ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

                        П О С Т А Н О В А

                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.06.2002                         	      Справа N 2/2/1551

                             м. Київ

Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів: Шульги

О.Ф.  -  головуючого,  Дерепи  В.І.,  Козир  Т.П.  ,  за  участю

представників:  позивача – Сербулової Н. М. дов. від  04.02.2002

року № 40; відповідача – Колодки В.Д. дов. від 02.01.2002 року №

3/1;

розглянувши   касаційну  скаргу  ТОВ  “Агрофірма  “Прогрес”   на

постанову  Дніпропетровського апеляційного  господарського  суду

від 14.03.2002 року у справі за позовом ВАТ “Запоріжжяобленерго”

в  особі Запорізьких Східних Електричних Мереж до ТОВ “Агрофірма

“Прогрес” 

про   стягнення боргу,

                       В С Т А Н О В И В:

      В  серпні  2001  року  ВАТ  “Запоріжжяобленерго”  в  особі

Запорізьких  Східних  Електричних Мереж  звернулось  до  суду  з

позовом  до ТОВ “Агрофірма “Прогрес” про стягнення 1 408  683,43

гривень боргу з урахуванням індексу інфляції і пені.

Рішенням  господарського суду Запорізької області від 30.11.2001

року   позов   задоволений  частково  –з  відповідача   стягнено

845844,61   гривень   основного  боргу  з  урахуванням   індексу

інфляції,  9459,74  гривень річних, 124532,88  гривень  пені.  В

решті позову відмовлено.

Постановою  Дніпропетровського апеляційного господарського  суду

від 14.03.2002 року рішення суду залишено без змін.

      Не   погоджуючись  з  постановою  апеляційного  суду,  ТОВ

“Агрофірма   “Прогрес”  просить  її  змінити,   посилаючись   на

неправильне   застосування  судом  апеляційної  інстанції   норм

матеріального права.

     Вважає,  що  відповідно до ст. 204 ЦК України  ( 435-15  ) (435-15)
        

збитки  від інфляції повинні стягуватись в частині, не  покритій

неустойкою.

      Вислухавши  пояснення  представників  сторін,  обговоривши

доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає,

що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

     Відповідно  до  ст. 161 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
          зобов’язання

повинні  виконуватись  належним чином  і  в  установлений  строк

відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а  при

відсутності  таких вказівок – відповідно до вимог,  що  звичайно

ставляться.

Як  встановлено судом при вирішенні спору, відповідач не виконав

зобов’язань  по  розрахунках за спожиту  електричну  енергію  за

договором № 3 від 25.11.1997 року.

В  разі  невиконання  або  неналежного  виконання  зобов’язання,

зокрема,  в  разі  прострочення  зобов’язання,  боржник  повинен

сплатити  кредиторові неустойку /штраф, пеню/,  якою  визнається

визначена законом або договором грошова сума (ст. 179 ЦК України

( 435-15 ) (435-15)
        ).

Згідно  ст.  214 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
         боржник, який  прострочив

виконання    грошового   зобов’язання,   на   вимогу   кредитора

зобов’язаний  сплатити  суму боргу з  урахуванням  встановленого

індексу інфляції за весь час прострочення.

      У  рішенні  та  постанові  суди  вірно  застосували  норми

матеріального  права  і  обгрунтовано прийшли  до  висновку  про

необхідність стягнення заборгованості відповідача з  урахуванням

індексу  інфляції  в  сумі 845 844,61 гривень  та  3%  річних  в

розмірі 8459,74 гривень.

      Доводи   відповідача  щодо  підстав  скасування  постанови

апеляційного господарського суду помилкові.

Статтею   214   ЦК   України  ( 435-15  ) (435-15)
           чітко   встановлена

відповідальність  боржника за грошовим зобов’язанням.  Починаючи

від   моменту  настання  прострочки,  боржник,  який  прострочив

боргове зобов’язання, повинен, на вимогу кредитора сплатити йому

суму  боргу  з  урахуванням індексу інфляції у  межах  загальних

строків  позовної давності. Тобто правова природа та призначення

трьох  відсотків  річних зводиться до реального  розміру  боргу,

який  підлягає відшкодуванню боржником у зв’язку з простроченням

зобов’язання. Ці ж положення стосуються і індексів інфляції, які

існували  і застосовувались до внесення у жовтні 1999 року  змін

до ст. 214 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
        .

     З  огляду  на  викладене, суд першої  інстанції  дав  вірну

юридичну оцінку обставинам справи і стягнув з відповідача 845844

гривень  боргу  за спожиту електроенергію з урахуванням  індексу

інфляції, 9 459,74 гривень річних та 124 532,88 гривень пені.

     Доводи касаційної скарги до уваги не беруться, оскільки  не

грунтуються на законі.

За  таких обставин касаційна скарга необґрунтована і не підлягає

задоволенню,   а   постанова   Дніпропетровського   апеляційного

господарського суду – зміні.

Керуючись  ст.ст.  111-5,  111-7, 111-9,  111-11  Господарського

процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , суд

                      П О С Т А Н О В И В:

Касаційну   скаргу   ТОВ  “Агрофірма  “Прогрес”   залишити   без

задоволення,  а рішення господарського суду Запорізької  області

від  30.11.2001 року і постанову Дніпропетровського апеляційного

господарського суду від 14.03.2002 року – без зміни.

Головуючий, суддя  О. Шульга

Судді              В. Дерепа

                   Т. Козир