ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(Постановою Верховного суду України
від 17.09.2002 р. залишено без змін)
11.06.2002 Справа N 14/604
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючий,
судді
розглянувши матеріали касаційної скарги Командитного товариства
"БХЛ" і компанії "ПКІ"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
12.02.2002
у справі № 14 господарського суду м. Києва
за позовом ВАТ "ДШО" ("СЗО"), м. Миколаїв
до 1. ТОВ "УАП", м. Київ
2. Командитного товариства "ПКІ", м. Сінельніково про визнання
простих векселів недійсними
В судове засідання з'явилися представники:
від позивача: присутні;
від відповідача - Командитного товариства "ПКІ" - присутній.
Представники ТОВ "УАП" у судове засідання не з'явилися, про час і
місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Рішенням від 15 листопада 2001 року господарського суду м. Києва у
справі № 14 частково задоволене позов ВАТ "ДШО" про визнання
недійсними (такими, що не підлягають оплаті) простих векселів,
емітованих ВАТ "СЗ "О" № 743264160575, 743264160576, 743264160577,
743264160591, 743264160592,743264160593,743264160594,743264160595
на загальну суму 2 215 426 доларів США. Мотивами визнання векселів
недійсними стало порушення законодавства, яке на думку суду мало
місце під час видання векселів. При прийнятті рішення суд
керувався статтею 24 Закону України "Про підприємства" ( 887-12 ) (887-12)
та Розділом II Правил виготовлення та використання вексельних
бланків ( 528-92-п ) (528-92-п)
(затв. Постановою КМУ та НБУ від 10 вересня
1992 р. № 528), згідно яких векселя можна емітувати лише для
здійснення розрахунків за поставлену продукцію, виконані роботи та
надані послуги, за винятком векселів Міністерства фінансів
України, Національного Банку України та комерційних банків.
Оскільки частину спірних векселів було емітовано на суму штрафних
санкцій, суд дійшов висновку, що правові підстави для емісії таких
векселів були відсутні, а тому вони є недійсними з моменту видачі.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12
лютого 2002 року вказане рішення, з посиланням на його
відповідність матеріалам справи та діючому законодавству, було
залишено без змін, а апеляційна скарга Командитного товариства
"ПКІ"- без задоволення.
В касаційній скарзі КТ "ПКІ" просить скасувати постанову
Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2002 р. та
рішення господарського суду м. Києва від 15.11.2001 року у справі
№ 14, при цьому, посилаючись на те, що згідно законодавства, яке
діяло на дату видачі векселів та регулює їх обіг, підставами для
визнання векселя недійсним може бути лише дефект форми, а
оспорювані векселі мають всі необхідні реквізити, тому немає
підстав для визнання їх недійсними. В касаційній скарзі КТ "ПКІ",
також, зазначається, що суд неправомірно застосовував норми
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
до вексельних правовідносин,
які регулюються спеціальним законодавством, і правило видачі
векселів за поставлені товари не порушено, оскільки всі векселі
було видано на погашення грошового боргу за поставлену продукцію,
частину якого складають штрафні санкції.
ВАТ "ДШО" в своєму відзиві на касаційну скаргу зазначає, що при
видачі спірних векселів був порушений встановлений на той час
порядок їх видачі, тобто для їх оформлення не було належних
правових підстава, а тому, рішення суду про визнання частини
векселів недійсними повністю узгоджується з чинним на дату емісії
векселів законодавством.
Заслухавши представників сторін та розглянувши матеріали справи
суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а
оскаржувані рішення та постанова - скасуванню з наступних підстав.
В 1936 році СРСР приєднався до Женевської конвенції 1930 року,
якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та
прості векселі ( 826-14 ) (826-14)
. Відповідно до Конвенції ЦВК і РНК СРСР
7 серпня 1937 року затвердили Положення про переказний і простий
вексель ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
, яке практично повністю відтворювало текст
Уніфікованого закону. Це Положення застосовувалось до регулювання
операцій з векселями в Україні і на час видачі оспорюваних
векселів.
У відповідності з пунктом 1 постанови Верховної Ради України від
17 червня 1992 року № 2470-ХІІ "Про застосування векселів в
господарському обороті України" ( 2470-12 ) (2470-12)
в Україні було введено
вексельний обіг з використанням простого і переказного векселів
відповідно до Женевської конвенції 1930 року. Таким чином,
фактично з 17 червня 1992 року регулювання вексельного обігу в
України здійснювалося на підставі Уніфікованого закону про
переказні векселі та прості векселі .
Згаданими документами визначено правову сутність векселя. Зокрема,
вказано, що вексель є проста і нічим не обумовлена пропозиція
сплатити певну суму, яка висловлена в письмовій формі. Під
безумовністю векселя розуміється як безумовність виникнення
зобов'язання трасата, що міститься в пропозиції трасата, так і
безумовність виконання акцептантом своїх зобов'язань, що походять
з векселя. Всі дані, відображені в тексті векселя, є достовірними,
не потребують підтвердження іншими документами і мають бути
визнані безумовними.
Згідно ст.21 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу"
( 1201-12 ) (1201-12)
та пункту 2 Положення, документ, який не містить
одного чи більше з обов'язкових реквізитів не має сили векселя.
Також є недісними векселя, що містять не передбачені Положенням
або послідовні строки платежу (п.ЗЗ Положення). Інших випадків
визнання векселя недійсним (позбавлення його вексельної сили)
законодавство України не містить.
Оспорювані векселі заповнені з дотриманням всіх вимог Положення і
містять всі необхідні реквізити передбачені статтею 21 Закону
України "Про цінні папери і фондову біржу" ( 1201-12 ) (1201-12)
.
Відповідно до третього абзацу пункту 1 розділу 2 Правил
виготовлення і використання вексельних бланків ( 528-92-п ) (528-92-п)
,
затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України та
Національного банку України від 10 вересня 1992 року № 528,
векселі можуть видаватись лише для оплати за поставлену продукцію,
виконані роботи та надані послуги. З матеріалів справи видно, що
оспорювані векселі були видані в рахунок погашення заборгованості
за Контрактом № 95-30, предметом якого було купівля-продаж
конструкційної кораблебудівної сталі в кількості 24 000 тон. Отже,
посилання на "нетоварність" походження оскаржуваних веселів, як на
підставу визнання їх недійсними не відповідає фактичним обставинам
справи та суперечить чинному законодавству України.
В оскаржуваному рішенні відсутнє посилання на законодавство, яким
керувався суд, при визнанні відповідних векселів недійсними.
Стаття 24 Закону України "Про підприємства" ( 887-12 ) (887-12)
та Правила
виготовлення та використання вексельних бланків встановлюючи
правила видачі векселів не передбачають відповідальності за їх
порушення у вигляді визнання векселів недійсними або не
підлягаючими виконанню. Зміст цих нормативних актів свідчить, що
вони не є спеціальними галузевими нормами, що регулюють питання
правової сили вексельних зобов'язань.
Колегія приходить до висновку, що підстави визнання векселів
недійсними повинні встановлюватись спеціальними нормативними
актами, що відносяться до галузі вексельного права. Вищевказані
Закон та Правила є актами, що регулюють майнові правовідносини у
сфері господарського права, та в разі порушення їх норм може
ставитися питання щодо застосування інших форм
господарсько-правової відповідальності. Однак розгляд питання щодо
застосування такої відповідальності виходить за межі заявленого
позову.
Як свідчить Акт звірки від 09 жовтня 1997 року та Угода про
переоформлення заборгованості № 1/95-30 від 09 жовтня 1997 року,
сторони збільшили суму, що підлягає оплаті за поставлену продукцію
згідно з Контрактом № 95-30, яка в результаті склала 4 465 426
доларів СІЛА . З матеріалів справи видно, що саме на зазначену
вище суму були емітовані оспорювані векселі.
Виходячи з вищевикладеного, суд не вбачає в діях сторін під час
емісії спірних векселів порушень законодавства.
У зв'язку з викладеним суд дійшов висновку, що рішення від
15.11.2001 господарського суду м. Києва та постанова від
12.02.2002 Київського апеляційного господарського суду у справі №
14 не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать
діючому законодавству, у зв'язку з чим підлягають скасуванню.
Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 111-7 - 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Командитного товариства "БХЛ" і компанії "ПКІ"
задовольнити.
2. Рішення господарського суду м. Києва від 15.11.2001 у справі
№ 14 скасувати.
3. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
12.02.2002 у справі № 14 скасувати.
4. В позові відмовити.