ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
Суддя І-ї інстанції: Мурська Х.В.;
Судді апеляційної інстанції:
головуючий – Бобеляк О.М.,
судді: Дубник О.П. , Орищин Г.В.;
Доповідач у суді касаційної
інстанції – Харченко В.М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.06.2002 Справа N 2/840-30/319
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Борденюк Є.М. (головуючий),
Харченка В.М.,
Яценко О.В.
розглянувши у судовому засіданні у м. Києві
відкритому Галицького районного управління
за участю представників Пенсійного фонду України – Кічор В.І.,
Золототрубової В.Б. та представників
ВАТ “Іскра” – Мигаль Г.П. , Котинкевича
В.І. та Тивончука О.І.
касаційну скаргу Галицького районного управління
Пенсійного фонду України
на постанову від 23.01.2002
Львівського господарського суду
апеляційного
у справі № 2/840-30/319
господарського суду Львівської області
за позовом ВАТ “Іскра”
до Галицького районного управління
Пенсійного фонду України
Про визнання дій відповідача незаконними, спонукання до
виконання законодавчо встановленого обов'язку, визнання
неправомірними рішення про розстрочення та податкового
повідомлення
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2001 року ВАТ “Іскра” звернулось до господарського суду
Львівської області з позовом до Галицького районного управління
Пенсійного фонду України про спонукання до виконання вимог
пункту 18.1.1 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” від 21.12.2000 № 2181-ІІІ щодо списання з ВАТ “Іскра”
податкового боргу з платежів до Пенсійного фонду України, який
виник станом на 31.12.1999 року і не сплачений на день набрання
чинності цією статтею та про визнання недійсними “Рішення про
розстрочення” від 19.06.2001 № 04-27/1865, податкового
повідомлення № 5 від 25.07.2001, виданих Галицьким районним
управлінням м. Львова Пенсійного фонду України.
Рішенням господарського суду Львівської області від 12.10.2001
по справі № 2/840-30/319 провадження, в частині позовної вимоги
про визнання незаконними дій Галицького районного управління
Пенсійного фонду України по відмові списати податковий борг зі
збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, який виник
станом на 31.12.1999 і не був сплачений на 20.02.2001,
припинено. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
23.01.2002, за тією ж справою, вищезазначене рішення суду першої
інстанції змінено. Рішення господарського суду Львівської
області від 12.10.2001 у справі № 2/840-30/319 в частині
припинення провадження по справі залишено без змін, а в частині
відмови у задоволенні позову скасовано. Позов ВАТ “Іскра”
задоволено частково: зобов'язано Галицьке районне управління
Пенсійного фонду України провести списання податкового боргу зі
збору на обов'язкове пенсійне страхування в сумі 1962510,97 грн.
стосовно ВАТ “Іскра”, який виник станом на 31.12.1999 і не
сплачений станом на 20.02.2001. Визнано недійсним рішення від
19.06.2001 № 04-27/1865 та податкове повідомлення № 5 від
25.07.2001 про розстрочення.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову
апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої
інстанції. Свої вимоги мотивує тим, що сукупність наданих по
справі доказів є достатньою для висновку, що суми боргу, яка
підлягала б списанню, немає.
Позивач письмового відзиву на касаційну скаргу до суду не
надіслав.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представників
сторін, перевіривши правильність застосування Львівським
апеляційним господарським судом норм процесуального та
матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.
До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.
Як це вбачається із матеріалів справи, станом на 31.12.1999
недоїмка по сплаті боргу на обов'язкове державне пенсійне
страхування з боку позивача складала 4359632,12 грн. Із тих же
матеріалів справи випливає, що у період з 01.01.2000 по
20.02.2001 позивач перерахував у пенсійний фонд грошову суму
відповідного збору у розмірі 5795507,51 грн.
Оскаржуючи постанову апеляційного суду, відповідач посилається
на те, що сума збору, яку позивач перерахував у період з
01.01.2000 по 20.02.2001, повинна зараховуватись в погашення
недоїмки, яка утворилась за попередній період часу.
У цьому зв'язку, на думку відповідача, за період з 01.01.2000 по
20.02.2001 за позивачем утворилась нова недоїмка, яку він має
погасити.
Відповідно до заперечень позивача, збір на обов'язкове пенсійне
страхування у загальному розмірі 5795507,51 грн., який був ним
внесений у період з 01.01.2000 по 20.02.2001, слід розглядати як
платіж за поточний період часу. При цьому борг, який утворився
станом на 31.12.1999 і не був ним сплачений станом на
20.02.2001, підлягає списанню на підставі Закону України “Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами” від 21.12.2000.
Із наявних у справі документів вбачається, що, перераховуючи у
пенсійний фонд відповідні суми зазначеного збору у період з
01.01.2000 по 20.02.2001, позивач вказував у платіжних
документах про те, що ці перерахування він робить за поточний
період часу. При цьому, наявні у справі платіжні доручення на
одержання позивачем коштів для виплати заробітної плати
відносяться до того ж періоду, що і платіжні доручення на
перерахування збору до пенсійного фонду.
Зазначеним обставинам апеляційний суд дав належну правову оцінку
і дійшов до обґрунтованого висновку про те, що перерахування
збору на обов'язкове пенсійне страхування, яке мало місце з
01.01.2000 по 20.02.2001, позивач робив у відповідності до вимог
Закону України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне
страхування” від 26.06.1997, згідно якого, цей збір сплачується
одночасно з одержанням коштів в установах банків на оплату
праці. У цьому ж зв'язку, обґрунтованими є висновки суду про те,
що позивач, як самостійний господарюючий суб'єкт, був вправі
самостійно визначити, у рахунок яких обов'язкових платежів і за
який період часу слід сприймати перераховані ним кошти.
Посилання відповідача на інструкцію Міністерства фінансів
України “Про особливості застосування Декрету Кабінету Міністрів
України № 8-93 від 21.01.1993 “Про стягнення не внесених у строк
податків і неподаткових платежів”, як на підставу першочергового
погашення недоїмки, якщо така існує, апеляційний суд не прийняв
до уваги обґрунтовано, оскільки таке положення зазначеним
документом безпосередньо не передбачене. До того ж, відповідно
до Декрету Кабінету Міністрів України № 8-93 від 21.01.1993 “Про
стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів”,
який має силу закону і є основополагаючим відносно згаданої
інструкції Міністерства фінансів, першочерговість погашення
недоїмки закон пов'язав у порівнянні із пенею та лише у тих
випадках, коли суми, що надійшли, були спрямовані саме на сплату
недоїмки.
З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Галицького районного управління Пенсійного
фонду України залишити без задоволення, а постанову Львівського
апеляційного господарського суду від 23.01.2002 у справі
№ 2/840-30/319 залишити без змін.
Головуючий Борденюк Є.М.
Суддя Харченко В.М.
Суддя Яценко О.В.