ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.06.2002 Справа N 20-6/452
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М.,
Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
“Севастопольське підприємство “Ера” на постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від
11.03.2002р.
у справі № 20-6/452 господарського суду м. Севастополя
за позовом Відкритого акціонерного товариства
“Суднобудівний завод “Залив”
до відповідача Відкритого акціонерного товариства
“Севастопольське підприємство “Ера”
про стягнення 217103грн.
та за зустрічним позовом Відкритого акціонерного товариства
“Севастопольське підприємство “Ера”
до відповідача Відкритого акціонерного товариства
“Суднобудівний завод “Залив”
про визнання договору неукладеним
за участю представників:
ВАТ “Суднобудівний завод “Залив” – Жерновий А.В. за дов.№ 16/66
від 03.06.2002р.;
ВАТ “Севастопольське підприємство “Ера” – Семенова С.М. за дов.№
1/585 від 03.06.2002р.
В С Т А Н О В И Л А :
Відкрите акціонерне товариство “Суднобудівний завод “Залив”
звернулося до господарського суду м. Севастополя з позовом про
стягнення з Відкритого акціонерного товариства “Севастопольське
підприємство “Ера” 217103грн. заборгованості з урахуванням
індексу інфляції по орендній платі та наданим послугам за
умовами договору № 4/61-114 від 29.10.96р. за період з
01.06.96р. по 01.03.2001р. (а.с.2-3).
У подальшому позивач, користуючись правом, наданим йому
відповідно до ст. 22 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, частково змінив
підставу позову. Відповідно до поданої заяви, позивач просить
стягнути з відповідача у період з 01.06.99р. по 01.03.2001р.
грошові кошти 74442грн., посилаючись на те, що вказані грошові
кошти збережені відповідачем безпідставно (а.с.59).
До вирішення даного спору по суті, відповідачем для спільного
розгляду з первісним заявлено позов про визнання договору оренди
приміщень № 4/61-114 від 29.10.96р. неукладеним (а.с.65).
Рішенням господарського суду м. Севастополя від 17.12.2001р.
первісний позов задоволено частково, а у задоволенні зустрічного
позову – відмовлено. Відповідно до рішення господарського суду,
з ВАТ “Севастопольське підприємство “Ера” на користь позивача
стягнуто 87061,95грн. заборгованості та 26384,51грн. втрат у
зв’язку з інфляцією (а.с.80-81).
Частково задовольняючи основний позов, суд першої інстанції
виходив з того, що відповідач не виконав в установлений
договором строк зобов’язання по оплаті орендної плати та послуг,
а також у період з 01.06.99р. по 01.03.2001р., після закінчення
строку дії договору, користувався майном позивача, однак оплату
не здійснював, у зв’язку з чим безпідставно зберіг грошові
кошти. В іншій частині позову судом відмовлено, з посиланням на
пропуск позивачем строку позовної давності в частині стягнення
заборгованості по орендній платі та послугах за період до
17.08.98р.
У задоволені зустрічного позову відмовлено з підстав пропущення
відповідачем строку позовної давності.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 11.03.2002р. рішення господарського суду м. Севастополя від
17.12.2001р. залишено без змін.
При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з того, що:
- при укладенні спірного договору оренди сторонами досягнуто
згоди по всіх його істотних умовах, в зв’язку з чим зазначений
договір є укладеним;
- спірний договір вважається продовженим на невизначений
строк, оскільки після закінчення строку договору відповідач
продовжує користуватися переданими йому в оренду приміщеннями;
- відповідач не виконав у встановлений строк зобов’язання по
оплаті орендної плати та послуг;
- судом вірно встановлено пропущення строку позовної давності
позивачем за вимогою про стягнення заборгованості у період до
17.08.98р. та відповідачем за вимогою про визнання договору
неукладеним.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ВАТ
“Севастопольське підприємство “Ера” звернулося до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
їх скасувати та прийняти нове рішення. У поданій касаційній
скарзі скаржник посилається на те, що при розгляді даної справи,
судами першої та апеляційної інстанції допущені наступні
порушення норм процесуального та матеріального права. Так,
скаржник вказує, що:
- суд першої інстанції розглянув спір без участі відповідача,
який належним чином не сповіщений про час і місце засідання суду
і дане порушення, яке допущено судом першої інстанції, не взято
до уваги судом апеляційної інстанції при прийнятті постанови;
- при перегляді рішення у справі в апеляційній інстанції,
судом витребувані нові докази, на підставі яких прийнято
постанову, в порушення вимог ст. 101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
;
- апеляційною інстанцією розглянуті вимоги, які не були
предметом розгляду у суді першої інстанції, чим порушено ст. 101
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
;
- судом невірно застосовано до взаємовідносин сторін ст. 469
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
- спірний договір не передбачає такого обов’язку орендаря як
сплата наданих послуг, у зв’язку з чим суд безпідставно, в
порушення вимог ст. 161 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, прийняв рішення
про задоволення вимог позивача у цій частині;
- висновок суду про неможливість застосування положень Закону
України “Про оренду державного майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
до
взаємовідносин сторін безпідставний, оскільки вказаний Закон
( 2269-12 ) (2269-12)
передбачає можливість регулювання його нормами
відносин з оренди майна інших форм власності, а спірний договір
не передбачає заборону у застосуванні цього Закону ( 2269-12 ) (2269-12)
;
- спірний договір є неукладеним, у зв’язку з чим не є
підставою для виникнення прав і обов’язків сторін.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить
касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з
наступних підстав.
Так, згідно ст. 82 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, при вирішенні
господарського спору по суті, суд приймає рішення.
Відповідно до ст. 47 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судове рішення
повинно прийматися за результатами обговорення усіх обставин
справи.
Принцип об’єктивної істини, тобто обгрунтованості висновків,
викладених у судовому акті, реалізується також положеннями ст.
38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, яка зобов’язує господарський суд не
обмежуватись поданими документами і матеріалами, а витребувати
від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі
документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, у разі
недостатності поданих сторонами документів.
Вимоги зазначених процесуальних норм судом при розгляді даної
справи не виконані.
Так, відповідно до ст. 151 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, однією з
підстав виникнення зобов’язань є договір.
В силу ст. 153 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, договір вважається
укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках
формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. При цьому,
істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або
необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо
яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
29.10.96р. між сторонами у справі – ВАТ “Суднобудівний завод
“Залив” та ВАТ “Севастопольське підприємство “Ера” підписаний
договір № 4/61-114, предметом якого є передача за плату у
тимчасове користування площі та приміщень, які розташовані на
території ВАТ “Суднобудівний завод “Залив”, загальною площею
12488кв.м. З боку ВАТ “Севастопольське підприємство “Ера”
договір підписано з протоколом розбіжностей (а.с.8-9)
Таким чином, відповідач дав згоду на укладення договору на інших
умовах (які запропонував у протоколі розбіжностей), ніж
запропоновано редакцією договору, який ним підписано.
В силу ст. 158 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, відповідь про згоду
укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах
визнається відмовою від пропозиції і в той же час новою
пропозицією.
За таких обставин, суду необхідно було з’ясувати чи прийнята
позивачем пропозиція відповідача на укладення договору на інших
умовах, запропонованих відповідачем, а у випадку відмови
позивача від пропозиції включити спірні пункти в редакції
протоколу розбіжностей – чи взагалі досягнуто згоди по спірних
питаннях сторонами. Вказані обставини мають значення для
вирішення спору по суті, у зв’язку з тим, що зазначені умови
договору є істотними, оскільки відносно них за заявою
відповідача повинно бути досягнуто згоди.
Разом з тим, зазначені обставини судом не з’ясовані, а протокол
розбіжностей містить дві редакції спірних пунктів договору –
первісну і запропоновану відповідачем, і кожна з сторін
підписалася лише під власною редакцією, у зв’язку з чим не
зрозуміло, яка редакція сторонами врешті прийнята і в якій
редакції спірні пункти включені ними до договору (а.с.11-12).
Враховуючи наведене, судом не було з’ясовано наявність
юридичного факту, який суд вважає встановленим, - укладення
договору оренди, у зв’язку з чим висновок суду щодо породження
юридичних наслідків для сторін таким договором передчасний.
Порушення зазначених норм процесуального права призвели до
неповного з’ясування обставин справи, в зв’язку з чим відсутні
підстави вважати, що господарським судом дана правильна оцінка
спірним правовідносинам та зроблено відповідаючий чинним нормам
права висновок щодо прав і обов’язків сторін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
“Севастопольське підприємство “Ера” задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду м. Севастополя від 17.12.2001р.
та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 11.03.2002р. скасувати, справу передати на новий розгляд до
господарського суду м. Севастполя.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищак І.М.
Палій В.М.