ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.06.2002 Справа N 39/78
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Овечкіна В.Е.
суддів : Чернова Є.В.,
Мілевського Й.Р.
за участю представників:
-позивача: не з’явився
-відповідача: не з’явився
розглянув в судовому ТОВ “ПГ “РосУкр”
засіданні касаційну скаргу
на постанову від 20.03.2002
Донецького апеляційного господарського суду
у справі № 39/78
за позовом ВАТ “Сіверський комбінат”
до ТОВ “ПГ “РосУкр”
Про стягнення 143221,08 грн. переплачених грошових коштів
Рішенням від 13.02.2002 господарського суду Донецької області
(суддя Волков Р.В.) позов задоволено – на підставі ст. 469 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
стягнуто з відповідача 143221,08 грн.
переплачених грошових коштів, отриманих від позивача без
достатніх підстав, встановлених законом або договором.
Постановою від 20.03.2002 Донецького апеляційного господарського
суду (судді: Кондратьєва С.І., Калантай М.В., Українська Р.М.)
рішення залишено без змін з тих же підстав.
ТОВ “РосУкр” у поданій касаційній скарзі просить рішення та
постанову скасувати, провадження у справі припинити, посилаючись
на неврахування судом першої інстанції рішення від 24.10.2000
арбітражного суду Донецької області у справі № 11/279 та акту
звірки розрахунків сторін від 10.07.2001, якими встановлено
існування заборгованості позивача перед відповідачем в сумі
447565,88 грн.
Окрім того, скаржник вказує на неправомірне застосування судом
до спірних правовідносин положень ст. 469 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
всупереч вимогам ст. 83 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, так як позивачем в позовній заяві таке
клопотання не заявлялося.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні
обставини) справи на предмет правильності їх юридичної оцінки
судом першої і апеляційної інстанції, дійшла висновку, що
оскаржувані рішення та постанова підлягають залишенню без змін,
а доводи скаржника – відхиленню з наступних підстав.
На спірні правовідносини, які склалися навколо обставин
помилкової переплати позивачем грошових коштів в рахунок боргу
за договором від 14.05.99 № 06-99/10 та пов’язаного з цим
безпідставного отримання відповідачем належних позивачу коштів,
поширюється дія ст. 469 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
. В зв’язку з цим
зовсім недоречними визнаються твердження скаржника про
неправомірне застосування судом першої інстанції до спірних
відносин ст. 469 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, яке нібито є порушенням
вимог ст. 83 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки вихід судом за межі позовних вимог в
даному випадку відсутній, а відповідно до ст. 4 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд
вправі самостійно визначатися стосовно законодавства, яке
підлягає застосуванню при вирішенні конкретного господарського
спору незалежно від змісту вимог, викладених у позовній заяві,
та не застосовує лише акти державних та інших органів, якщо ці
акти не відповідають законодавству України.
Судом першої та апеляційної інстанції на підставі надання
ретельної правової оцінки умовам наявних у справі договорів
поставки від 14.05.99 № 06-99/10, від 14.05.99 № 06-99/10-1,
договору уступки вимоги від 18.04.2001, платіжних доручень № 579
від 23.06.2001, № 630 від 06.07.2001, № 635 від 10.07.2001 та
акту звірки взаєморозрахунків від 20.03.2000 встановлено
безпідставне отримання відповідачем грошових коштів позивача в
сумі 143221,08 грн., яке сталося внаслідок неправомірного
одностороннього зарахування відповідачем цих коштів в рахунок
погашення боргу позивача за угодою від 14.05.99 № 06-99/10-1, в
той час як за цільовим призначенням згідно зазначених платіжних
доручень вказані кошти спрямовувалися на погашення неіснуючої
заборгованості позивача за спожиту електроенергію за іншою
угодою – договором від 14.05.99 № 06-99/10.
При цьому судом цілком обгрунтовано відхилено заперечення
скаржника, які грунтуються на помилковому ототожненні боргових
зобов’язань позивача за договорами поставки від 14.05.99 № 06-
99/10-1 та від 14.05.99 № 06-99/10, оскільки платежі по
перерахуванню зайвих коштів здійснювалися позивачем саме по
договору від 14.05.99 № 06-99/10.
Водночас, як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваної
постанови, судом апеляційної інстанції враховано встановлення
рішенням від 24.10.2000 арбітражного суду Донецької області у
справі № 11/279 дійсності права вимоги відповідача по договору
від 14.05.99 № 06-99/10-1, яке останній
набув на підставі договору уступки вимоги № 04-2001/2 від
18.04.2001, чим спростовуються твердження скаржника про
зворотне. Проте, вказані обставини не мають значення для даної
справи, оскільки не стосуються спірних відносин, а тому можуть
бути лише предметом іншого судового провадження.
З огляду на це та інші встановлені судом фактичні обставини слід
зазначити, що згідно зі ст.ст. 111-5, 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що
не були встановлені у рішення або постанові господарського суду
чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
В зв’язку з цим порушені у скарзі питання щодо неврахування
судом при прийнятті рішення та постанови акту звірки розрахунків
сторін від 10.07.2001 не можуть бути предметом касаційного
провадження, оскільки виходять за межі юрисдикції касаційної
інстанції.
Адже, згідно імперативних вимог ст.ст. 111-5, 111-7
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
судова колегія не вправі в касаційному провадженні піддавати
сумніву правильність оцінки доказових матеріалів в їх
сукупності, встановленої судом першої та апеляційної інстанції з
врахуванням вимог ст. 33, 34, 43 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Зважаючи на наведене, колегія
суддів дійшла висновку про правомірність застосування судом при
прийнятті оскаржуваної постанови до спірних правовідносин норм
цивільного законодавства та відсутність будь-яких підстав
вважати, що судом помилково застосовано матеріальне чи
процесуальне право в розрізі даного спору.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 469 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
ст.ст. 111-5, 111-7-111-9, 111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Постанову від 20.03.2002 Донецького апеляційного господарського
суду у справі № 39/78 залишити без змін, а касаційну скаргу ТОВ
“ПГ “РосУкр” – без задоволення.
Головуючий В.Овечкін
С у д д і: Є.Чернов
Й.Мілевський