Вищий господарський суд України у складі:

судді Москаленка В.С.– головуючий, суддів Джуня В.В. і Селіваненка В.П. ,

за участю представників сторін:

позивача: Дубогриз Н.В., Грищенко О.В.

відповідача: Сліпченка Ю.А.

розглянув касаційні скарги відкритого акціонерного товариства

“Лубнифарм”, Полтавська область, м. Лубни (далі – ВАТ

“Лубнифарм”),

товариства з обмеженою відповідальністю “Юніфарма”, м. Київ

(далі – ТОВ “Юніфарма”)

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від

12.03.2002

зі справи № 8/499/246П

за позовом ТОВ “Юніфарма”

до ВАТ “Лубнифарм”

про стягнення 434 525,14 гривень

Відповідно до контракту від 20.01.98 № 980002 (далі – контракт) компанія “К.-W.Pfannenschmidt GmbH” зобов’язалася продати ВАТ “Лубнифарм” фармацевтичні субстанції. Пунктом 3.1 контракту передбачено, що умови оплати за товар додатково обумовлюються для кожної поставки товару у додатку до контракту.

Згідно з пунктом 3.4 контракту гарантом виконання ВАТ “Лубнифарм” його зобов’язань виступав комерційний банк “Інкомбанк – Україна”. Водночас відповідно до додаткової угоди від 20.01.98 до контракту та договору поруки від 20.01.98 № 980002/1 ТОВ “Юніфарма” виступило поручителем за зобов’язаннями ВАТ “Лубнифарм” за контрактом.

За договором поруки від 10.08.98 поручителем за контрактним зобов’язанням стала також дочірня фірма “Юніфармако – Київ”, яка, у свою чергу, за договором від 05.10.2001 уступила право вимоги щодо сплаченого боргу відповідача ТОВ “Юніфарма”.

ТОВ “Юніфарма” 31.10.2001 подано позов про стягнення з ВАТ “Лубнифарм” 434 525,14 гривень, у тому числі: 431 404,83 гривні боргу, що був сплачений відповідно до контракту та названих договорів поруки, 2 836,64 гривень пені і 283,67 гривні 3% річних з простроченої суми.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 03.01.2002 (суддя Плеханова Л.Б.) у задоволенні позовних вимог відмовлено з посиланням на пропуск строків позовної давності.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.03.2002, прийнятою колегією суддів у складі: Могилєвкіна Ю.О.- головуючого, суддів Пушай В.І. і Барбашової С.В., рішення суду змінено: позовні вимоги задоволено у сумі 165 186 гривень боргу та 1057, 19 гривень пені. Постанову апеляційної інстанції lnrhbnb`mn продовженням додатковою угодою від 01.10.98 до договору поруки від 10.08.98 строку виконання зобов’язання за контрактом до 31.12.98, а, отже, і правомірністю заявлених вимог щодо заборгованості, яка виникла у листопаді 1998 року.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ВАТ “Лубнифарм” просить скасувати названу постанову з посиланням на неправильне застосування апеляційною інстанцією норм матеріального і процесуального права, зокрема, статей 71, 193 Цивільного кодексу України (435-15) .

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ТОВ “Юніфарма” посилається на неправильне застосування апеляційною інстанцією статті 76 Цивільного кодексу України (435-15) , відповідно до якої перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. На думку ТОВ “Юніфарма”, судовими інстанціями не враховано, що строк виконання зобов’язання за контрактом змінений додатковими угодами до договорів поруки і закінчується 31.12.98, отже перебіг строку позовної давності починається саме з цієї дати.

У доповненні до касаційної скарги ТОВ “Юніфарма” посилається на приписи Конвенції ООН про позовну давність у міжнародній купівлі- продажу товарів від 14.06.74, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 14.07.93. Відповідно до статті 8 цієї Конвенції строк позовної давності встановлюється у чотири роки. Оскільки строк позовної давності ТОВ “Юніфарма” не порушено, позивач має право отримати всі грошові суми, які сплачено ним на виконання зобов’язань перед компанією “К.- W. Pfannenschmidt GmbH”.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність скасування судових актів зі справи і направлення справи на новий розгляд з таких підстав.

Відповідно до пункту 3.1 контракту умови оплати за товар додатково обумовлюються для кожної поставки товару у додатку до контракту. Згідно з додатком № 1 до контракту розрахунки за отриманий товар здійснюються протягом 60 днів з моменту поставки. З документів у справі встановлено, що товар за контрактом поставлено відповідачеві у березні 1998 року.

Згідно з договорами поруки від 20.01.98 № 980002/1 та від 10.08.98 ТОВ “Юніфарма” (відповідно як поручитель і цесіонарій) зобов’язалося солідарно і в повному обсязі відповідати за зобов’язаннями ВАТ “Лубнифарм” перед компанією “К.- W. Pfannenschmidt GmbH” (далі – Компанія) відповідно до умов контракту.

Оскільки, як встановлено судом, відповідні зобов’язання за зазначеними договорами поруки перед компанією виконано, ТОВ “Юніфарма” набула всіх прав кредитора і має право зворотної вимоги до боржника у розмірі виплаченої суми.

Проте судом першої та апеляційної інстанцій не враховано, що jnlepv3im3 підприємства - сторони за контрактом у момент його укладення перебували у різних державах, а саме у ФРН та Україні, які є учасниками Конвенції ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів (далі – Конвенція, набула чинності для України з 1.04.1994 року). Згідно з частиною другою статті 3 Конвенції вона застосовується незалежно від права, яке могло б підлягати застосуванню на підставі норм міжнародного приватного права. Крім того, відповідно до частини третьої цієї ж норми Конвенція не застосовується у тих випадках, коли сторони договору купівлі-продажу в ясній формі виключили її застосування. Оскільки сторони контракту не передбачили у контракті таке виключення, норми Конвенції підлягають застосуванню до правовідносин сторін за контрактом, у тому числі і стаття 8 Конвенції, якою встановлено строк позовної давності у чотири роки.

Заміна осіб у зобов'язанні за контрактом, до якого згідно з частиною першою статті 3 Конвенції застосовуються її норми, не тягне за собою зміну строку позовної давності за цим зобов’язанням. Посилання апеляційної інстанції на додаткову угоду від 01.10.98 до договору поруки від 10.08.98, якою продовжено строк виконання зобов’язання до 31.12.98, є необґрунтованим, оскільки ця зміна не впливає на початок перебігу строку позовної давності за вимогою у зобов’язанні за контрактом.

Судовими інстанціями до правовідносин сторін за контрактом було помилково застосовано статтю 71 Цивільного кодексу України (435-15) , строк позовної давності якою встановлено у три роки. Згідно із статтею 4 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) якщо в міжнародних договорах України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Отже судовими інстанціями неправильно застосована норма матеріального права, яка визначає строк позовної давності у правовідносинах сторін контракту.

Крім того у постанові апеляційної інстанції не викладено зміст встановлених нею фактичних даних, на підставі яких згідно з вимогами чинного законодавства обраховано пеню у розмірі 1057, 19 гривень. Отже судом не встановлена обставина, яка необхідна для правильного вирішення спору по суті, що є порушенням вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

З огляду на викладене рішення суду першої інстанції та постанова апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції.

У новому розгляді господарському суду слід з’ясувати розмір пені з відповідним мотивуванням та встановити право, яке має визначати права та обов’язки сторін контракту.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 – 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В И В:

1. Рішення господарського суду Полтавської області від 03.01.2002 і постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.03.2002 зі справи № 8/499/246П скасувати.

2. Справу передати на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.