ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6.06.2002 Справа N 20-6/767
Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Михайлюка М.В.
суддів ДобролюбовоїТ.В., Дроботової
Т.Б.
без участі представників Які належно попереджені про час
сторін і місце слухання справи, проте
розглянувши у не з’явились до засідання.
судовому засіданні в м. Державної податкової інспекції
Києві у Гагарінському районі м.
асаційну скаргу Севастополя
на постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду
від 30.01-20.02 2002 р.
у справі № 20-6/767
за позовом Приватного підприємця
Долгополика І.М.
до Державної податкової інспекції
у Гагарінському районі м.
Севастополя
про Визнання недійсним рішення ДПІ
у Гагарінському районі м.
Севастополя від 01.08.2001 №
473/17-347/2389204134/9173
Приватним підприємцем Долгополиком І.М. 7.09.2001 року заявлений
позов про визнання недійсним рішення податкової служби від
01.08.2001 № 473/17-347/2389204134/9173, яким позивачеві
донараховано 3611 грн. податку на додану вартість, 33 грн. збору
за забруднення навколишнього природного середовища та
застосовані фінансові санкції з ПДВ у розмірі 902,75 грн. і
штраф за несплату збору за забруднення у розмірі 680 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з боку приватного підприємця
не припущені порушення законодавства про податок на додану
вартість за які до нього застосовані фінансові санкції з ПДВ, а
санкції за забруднення навколишнього природного середовища
застосовані у завищеному розмірі.
Рішенням Господарського суду міста Севастополя від 20.12.2001
року, що прийняте суддею Тарасовою І.Г., позовні вимоги щодо
визнання недійсним рішення податкової служби задоволені в
частині донарахування ПДВ у сумі 3611 грн., застосування
фінансових санкцій з ПДВ у сумі 902,75 грн. та стягнення штрафу
за несплату збору за забруднення навколишнього природного
середовища у розмірі 510 грн.
Названий судовий акт мотивований тим, що рішення податкової
інспекції прийняте з порушенням податкового законодавства.
Зокрема при донарахуванні 3611 гривень податку на додану
вартість порушені приписи підпунктуів7.4.1 та 7.4.3 пункту 7.4
статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Щодо нарахування ДПІ штрафних санкцій за несплату
збору за забруднення навколишнього природного середовища, суд
дійшов висновку про помилковість обчислення відповідачем розміру
штрафу за кожний податковий період окремо, з огляду на вимоги
статті 17.1.3 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Севастопольський Апеляційний господарський суд у складі
головуючого Фенько Т.П. та суддів Горошко Н.П. і Градової О.Г.
постановою від 30.01.-20.02.2002р. залишив перевірене рішення
Господарського суду міста Севастополя без змін по суті, додавши
до резолютивної частини припис про часткову відмову у позові.
Апеляційну скаргу ДПІ у Гагарінському районі м. Севастополя
залишив без задоволення.
Державна податкова інспекція у Гагарінському районі м.
Севастополя не погодившись з постановою в частині визнання
недійсним рішення про нарахування і стягнення недоїмки і
фінансових санкцій, просить змінити постанову апеляційного суду
і відмовити позивачеві у задоволенні всіх його позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом невірно
застосовані положення статті 17.1.3 Закону України “Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, приписами якої
передбачено, що у разі коли контролюючий орган самостійно
донараховує суму податкового зобов’язання платника податків,
такий платник податків зобов’язаний сплатити штраф у розмірі
п’яти відсотків від суми недоплати за кожний з податкових
періодів, установлених для такого податку, збору (обов’язкового
платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така
недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає
отримання таким платником податків податкового повідомлення від
контролюючого органу, але не більше 25 відсотків такої суми та
не менше 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. ДПІ
вважає вірним свій розрахунок штрафу за несплату збору за
забруднення навколишнього природного середовища у розмірі 680
грн. у перевірений період.
Окрім того, податкова служба наголошує на помилковості
задоволення судом позовних вимог щодо донарахування позивачеві
податку на додану вартість з огляду на вимоги підпункту 7.4.3
пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Вищий господарський суд України заслухавши доповідь судді
Добролюбової Т.В., переглянув матеріали справи і касаційну
скаргу та відзначає наступне.
Доводи касаційної скарги розглядаються в межах повноважень
касаційної інстанції визначених статтею 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
. При цьому суд
виходить з того, що рішенням ДПІ від 01.08.2001 позивачеві
нараховані до сплати податок на додану вартість за грудень
1999р. і збір за забруднення навколишнього природного середовища
за період з 01.01.2000 по 31.12.2000 та застосовані фінансові
санкції за їх несплату.
Судом першої інстанції і апеляційним судом встановлений факт
несплати позивачем за період з 01.01.2000 по 31.12.2000 збору за
забруднення навколишнього природного середовища, оскільки
приватний підприємець є платником такого збору відповідно до
вимог пункту 2 Порядку встановлення нормативів збору за
забруднення навколишнього природного середовища і стягнення
цього збору, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України
від 1.03.99 № 303.
У перевірений період порядок сплати збору за забруднення
навколишнього природного середовища визначався згаданим
Порядком, а Закон України “Про порядок погашення зобов’язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000 № 2181-ІІІ встановлює
порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед
бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів,
нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються
до платників податків контролюючими органами.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач при визначенні
розміру штрафу за забруднення навколишнього природного
середовища керувався приписами статті 17.1.3 Закону України “Про
порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, якими встановлено,
що у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму
податкового зобов’язання платника податків, такий платник
податків зобов’язаний сплатити штраф у розмірі п’яти відсотків
від суми недоплати за кожний з податкових періодів, установлених
для такого податку, збору (обов’язкового платежу), починаючи з
податкового періоду, на який припадає така недоплата, та
закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким
платником податків податкового повідомлення від контролюючого
органу, але не більше 25 відсотків такої суми та не менше 10
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Наведена норма визначає порядок накладання на платників податків
штрафних санкцій за порушення податкового законодавства, зокрема
визначені граничні мінімальний та максимальний розмір штрафу,
який застосовується до платника податків, за умови наявності
недоплати з податку чи збору. При цьому податковий період
застосовується при накладенні штрафу у розмірі 5 відсотків від
суми несплати, а обмеження розміру штрафу встановлені для
загальної суми донарахування.
Висновки апеляційного суду стосовно невірного розрахунку
відповідачем штрафу за несплату збору за забруднення
навколишнього природного середовища ґрунтуються на приписах
статті 17.1.3 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
і визнаються правомірними.
Довід податкової служби про те, що підставою для зменшення
податкового кредиту з залишків товарів, реалізація яких
проводилась при виключенні позивача з Реєстру платників податку
на додану вартість, є вимоги підпункту 7.4.3 пункту 7.4 статті 7
Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
визнається не переконливим.
Під час розгляду справи, господарським судом міста Севастополя
з’ясовано, що позивач в період з 01.04.99 по 31.12.2000
здійснював підприємницьку діяльність на умовах сплати єдиного
податку. Приватний підприємець також був платником податку на
додану вартість, що підтверджується свідоцтвом від 12.08.98 №
89838712. Позивачем 12.11.99 подана заява про виключення його з
Реєстру платників ПДВ. Згадані обставини обумовили висновок ДПІ
про необхідність корегування (зменшення) податкового кредиту за
листопад 1999р. на суму ПДВ у розмірі 6447 грн. нереалізованого
станом на 11.11.99 товару.
Відповідно до вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4. статті 7 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий кредит податкового періоду складається із сум
податків, сплачених, (нарахованих) платником податку у звітному
періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість
яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та
основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають
амортизації.
Віднесена позивачем, як платником ПДВ, до складу податкового
кредиту за листопад сума ПДВ, підтверджена податковими
накладними і не оскаржується відповідачем.
Судова колегія погоджується з висновками, викладеними в рішенні
та апеляційній постанові щодо неправомірності вимог ДПІ про
необхідність зменшення податкового кредиту з нереалізованих
товарів на підставі підпункту 7.4.3 пункту 7.4. статті 7 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, оскільки
приписи згаданої норми визначають порядок розподілу податкового
кредиту за умови здійснення одночасно оподатковуваних та
неоподатковуваних операцій, і відповідно не можуть бути
застосовані до спірних правовідносин.
Наведене доводить обґрунтованість позовних вимог щодо
донарахування податку на додану вартість та застосування
фінансових санкцій з ПДВ і невідповідність оспорюваного рішення
ДПІ Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Викладені обставини справи та наведені норми права свідчать про
прийняття законної постанови Севастопольським апеляційним
господарським судом.
З огляду на зазначене керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
30.01-20.02.2002 у справі Господарського суду міста Севастополя
№ 20-6/767 залишити без змін, а касаційну скаргу ДПІ у
Гагарінському районі м. Севастополя без задоволення.
Головуючий М.В.Михайлюк
Судді Т.В. Добролюбова
Т.Б.Дроботова