ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.06.2002 Справа N 2/261-2607
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Шульги
О.Ф. - головуючого, Дерепи В.І., Козир Т.П. , за участю
представників сторін: Державного казначейства України –
НабокаВ.М. дов. від 04.06.2002 року № 13-20/1676, торгово-
промислової фірми “Джі. С.. М. Індастріс Інк.” – Педенко Н. В.
дов. від 25.01.2002 року № 24,
розглянувши касаційну скаргу торгово-промислової фірми “Джі. С..
М. Індастріс Інк.” на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 31.01.2001 року у справі за позовом
прокурора Тернопільської області в інтересах держави в особі
головного управління Державного казначейства України, управління
Державного казначейства у Тернопільській області, відділення
державного казначейства у Заліщицькому районі до управління
сільського господарства і продовольства тернопільської
облдержадміністрації, управління сільського господарства і
продовольства Заліщицької райдержадміністрації, ТОВ спільного
українсько-німецького підприємства “Агротек – Сервіс”, торгово-
промислової фірми “Джі. С.. М. Індастріс Інк.”, Української
аграрної біржі
про визнання недійсним протоколу взаємозаліку,
В С Т А Н О В И В:
В липні 2001 року прокурор Тернопільської області звернувся
до суду з позовом про визнання недійсним протоколу взаємозаліку
від 30.12.1999 року № 439 на суму 921200 гривень.
Позов обгрунтував тим, що взаємозалік здійснено на підставі
недостовірних даних, а тому він не відповідає вимогам закону.
Рішенням господарського суду Тернопільської області від
25.10.2001 року протокол взаєморозрахунків від 30.12.1999 року №
439 визнано недійсним на суму 891130 гривень.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16-
31.01.2001 року рішення суду залишено без змін.
В касаційній скарзі торгово-промислова фірма “Джі. С.. М.
Індастріс Інк.” просить скасувати судові рішення і припинити
провадження у справі, посилаючись на неправильне застосування
судом норм матеріального і процесуального права.
Вважає, що протокол взаємозаліку повністю відповідає вимогам
закону, а суд неправильно застосував Постанову Кабінету
Міністрів України від 25.11.1999 року № 2140 “Про затвердження
Порядку погашення заборгованості підприємствам і організаціям
системи агропромислового комплексу компенсації власних витрат,
понесених на будівництво в 1998 році об’єктів соціально –
культурного призначення на селі” ( 2140-99-п ) (2140-99-п)
.
Крім того, суд неправильно визначив природу спірних
правовідносин і помилково застосував до них норми Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
В дійсності між сторонами склалися бюджетні правовідносини.
Крім того, суд порушив ст. 42 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, обмеживши
доступ сторін до доказів і пославшись в рішенні на докази, які
не досліджувалися в судовому засіданні.
Вислухавши пояснення представників сторін, обговоривши
доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає,
що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.
Як встановлено судом, протоколом № 439 від 30.12.1999 року
проведено взаємозалік заборгованості, яка виникла між
Українською аграрною біржею за отриманий урядовий кредит,
сільськогосподарськими підприємствами, ТПФ “Джі. Сі. М.
Індастріс Інк.” та ТзОВ СУНП “Агротек – Сервіс” по розрахунках
між розпорядником коштів, який фінансується з державного
бюджету, та платником податків.
У взаємозаліку взяли участь головне управління Державного
казначейства України, управління Державного казначейства у
Тернопільській області, Управління Державного казначейства у
Заліщицькому районі, Управління агропромислового комплексу
Заліщицької райдержадміністрації, ТОВ спільне українсько-
німецьке підприємство “Агротек – Сервіс”, торгово-промислова
фірма “Джі. С.. М. Індастріс Інк.”, Українська аграрна біржа.
Ревізією, проведеною на вимогу слідчих органів, виявлено, що
взаємозалік на суму 921200 гривень проведено на підставі
недостовірних даних.
Зокрема, підприємства агропромислового комплексу завищили суму
власних витрат, понесених на будівництво в 1998 році об’єктів
соціально-культурного призначення на селі і порушили умови
проведення взаємозаліку в частині реальності понесених на таке
будівництво витрат, наявності такої заборгованості на момент
проведення взаємозаліку між його учасниками.
Відповідно до ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд
оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується
на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому
процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь
встановленої сили.
Таким чином, акт ревізії – це один з доказів, який не має
заздалегідь встановленої сили.
Перевіряючи обгрунтованість доводів позивача, суд ухвалами від
23.08.і 5.09.2001 року зобов’язав сторони і третіх осіб надати
документи, на підставі яких складено акт ревізії, а також
документи, які підтверджують витрати на будівництво, поставку
продукції та розрахунки за неї; наявність боргів між учасниками
взаємозаліку; відсутність недоїмок з платежів до бюджету та
боргів за державною позичкою.
Жоден з цих документів до матеріалів справи не залучений, проте,
суд, в порушення ст.ст. 32, 33, 35, 36, 38, 43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, посилається на них в рішенні.
Протокол огляду та дослідження письмових доказів, які є
складовою кримінальної справи № 168629, яка знаходиться в
Тернопільському районному суді, до уваги братись не може,
оскільки, в порушення засад рівності учасників судового процесу
перед законом і судом, ст.ст. 22, 38 і 39 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, не містить дати його складення, результатів огляду
і дослідження цих доказів, а зазначену процесуальну дію
немотивовано проведено поза межами судового засідання у
відсутність сторін.
Ухвалою від 25.09.2001 року суд залучив до участі у справі в
якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на
предмет спору, на стороні відповідача, ТзОВ “Агрокомплектація” і
витребував від нього пояснення та докази виконання умов договору
від 10.02.2000 року поставки продукції учасникам взаємозаліку.
Однак, фактично свою ж ухвалу не виконав і не скасував, поставку
продукції не перевірив, про що свідчить текст рішення суду і
матеріали справи.
Крім того, в порушення ст.ст. 38, 43, 65 і 84 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд неповно з’ясував обставини справи щодо
складових спірної суми взаємозаліку, в мотивувальній частині
рішення суду не навів переконливих доводів, за якими задовольнив
позов саме на суму 891130 гривень.
Щодо позовних вимог в іншій частині суд взагалі не навів ніяких
мотивів і не зазначив ніякого висновку в резолютивній частині
рішення.
Суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув, неповноти
з’ясування обставин справи не усунув.
За таких обставин судові рішення визнати законними не можна,
тому вони підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий
розгляд.
При новому розгляді суду необхідно врахувати наведене, більш
ретельно перевірити доводи сторін, встановити дійсні обставини
справи і прийняти рішення відповідно до вимог закону.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Скасувати рішення господарського Тернопільської області від
25.10.2001 року і постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 16 - 31.01.2002 року.
Справу передати на новий розгляд господарському суду
Тернопільської області в іншому складі суддів.
Головуючий, суддя О. Шульга
Судді В. Дерепа
Т. Козир