ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6.06.2002 Справа N 1/3/671-1/1/87
Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Михайлюка М.В.
суддів Добролюбової Т.В.
Дроботової Т.Б.
за участю представників Позивача Кокіна А.Ж. д.№ 7
розглянувши у відкритому Відповідача ЗавгородньогоР.В.
судовому засіданні в м. д.№ 3394 і Павленко С.С. д.№
Києві 3393
касаційну скаргу Товариства з обмеженою
відповідальністю “Енерго –
Експорт”
на постанову № 02-5/9-11/37(1/3/671-1/1/87)
Дніпропетровського
апеляційного Господарського
суду
від 7.12.2001 року
за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю “Енерго-
Експорт” м. Запоріжжя
до Енергодарської об’єднаної
державної податкової інспекції в
Запорізькій області
про визнання недійсними рішення
Енергодарської ОДПІ від
27.06.2000 № 10-152-
262/25213990/8890 і
розпорядження від 27.06.2000
року № 2/26-2
4.07.2000 р. Товариством з обмеженою відповідальністю
“Енерго-Експорт” заявлений позов про визнання недійсним рішення
Енергодарської ОДПІ від 27.06.2000 № 10-152-262/25213990/8890,
яким позивачеві донараховано 609200 грн. податку на прибуток,
12667,38 грн. податку на додану вартість, фінансові санкції і
пеня за їх несплату, а також розпорядження ОДПІ від 27.06.2000 №
2/26-2 про внесення змін у визначену платником суму ПДВ за
результатами попередньої перевірки податкової декларації з
податку на додану вартість щодо зменшення бюджетного
відшкодування позивача на суму 222970,70 грн. Позовні вимоги
мотивовані тим, що з боку товариства не припущені порушення
податкового законодавства за які до нього застосовані фінансові
санкції.
Рішенням арбітражного суду Запорізької області від 1.09.2000 р.
(що прийняте суддею Гончаренко С.) задоволені позовні вимоги про
визнання недійсним рішення Енергодарської ОДПІ від 27.06.2000 №
10-152-262/25213990/8890 та розпорядження № 2/26-2 через їх
невідповідність приписам Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та приписам частини 3
статті 4.7, підпункту 7.4.5 статті 7 Закону України “Про податок
на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Постановою арбітражного суду Запорізької області від 30.11.2000
рішення у справі скасовано, а справа передана на новий розгляд
через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Перевірку рішення у порядку нагляду, за заявою відповідача,
здійснив голова арбітражного суду Запорізької області І.Федоров.
Постановою судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов
Вищого арбітражного суду України від 18.01.2001р. постанова
арбітражного суду Запорізької області від 30.11.2000 залишена
без змін з огляду на обґрунтованість висновку, зробленого під
час наглядового провадження, щодо неповного з'ясування всіх
обставин, що мають значення для справи.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 3.09.2001
(що прийняте суддею Місюрою Л.С.) позовні вимоги щодо визнання
недійсним рішення Енергодарської ОДПІ від 27.06.2000 № 10-152-
262/25213990/8890 та розпорядження № 2/26-2 задоволені. Рішення
господарського суду мотивоване тим, що донарахування позивачеві
податку на прибуток є неправомірним з огляду на вимоги частини 2
підпункту 7.9.3. пункту 7.9 статті 7 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
через
доведеність матеріалами справи того факту, що зобов’язання
позивача перед АБ “Зевс” за договором доручення не виконані, і
відповідно винагорода не одержувалась. Стосовно донарахування
позивачеві податку на додану вартість і застосування фінансових
санкцій з ПДВ, суд дійшов висновку про правомірність віднесення
позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ, належно
підтвердженої податковими накладними, з огляду на вимоги
підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок
на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Позовні вимоги щодо визнання
недійсним розпорядження ОДПІ від 27.06.2000 № 2/26-2 задоволені
через недоведеність податковою службою правомірності та
обґрунтованості фактів, викладених в розпорядженні, за
відсутності довідки від 26.06.2000, на підставі якої прийняте
оскаржуване розпорядження.
Дніпропетровський Апеляційний господарський суд у складі
головуючого Лотоцької Л.О. та суддів Тищік І.В. і Євтигнеєва
О.С. постановою від 7.12.2001 року перевірене рішення
Господарського суду Запорізької області скасував. Розпорядження
Енергодарської ОДПІ від 27.06.2000 № 2/26-2 про внесення змін у
визначену платником суму ПДВ за результатами попередньої
перевірки податкової декларації з податку на додану вартість в
частині зменшення суми бюджетного відшкодування на 48727,38 грн.
визнав недійсним. В задоволенні решти позовних вимог відмовив з
огляду на приписи статей 128, 193, 220, 386 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
. Постанова апеляційного суду мотивована тим,
що зобов’язання за договором доручення фактично виконані, а
відповідно до вимог статті 387 винагорода залишається в
розпорядженні повіреного. За таких обставин, апеляційний суд
дійшов висновку про відповідність законові нарахування
позивачеві заниженого податку на прибуток на 609200 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Енерго-Експорт”, не
погоджуючись з постановою Запорізького апеляційного
господарського суду у даній справі, звернулося до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою про її перегляд
в касаційному порядку.
Товариство посилається на те, що судом безпідставно не
застосовані до спірних правовідносин положення статті 389
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, приписами якої
передбачений обов’язок повіреного виконати дане йому доручення
особисто, що призвело до помилкового висновку про виконання
позивачем зобов’язань за договором доручення. Позивач зауважує
на тому, що апеляційним судом при з'ясуванні питання щодо
надання повіреному винагороди неправильно застосовані норми
статті 128 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, приписи якої
не регулюють згадані правовідносини.
Позивач звертає увагу суду на приписи частини 2 статті 7.9.3
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, які визначають момент переходу права власності на
винагороду. Окрім того, товариство наголошує на тому, що
правомірно не збільшило свої податкові зобов'язання з ПДВ на
суму отриманих в межах договору доручення грошових та майнових
коштів, посилаючись на вимоги частини 3 статті 4.7 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
,
приписами якої визначено, що у разі коли платник податку
(повірений) здійснює діяльність з придбання товарів (робіт,
послуг) за дорученням та за рахунок іншої особи (довірителя),
датою збільшення податкового кредиту такого повіреного є дата
перерахування коштів (надання в управління цінних паперів, інших
документів, що засвідчують відносини боргу) на користь продавця
таких товарів (робіт, послуг) або надання інших видів
компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг), а датою
збільшення податкового зобов’язання є дата передачі таких
товарів (робіт, послуг) довірителю.
Відповідачем надісланий відзив на касаційну скаргу, який
мотивований доводами постанови апеляційної інстанції з проханням
залишити без змін переглянуту постанову.
Переглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді
Добролюбової Т.В., пояснення представника ТОВ “Енерго-Експорт”,
який підтримав касаційну скаргу і заперечення представників
відповідача, перевіривши повноту встановлених обставин справи та
правильність їх юридичної оцінки Дніпропетровським апеляційним
господарським судом, Вищий господарський суд України відзначає
помилковість постанови апеляційного суду в частині зміни рішення
місцевого суду з огляду на таке.
Рішенням Енергодарської ОДПІ від 27.06.2000 року № 10-152-
262/25213990/8890 товариству донараховані до сплати бюджету
913893,2 гривень з яких 609200 грн. податку на прибуток, 182760
грн. штрафу і 94139,63 грн. пені за його несплату та 12667,38
гривень податку на додану вартість таку ж суму штрафу і 2458.81
пені за несплату ПДВ.
Оспорюване рішення і розпорядження відповідача прийняті на
підставі акта № 09/Д/26-2 від 26.02.2000 року у якому відбиті
такі порушення позивачем, вимог податкового законодавства:
Пункт 4.1 статті 4 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
в редакції Закону України від
22.05.1997 року № 283/97-ВР з наступними змінами і доповненнями
та пункт 4.1 статті 4 і підпункт 7.4.5 статті 7 Закону України “
Про податок на додану вартість “ від 3.04.1997 року № 168/97-ВР
з наступними змінами і доповненнями. Названі порушення
спричинили заниження податку на прибуток на 609200 грн., податку
на додану вартість на 128729,8 грн. і завищення бюджетного
відшкодування на 106907,78 грн.
Касаційна інстанція відзначає невірне застосування апеляційною
інстанцією норм цивільного і податкового законодавства. Зокрема,
зроблений висновок про виконання позивачем зобов’язання за
договором доручення а відтак і про його право на отримання
винагороди за цією угодою. Проте залишений без правової оцінки
предмет договору за додатковою угодою № 1 від 30.03.1999 року
зокрема стягнення коштів по векселю. Фактично не з’ясовані дії,
які у якості зобов’язання покладені на товариство “Енерго-
Експорт” за відсутності договору про уступку вимоги. Це призвело
до помилкового висновку апеляційного суду про забезпечення
додаткової угоди № 1 договором поруки від 30.03.1999 року, адже
порука може забезпечувати лише законну та дійсну вимогу.
Водночас, безпідставно не взято до уваги, що порядок сплати
податку на прибуток встановлений Законом України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
. Статтею 4
цього Закону визначене поняття валового доходу, як загальної
суми доходу платника податку від усіх видів діяльності,
отриманого протягом звітного періоду. Тому і не підтверджений
достеменно встановлений місцевим судом факт відсутності не лише
діяльності, а і дій позивача задля надходження спірної суми. В
цій частині постанова апеляційного суду підлягає скасуванню.
В частині невідповідності нарахування позивачеві податку на
додану вартість приписам Закону України “ Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
судова колегія погоджується з висновками
судових інстанцій, рішення яких відбулися у справі. Рішенням у
справі і постановою встановлений факт належної сплати ПДВ
позивачем у спірний період, а докази якими цей факт
підтверджений визнані належними. При цьому касаційною інстанцією
не виявлено невірного застосування матеріального і
процесуального права.
Проте розподіляючи судові витрати у цій справі Вищий
господарський суд України враховує, що не вчасне повернення
позивачем спірних /не зароблених / коштів спричинило виникнення
судового спору і необхідність проведення експертиз, тому судові
витрати покладає на позивача повністю.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 151, 191, 197
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, статтями 49, 108, 111-5,
111-7, 111-9,111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 7.12.2001 року у справі Господарського суду Запорізької
області № 1/3/671 – 1/1 – 87 скасувати.
Рішення у цій справі від 3.09.2001 залишити без змін в частині
задоволення позову.
Всі судові витрати віднести за рахунок позивача.
Видачу наказів у поворот виконання доручити Господарському суду
Запорізької області.
Головуючий М. Михайлюк
Судді Т. Добролюбова
Т. Дроботова