ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
11.06.2002
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула
касаційну скаргу ПП "Вітекс" на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 21.01.2002 у справі за позовом ПП "Вітекс"
до ДАК "Хліб України" про стягнення 15022403,58 грн.
Рішенням господарського суду м. Києва від 24.07.2001 частково
задоволено позов ПП "Вітекс" до ДАК "Хліб України" про стягнення
грошових коштів.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
21.01.2002 зазначене рішення частково скасовано.
ПП "Вітекс" з постановою Київського апеляційного
господарського суду від 21.01.2002 не згодне та просить її
скасувати, а рішення господарського суду м. Києва від 24.07.2001 -
залишити без змін.
Постанова Київського апеляційного господарського суду від
21.01.2002 підлягає скасуванню як така, що постановлена з
порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального та
процесуального права.
Згідно з договором від 17.02.98 N 15 позивач зобов'язався
протягом лютого - липня 1998 р. продати, а відповідач - прийняти
та оплатити протягом 90 днів з часу поставки дизельне пальне та
бензин.
ПП "Вітекс" поставив частину пального в обумовлені договором
строки, але ДАК "Хліб України", в порушення договірних
зобов'язань, не здійснив розрахунків грошовими коштами.
У зв'язку з неспроможністю відповідача розрахуватися за
поставлене пальне сторони дійшли згоди про часткове покриття
заборгованості зернопродукцією. З цією метою з жовтня по грудень
1998 р. були укладені додаткові угоди N 1, 2, 3, 4 до договору від
17.02.98 N 15.
Кожна з додаткових угод передбачає, що ПП "Вітекс" приймає
зернопродукцію як розрахунок за частину поставлених паливних
матеріалів, тобто за певну їх кількість, що перейшла до ДАК "Хліб
України" на час підписання кожної з додаткових угод. І в кожній з
цих угод обумовлено, що інші положення договору N 15 залишаються
без змін.
Отже, одночасно з додатковими угодами діяли всі положення
договору N 15, у тому числі щодо здійснення розрахунків у грошовій
формі, строків сплати, врахування курсової різниці,
відповідальності сторін за порушення строків виконання
зобов'язань.
Так, зокрема, відповідно до п. 9.1 договір N 15 припиняє свою
дію тільки після проведення остаточних взаєморозрахунків між
сторонами.
Усі положення договору від 17.02.98 N 15 поширювались і діяли
разом з додатковими угодами N 1, 2, 3, 4 як невід'ємними його
частинами; кожна з додаткових угод частково корегувала форму
розрахунків лише за певну партію паливних матеріалів на певну
дату.
Висновки щодо набуття правовідносинами сторін "характеру
бартерної угоди" та припинення зобов'язань "щодо здійснення
розрахунків у грошовій формі" є такими, що не відповідають
матеріалам справи.
Визнання колегією Київського апеляційного господарського суду
додаткових угод N 1, 2, 3, 4 доказами набуття договором від
17.02.98 N 15 "характеру бартерної угоди" суперечить вимогам ст.
27 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо поняття і видів доказів, оскільки такий
висновок не відповідає змісту письмових доказів, а саме - договору
та додаткам до нього.
Положення ст. 220 ЦК ( 435-15 ) (435-15)
, на які посилається
апеляційний суд, щодо припинення зобов'язання угодою сторін -
заміною одного зобов'язання іншим - до даних правовідносин
неприйнятні.
У кожній з додаткових угод спеціально обумовлено, що всі інші
положення договору від 17.02.98 N 15 (окрім часткового розрахунку
за певну партію паливних матеріалів певною партією зернопродукції)
залишаються без змін. Отже, сторони не укладали будь-якої угоди,
яка анулювала чи змінила б договір від 17.02.98 N 15. Зміни
стосувалися виключно розрахунків за конкретну партію продукції та
за конкретний період (а точніше - відшкодування понесених
позивачем збитків).
Окрім цього, колегією Київського апеляційного господарського
суду неправильно застосована до наявних у справі правовідносин ст.
165 ЦК ( 435-15 ) (435-15)
щодо невизначеності строку виконання
зобов'язання.
Строк виконання сторонами зобов'язань чітко визначений у
пунктах 2.6, 4.1, 9.1 договору від 17.02.98 N 15. Чинність цих
пунктів договору не припинялася жодною з додаткових угод, а тому
застосування до правовідносин між сторонами положень ст. 165 ЦК
( 435-15 ) (435-15)
є неправомірним.
У постанові колегії Київського апеляційного господарського
суду від 21.01.2002 детально викладені договірні відносини
позивача з компанією "UP UNT'L, L.L.C, USA" щодо закупки паливних
матеріалів; акціонерним банком "Зевс" щодо отримання кредиту, його
повернення, сплати відсотків і штрафних санкцій; ПП
"Укрторгконтрактсервіс-С" щодо закупівлі кормового ячменю та
фірмою "Марк Рич Агрикалче Трейдінг С. А." щодо його реалізації.
Колегія обмежилась викладенням переддоговірних та договірних
стосунків зазначених підприємств і не взяла до уваги основного
фактора - хронології цих стосунків.
Так, договір N 15 між сторонами у справі було укладено
17.02.98. Укладанню цього договору передував зовнішньоекономічний
договір від 13.02.98 N 17/98 на закупівлю ПП "Вітекс" 100000 т
дизельного пального та 50000 т бензину у компанії "UP UNT'L,
L.L.C, USA" для подальшої поставки споживачу - у даному випадку
ДАК "Хліб України". Тобто договір від 13.02.98 N 17/98 укладався
саме з метою укладання в подальшому договору з ДАК "Хліб України".
Між позивачем та АБ "Зевс" 24.08.98 було укладено договір
кредитної лінії N 03/01-02-98 на суму 1350000 доларів США.
Розділом II цього договору прямо обумовлено цільове
призначення кредитування - розрахунок за операціями з
нафтопродуктами за контрактом від 13.02.98 N 17/98 на забезпечення
виконання умов договору від 17.02.98 N 15. Це є ще одним
підтвердженням безпосереднього зв'язку зазначених вище договорів
та причинного зв'язку між наслідками, що настали у зв'язку з діями
сторін щодо їх реалізації.
З розрахунку на отримання прибутку за договором від 17.02.98
N 15 ПП "Вітекс" уклало з ПП "Укрторгконтрактсервіс-С" договір від
27.08.98 N 29 на закупівлю ячменю. Як встановлено арбітражним
судом м. Києва і підтверджується матеріалами справи, невиконання
відповідачем умов договору від 17.02.98 N 15 щодо здійснення
розрахунків за паливні матеріали спричинило неможливість здійснити
закупівлю ячменю.
Ці обставини, в свою чергу, призвели до невиконання умов
договору від 07.09.98 N MR80177S, укладеного між ПП "Вітекс" та
фірмою "Марк Рич Агрикалче Трейдінг С. А." щодо реалізації
останній ячменю. В результаті ПП "Вітекс" було позбавлено
можливості отримати заплановані доходи від підприємницької
діяльності в частині реалізації зазначених договорів.
Зіставлення дат укладання договорів та контрактів, а також
визначених у них умов дає можливість зробити висновок, що ПП
"Вітекс" відповідно до Закону України "Про підприємства в Україні"
( 887-12 ) (887-12)
самостійно спланувало свою діяльність, визначило
перспективи свого розвитку та отримання відповідного прибутку та
закріпило це укладанням низки договорів. Неналежне виконання ДАК
"Хліб України" своїх зобов'язань за договором N 15 зумовило
невиконання умов інших договорів. Колегія Київського апеляційного
господарського суду у постанові від 21.01.2002 робить протилежний
висновок, зазначаючи, що позовні вимоги не підлягають задоволенню,
оскільки відсутній "причинний зв'язок виникнення цих збитків",
знову ж таки з посиланням на ст. 165 ЦК ( 435-15 ) (435-15)
і на те, що
зобов'язання щодо поставки зернопродукції виконано у повному
обсязі (без огляду на строки виконання і курсову різницю,
внаслідок якої позивач недоотримав 534424,56 грн.).
Неналежне виконання відповідачем розрахунків за договором N
15 спричинило невиконання ПП "Вітекс" умов договору N 29 з ПП
"Укрторгконтрактсервіс-С" і, як наслідок, неотримання очікуваного
прибутку від контракту з фірмою "Марк Рич Агрикалче Трейдінг С.
А.". Окрім цього, сплачені позивачем відсотки за користування
кредитом та пеня за несвоєчасне повернення кредитних коштів
спричинені знову ж таки неналежним виконанням своїх зобов'язань
відповідачем і, згідно з вимогами чинного законодавства та листа
Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики
вирішення господарських спорів" від 06.06.94 N 01-8/368
( v_368800-94 ) (v_368800-94)
, підлягають відшкодуванню.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 203 ЦК ( 435-15 ) (435-15)
під збитками
розуміються в тому числі і не одержані кредитором доходи, які він
одержав би, якби зобов'язання було виконане боржником.
ДАК "Хліб України" не навела доказів відсутності своєї вини у
неналежному виконанні зобов'язань за договором від 17.02.98 N 15,
а згідно з вимогами ст. 209 ЦК ( 435-15 ) (435-15)
цей обов'язок
покладається на особу, яка порушила зобов'язання.
З урахуванням викладеного висновок Київського апеляційного
господарського суду у постанові від 21.01.2002 щодо відсутності
причинного зв'язку між зазначеними обставинами та збитками ПП
"Вітекс" не відповідає дійсним обставинам та матеріалам справи.
Згідно з розпорядженням КМУ від 17.06.99 N 569-р ( 569-99-р ) (569-99-р)
ПП "Вітекс" було включене до переліку підприємств, що
поставлятимуть пально-мастильні матеріали сільськогосподарським
товаровиробникам за договорами з ДАК "Хліб України".
Сторонами укладено договір комісії від 06.07.99 N 277, згідно
з умовами якого відповідач (комісіонер) зобов'язався укласти
договори поставки пально-мастильних матеріалів з третіми особами
та забезпечити розрахунки з позивачем (комітентом).
ПП "Вітекс" відповідно до умов договору здійснило поставку
бензину, що підтверджується матеріалами справи.
За загальним правилом, згідно зі ст. 402 ЦК ( 435-15 ) (435-15)
,
комісіонер не відповідає перед комітентом за виконання третіми
особами угоди, крім випадків, коли комісіонер приймає на себе
поруку за виконання третьою особою цієї угоди. Але в даному
випадку відповідач прийняв на себе не тільки обов'язки
комісіонера, а й поручителя (делькредере).
Так, п. 1.1 відповідач прийняв на себе обов'язок забезпечити
розрахунки за поставлений товар. У пункті 3.2 розділу III договору
N 277 повністю процитована ст. 390 ЦК ( 435-15 ) (435-15)
щодо обов'язків
повіреного. Окрім цього, підпункт 3.2.3 зобов'язує комісіонера
(відповідача) забезпечити своєчасні та в повному обсязі розрахунки
за поставлений товар.
ДАК "Хліб України" згідно з п. 5.1 договору N 277 прийняв на
себе обов'язок розрахуватися за поставлений товар.
Згідно з ч. 2 ст. 192 ЦК ( 435-15 ) (435-15)
поручитель відповідає в
тому самому обсязі, що і боржник, зокрема відповідає за сплату
відсотків, відшкодування збитків, сплату неустойки.
У постанові про перевірку в порядку нагляду рішення
арбітражного суду м. Києва дана правова оцінка договору N 277 і
зазначено, що він містить елементи різних видів угод: і комісії, і
купівлі-продажу.
За таких обставин, з урахуванням того, що відповідач не
виконав своїх зобов'язань за договором N 277, необґрунтованим є
висновок Київського апеляційного господарського суду про
безпідставність позовних вимог за цим договором.
Київським апеляційним господарським судом зазначено, що
позовні вимоги про стягнення 1780310,87 грн. не підлягають
задоволенню, оскільки розрахунки проводились не у грошовій формі,
а поставкою сільгосппродукції, таке твердження є помилковим,
оскільки підпункт 2.1.3 встановлює грошовий еквівалент
поставленого комітентом товару, відповідальність сторін обумовлює
сплату пені у грошовій формі.
Також у постанові зазначено, що предметом спору є не збитки,
а сума заборгованості за зобов'язаннями за договором. Жодних
доказів того, що виконання зобов'язання втратило інтерес для
позивача (кредитора), матеріали справи не містять, отже,
відповідно до ст. 213 ЦК ( 435-15 ) (435-15)
, боржник, який прострочив
виконання, відповідає перед кредитором за збитки, завдані
простроченням.
Отже, постанова Київського апеляційного господарського суду
від 21.01.2002 не відповідає фактичним обставинам справи та
суперечить чинному законодавству, у зв'язку з чим підлягає
скасуванню.
Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 111(7) -
111(11) ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ПП "Вітекс" задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
21.01.2002 скасувати.
Рішення господарського суду м. Києва від 24.07.2001 залишити
без змін.