Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
Іменем України
3 липня 2002 року
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого:
суддів:
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Відкритого акціонерного сільськогосподарського товариства "ХХХ" на
постанову Харківського апеляційного господарського суду від
ХХ.ХХ.2002 року по справі № 000
за позовом Відкритого акціонерного сільськогосподарського
товариства "ХХХ"
до Зовнішньо-торгівельного підприємства "УУУ"
про визнання недійним договору -
ВСТАНОВИВ:
У липні 2000р. ВАСТ "ХХХ" звернулося до господарського суду з
позовом до ЗТП "УУУ" про визнання недійсним договору
купівлі-продажу кролико-звіроферми від ХХ грудня 1999 року,
посилаючись на порушення прав і охоронюваних законом інтересів
акціонерів та кредиторів акціонерного товариства при укладанні
даного договору.
Рішенням господарського суду Полтавської області від ХХ листопада
2001 року позов задоволено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від ХХ
лютого 2002 року вказане рішення скасовано, у задоволенні позову
відмовлено.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову
Харківського апеляційного господарського суду від ХХ лютого 2002
року по справі № 000 і залишити без змін рішення місцевого суду,
посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і
процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач вказує на безпідставність
доводів касаційної скарги і просить залишити її без задоволення.
В судовому засіданні оголошувалась перерва до ХХ липня 2002 року.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи
касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до ст. 15 Закону України "Про банкрутство" ( 2343-12 ) (2343-12)
,
на який послався місцевий суд як на правову підставу позову, п.32
Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18 листопада
19,97 року № 02-5/44 "Про деякі питання практики застосування
Закону України ;"Про банкрутство" з наступними змінами і
доповненнями ( v_444800-97 ) (v_444800-97)
, визнання недійсними угод,
передбачених ст. 15 Закону України "Про банкрутство" ( 2343-12 ) (2343-12)
здійснюється в межах провадження справи про банкрутство після
прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і процесуальне
оформлюється ухвалою.
Позовне провадження про визнання угоди недійсною не порушується.
Угода визнається недійсною і у випадках, коли її вчинено після
порушення провадження у справі про банкрутство. Правовою підставою
визнання таких угод недійсними є глава 3 Цивільного кодексу
України ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Дані вимоги судами попередніх інстанцій порушені.
Як вбачається з матеріалів справи, ХХ жовтня 1997 року арбітражним
судом Полтавської області порушено провадження у справі про
визнання позивача банкрутом, а рішенням цього ж суду від ХХ
вересня 2000 року його визнано банкрутом.
Спірний договір купівлі-продажу укладено ХХ грудня 1999 року.
Даний спір місцевим судом розглянуто в порядку позовного
провадження і відповідно до ст.15 Закону України "Про банкрутство"
( 2343-12 ) (2343-12)
договір купівлі-продажу визнано недійсним.
Таким чином, при вирішенні спору місцевим судом неправильно
застосовані норми матеріального права, а тому його рішення
підставно скасовано апеляційним судом.
Разом з тим, апеляційний суд, відмовляючи в позові, сам допустився
тих же порушень, що і суд першої інстанції, вирішивши спір в
позовному провадженні.
При цьому, в порушення ст.83 п.2 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог при відсутності
клопотання заінтересованої сторони, зазначивши, що підстави,
передбачені главою 3 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
для
визнання недійсним спірного договору відсутні, при визначенні
позивачем у позовній заяві лише однієї правової підстави визнання
угоди недійсною ст.49 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
.
При розгляді справи апеляційним судом були допущені і інші
порушення процесуального права.
Зокрема, як на доказ апеляційний суд послався на пояснення Ф.,
який не є стороною у справі і не брав у ній участь в якості
будь-якої іншої особи, при тому що такий засіб доказування ст. 32
ГПК України ( 1540-06 ) (1540-06)
не передбачений.
Наведені обставини свідчать про порушення судами першої і другої
інстанції норм процесуального права, які дають підстави для
скасування постановлених у справі судових рішень.
При новому розгляді справи суду слід усунути вказані недоліки,
більш ретельно перевірити доводи сторін, вирішити питання про
приєднання до даної справи розглянутої справи про банкрутство
позивача, встановити дійсні обставини справи, визначити
правовідносини сторін та якими нормами матеріального права вони
регулюються і в залежності від встановленого прийняти законне і
обгрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,111-9, 111-10, 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного сільськогосподарського
товариства "ХХХ" на постанову Харківського апеляційного
господарського суду від ХХ лютого 2002 року у справі № 000
задовольнити частково.
Рішення господарського суду Полтавської області від ХХ листопада
2001 року та постанову Харківського апеляційного господарського
суду від ХХ лютого 2002 року у справі № 000 скасувати, а справу
направити на новий розгляд до суду першої інстанції у іншому
складі суддів.