розрахунків у
грошовій формі” є такими, що не відповідають матеріалам справи.
Визнання колегією Київського апеляційного господарського суду
додаткових угод № № 1,2,3,4 доказами набуття договором № 15 від
17.02.1998р. “характеру бартерної угоди” суперечить вимогам ст.
27 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо поняття і видів доказів, оскільки такий висновок не
відповідає змісту письмових доказів, а саме - договору та
додаткам до нього.
Положення ст. 220 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, на які посилається
апеляційний суд, стосовно припинення зобов’язання угодою сторін
- заміною одного зобов'язання іншим - до даних правовідносин
неприйнятні.
У кожній з додаткових угод спеціально обумовлено, що всі інші
положення договору № 15 від 17.02.1998р. (окрім часткового
розрахунку за певну партію паливних матеріалів певною партією
зернопродукції) залишаються без змін. Таким чином, сторони не
укладали будь-якої угоди, яка б анулювала чи змінила договір №
15 від 17.02.1998р. Зміни стосувалися виключно розрахунків за
конкретну партію продукції та за конкретний період (а точніше -
відшкодування понесених позивачем збитків).
Окрім цього, колегією Київського апеляційного суду неправильно
застосована до наявних у справі правовідносин ст. 165 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
щодо невизначеності строку виконання зобов’язання.
Строк виконання сторонами зобов’язань чітко визначений у п. п.
2.6, 4.1, 9.1 договору № 15 від 17.02.1998р. Чинність цих
пунктів договору не припинялася жодною з додаткових угод, а тому
застосування до правовідносин між сторонами положень ст. 165 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
є неправомірним.
У постанові колегії Київського апеляційного господарського суду
від 21.01.2002р. детально викладені договірні відносини позивача
з компанією “UP INT’L, L.L.C.,USA” щодо закупки паливних
матеріалів; акціонерним банком “Зевс” щодо отримання кредиту,
його поверненню, сплаті процентів та штрафних санкцій; ПП
“Укрторгконтрактсервіс-С” щодо закупівлі кормового ячменю та
фірмою “Марк Рич Агрикалче Трейдінг С.А.” щодо його реалізації.
Колегія обмежилась викладенням переддоговірних та договірних
стосунків зазначених підприємств і не прийняла до уваги
основного фактору - хронології цих стосунків.
Так, договір № 15 між сторонами у справі було укладено
17.02.1998р. Укладанню цього договору передував
зовнішньоекономічний договір № 17\98 від 13.02.98 р. на
закупівлю ПП “Вітекс” 100 000 тон дизельного пального та 50 000
тон бензину у компанії “UP INT’L, L.L.C.,USA” для подальшої
поставки споживачу - у даному випадку ДАК “Хліб України”. Тобто,
договір № 17\98 від 13.02.98р. укладався саме з метою укладання
в подальшому договору з ДАК “Хліб України”.
Між позивачем та АБ “Зевс” 24.08.1998 р.було укладено договір
кредитної лінії № 03/01-02-98 на суму 1 350 000 дол. США.
Розділом ІІ цього договору прямо обумовлене цільове призначенням
кредитування - розрахунок за операціями з нафтопродуктами по
контракту № 17/98 від 13.02.98р. на забезпечення виконання умов
договору № 15 від 17.02.1998р. Це є ще одним підтвердженням
безпосереднього зв’язку вищезазначених договорів та причинного
зв’язку між наслідками, що настали у зв’язку з діями сторін по
їх реалізації.
З розрахунку на отримання прибутку за договором № 15 від
17.02.1998р. ПП “Вітекс” уклало договір № 29 від 27.08.1998р. з
ПП “Укрторгконтрактсервіс-С” на закупівлю ячменю. Як встановлено
арбітражним судом міста Києва, і що підтверджується матеріалами
справи, невиконання відповідачем умов договору № 15 від
17.02.98р. щодо здійснення розрахунків за паливні матеріали
спричинило неможливість здійснити закупівлю ячменю.
Ці обставини, в свою чергу, призвели до зриву контракту №
MR80177S від 07.09.1998р. з фірмою “Марк Рич Агрикалче Трейдінг
С.А.” щодо реалізації останній ячменю. В результаті ПП “Вітекс”
було позбавлене можливості отримати заплановані доходи від
підприємницької діяльності в частині реалізації зазначених
договорів.
Співставлення дат укладання договорів та контрактів, а також
визначених в них умов, дає підстави для висновку, що ПП “Вітекс”
у відповідності до Закону України “Про підприємства в Україні”
( 887-12 ) (887-12)
самостійно спланувало свою діяльність, визначило
перспективи свого розвитку та отримання відповідного прибутку та
закріпило це укладанням низки договорів. Неналежне виконання ДАК
“Хліб України” своїх зобов’язань за договором № 15 зірвало
виконання решти договорів.
Колегія Київського апеляційного господарського суду у постанові
від 21.01.2002р. робить протилежний висновок, зазначаючи, що
позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки відсутній
“причинний зв’язок виникнення цих збитків”, знову ж таки, з
посиланням на ст. 165 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, та на те, що
зобов’язання щодо поставки зернопродукції виконано у повному
обсязі (без огляду на строки виконання і курсову різницю,
внаслідок якої позивач недоотримав 534 424,56 грн.).
Неналежне виконання відповідачем розрахунків за договором № 15
спричинило невиконання ПП “Вітекс” умов договору № 29 з ПП
“Укрторгконтрактсервіс-С”, і, як наслідок, неотримання
очікуваного прибутку від контракту з фірмою “Марк Рич Агрикалче
Трейдінг С.А.”. Окрім цього, сплачені позивачем відсотки за
користування кредитом та пеня за несвоєчасне повернення
кредитних коштів спричинені знову ж таки неналежним виконанням
своїх зобов’язань відповідачем і, згідно з вимогами чинного
законодавства та листа Вищого арбітражного суду України від
06.06.1994р. № 01-8\368 “Про деякі питання практики вирішення
господарських спорів”, підлягають відшкодуванню.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 203 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
під
збитками розуміються в тому числі і не одержані кредитором
доходи, які він одержав би, якби зобов’язання було виконане
боржником.
ДАК “Хліб України” не навела доказів відсутності своєї вини у
неналежному виконанні зобов’язань за договором № 15
від17.02.98р., а згідно з вимогами ст. 209 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, цей обов’язок покладається на особу, яка порушила
зобов’язання.
З урахуванням викладеного, висновок Київського апеляційного
господарського суду у постанові від 21.01.2002р. щодо
відсутності причинного зв’язку між зазначеними обставинами та
збитками ПП “Вітекс” не відповідають дійсним обставинам та
матеріалам справи.
Згідно з розпорядженням Кабінету міністрів України від
17.06.1999р. № 569-р ПП “Вітекс” було включене до переліку
підприємств, що поставлятимуть пально-мастильні матеріали
сільськогосподарським товаровиробникам за договорами з ДАК “Хліб
України”.
Сторонами 06.07.1999р. був укладений договір комісії № 277,
згідно з умовами якого відповідач (комісіонер) зобов’язався
укласти договори поставки пально-мастильних матеріалів з третіми
особами та забезпечити розрахунки з позивачем (комітентом).
ПП “Вітекс”, відповідно до умов договору, здійснило відповідну
поставку бензину, що підтверджується матеріалами справи.
За загальним правилом, згідно зі ст. 402 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
комісіонер не відповідає перед комітентом за виконання третіми
особами угоди, крім випаків, коли комісіонер приймає на себе
поруку за виконання третьою особою цієї угоди. Але в даному
випадку відповідач прийняв на себе не тільки обов'язки
комісіонера, але й поручителя (делькредере).
Так, п. 1.1 відповідач прийняв на себе обов’язок забезпечити
розрахунки за поставлений товар. У пункті 3.2 розділу ІІІ
договору № 277 повністю процитована ст. 390 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
щодо обов’язків повіреного. Окрім цього, п/п 3.2.3
зобов'язує комісіонера (відповідача) забезпечити своєчасні та в
повному обсязі розрахунки за поставлений товар.
ДАК “Хліб України” згідно з п. 5.1 договору № 277 прийняв на
себе обов’язок розрахуватися за поставлений товар.
Згідно з ч. 2 ст. 192 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
поручитель
відповідає в тому ж обсязі, як і боржник, зокрема відповідає за
сплату процентів, за відшкодування збитків, за сплату неустойки.
У постанові про перевірку в порядку нагляду рішення арбітражного
суду м. Києва у справі № 18/306 дана правова оцінка договору №
277 і зазначено, що вказаний договір містить елементи різних
видів угод: і комісії, і купівлі-продажу.
За таких обставин, з урахуванням того, що відповідач не виконав
своїх зобов’язань по договору № 277, необгрунтованим є висновок
Київського апеляційного господарського суду про безпідставність
позовних вимог за цим договором.
Київським апеляційним господарським судом зазначено, що позовні
вимоги про стягнення 1780310,87 грн. не підлягають задоволенню,
оскільки розрахунки проводились не у грошовій формі, а шляхом
поставки сільгосппродукції, таке твердження є помилковим,
оскільки п/п 2.1.3 встановлює грошовий еквівалент поставленого
комітентом товару, відповідальність сторін обумовлює сплату пені
у грошовій формі.
Також у постанові вказано, що предметом спору є не збитки, а
сума заборгованості по зобов’язанням за договором. Ніяких
доказів того, що виконання зобов’язання втратило інтерес для
позивача (кредитора) матеріали справи не містять, таким чином,
відповідно до ст. 213 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, боржник, який
прострочив виконання, відповідає перед кредитором за збитки,
завдані простроченням.
Таким чином, постанова Київського апеляційного господарського
суду від 21.01.2002 не відповідає фактичним обставинам справи та
протирічить діючому законодавству, у зв’язку з чим підлягає
скасуванню.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 111-7 - 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ПП “Вітекс” задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
21.01.2002 скасувати у справі № 18/306.
3. Рішення господарського суду м. Києва від 24.07.2001 у справі
№ 18/306 залишити без зміни.
Головуючий суддя С. Плахотнюк
Суддя І. Плюшко
Суддя Н. Панченко