ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.05.2002 Справа N 5/519
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, Кузьменка М.В.
судді
суддів Васищака І.М., Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства
“Полтавський алмазний завод”
на постанову Харківського апеляційного господарського суду від
20.02.2002 року
у справі № 5/519
за позовом прокурора Октябрського району м. Полтави в інтересах
держави в особі Полтавського обласного відділення
Фонду України соціального захисту інвалідів
до відкритого акціонерного товариства “Полтавський
алмазний завод”
про стягнення 43 876 грн. 96 коп.
В С Т А Н О В И В:
Прокурор Октябрського району м. Полтави подав господарському
суду Полтавської області позов в інтересах держави в особі
Полтавського обласного відділення Фонду України соціального
захисту інвалідів до відкритого акціонерного товариства
“Полтавський алмазний завод” про стягнення 43 876 грн. 96 коп.
Рішенням від 2.01.2002 року господарського суду Полтавської
області (суддя Н. Гетя), залишеним без змін постановою від
20.02.2002 року Харківського апеляційного господарського суду
(судді В. Демченко, Ю. Такмаков, В.Олійник), позов задоволено в
частині 37 866 грн. 42 коп. .
Приймаючи зазначені акти, суди виходили з такого.
Рішенням від 25.12.1998 року за № 290 Полтавський міськвиконком
встановив відповідачу завдання на створення 56 робочих місць для
працевлаштування інвалідів, але фактично в 1999 році на
підприємстві працювало лише 48 інвалідів. Згідно зі статтею 20
Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів” (у
редакції, що була чинною в 1999 році) підприємства, установи і
організації, на яких працює інвалідів менше, ніж встановлено
нормативом, зобов’язані щорічно відраховувати до відділень Фонду
цільові кошти на створення робочих місць, призначених для
працевлаштування інвалідів і на здійснення заходів щодо їх
соціально-трудової та професійної реабілітації. Якщо створене
робоче місце інваліда фактично не введено в дію шляхом
працевлаштування інваліда, то підприємство, установа чи
організація не звільняється від обов’язку щодо сплати
відрахувань до Фонду на підставі статті 20 Закону, оскільки
зазначена норма не ставить відповідний обов’язок підприємства,
установи, організації у залежність від будь-яких обставин, з
яких інвалід не працює на цьому підприємстві, в установі,
організації.
У касаційній скарзі відкрите акціонерне товариство “Полтавський
алмазний завод” просить скасувати постанову від 20.02.2002 року
Харківського апеляційного господарського суду від і в позові
відмовити. В обґрунтування власних вимог відповідач посилається
на неправильне застосування судами норм матеріального права.
На його думку, суди мали виходити з того, що до прийняття Закону
України від 5.07.2001 року “Про внесення змін до Закону України
“Про основи соціальної захищеності інвалідів” відрахування до
Фонду, передбачені статтею 20 Закону України “Про основи
соціальної захищеності інвалідів”, не були обов’язковими
платежами, а мали характер штрафних санкції за нестворення
робочих місць, та за своєю правовою природою були різновидом
майнової відповідальності. Тому у вирішенні спору суду необхідно
було виходити з конкретних правовідносин та принципу вини,
оскільки за змістом статті 209 Цивільного кодексу Української
РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
обов’язковою умовою цивільно-правової
відповідальності є наявність вини.
Скаржник звертався до Полтавського обласного відділення Фонду
України соціального захисту інвалідів та Полтавського міського
центру зайнятості з пропозицією направити на підприємство
інвалідів для їх подальшого працевлаштування. Проте, зазначені
державні органи не відреагували належним чином на такі запити
відповідача, а отже відсутня вина цього підприємства у
незабезпеченні працевлаштування інвалідів в кількості,
передбаченій нормативом.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить відмовити в
задоволенні викладених фактів і залишити в силі рішення суду в
даній справі.
Заслухавши пояснення представника відкритого акціонерного
товариства “Полтавський алмазний завод” Р. Марченка, обговоривши
доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали на
предмет їх юридичної оцінки господарським судом Полтавської
області і Харківським апеляційним господарським судом, та
проаналізувавши застосування судами норм матеріального і
процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 19 Закону України “Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (875-12)
( 875-12 ) (875-12)
( в
редакції, яка діяла на момент виникнення спірних відносин)
місцеві ради спільно з підприємствами, установами і
організаціями, громадськими організаціями інвалідів, за участю
відділень Фонду України соціального захисту інвалідів у
Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та
Севастополі, на підставі пропозицій органів Міністерства
соціального захисту населення України щорічно визначають
нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування
інвалідів.
Таким чином, зазначений Закон встановлює порядок визначення
нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування
інвалідів, і в якості обов’язкової умови додержання цього
порядку передбачає, що такий норматив має бути встановлений
спільно з підприємством, установою і організацією.
З матеріалів справи вбачається, що в порушення цієї вимоги
Закону відкрите акціонерне товариство “Полтавський алмазний
завод” не одержувало пропозицій і не залучалося місцевими
органами до визначення нормативу робочих місць, призначених для
працевлаштування інвалідів.
Також в матеріалах справи відсутні докази доведення до відома
відповідача рішення від 25.12.1998 року № 290, яким було
визначено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів
на заводі.
Згідно зі статтею 20 зазначеного Закону підприємства, установи і
організації, на яких працює інвалідів менше, ніж встановлено
нормативом, зобов’язані щорічно відраховувати до відділень Фонду
цільові кошти на створення робочих місць, призначених для
працевлаштування інвалідів і на здійснення заходів щодо їх
соціально-трудової та професійної реабілітації.
Абзацом другим пункту 2 розділу ІІ Закону України “Про внесення
змін до Закону України “Про систему оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
(в редакції Закону України від 4.06.1997 року) передбачено, що
дія цього Закону не поширюється на надходження коштів, зокрема,
з неподаткових платежів до Державного бюджету України (в тому
числі до Фонду соціального захисту інвалідів), які визначаються
Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.
До того ж відрахування до Фонду не мали характеру обов’язкових
платежів і сплачувалися лише в тому разі, якщо підприємство не
виконувало нормативи створення робочих місць, призначених для
працевлаштування інвалідів. Ці платежі мали характер санкцій за
не створення робочих місць. З наведеного випливає, що
відрахування до Фонду, про які йдеться у статті 20 Закону
України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”
( 875-12 ) (875-12)
( 875-12 ) (875-12)
, не належать до податків і зборів
(обов’язкових платежів), справляння яких передбачене Законом
України “Про систему оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
.
Пунктом 3.6. Інструкції про порядок надходження, обліку й
витрачання коштів Фонду України соціального захисту інвалідів,
затвердженої спільним наказом від 2.08.1999 року за №
130/171/398 Міністерства праці та соціальної політики України,
Міністерства фінансів України та Державної податкової
адміністрації України (зареєстрованої в Міністерстві юстиції
України 1.09.1999 року за № 592/3885), і яка діяла на момент
виникнення спірних відносин, передбачено, що відрахування
цільових коштів до Фонду підприємства проводять за рахунок
прибутку, який залишається в їхньому розпорядженні.
Позивач не надав суду доказів того, що відповідач мав в 1999
році прибуток, із якого мали бути здійснені відрахування
цільових кошів на створення робочих місць, призначених для
працевлаштування інвалідів, і на здійснення заходів щодо їх
соціально-трудової та професійної реабілітації.
При вирішенні спору господарський суд залишив поза увагою ту
обставину, що норматив робочих місць для працевлаштування
інвалідів на “Полтавському алмазному заводі” був визначений
рішенням міськвиконкому. Проте стаття 19 Закону України “Про
основи соціальної захищенності інвалідів в Україні” передбачає,
що нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування
інвалідів визначаються на сесіях місцевих рад.
Згідно із Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні”
( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
до компетенції виконавчих органів сільских,
селищних, міських рад належать власні (самоврядні) та делеговані
повноваження. Пунктом 12 статті 34 зазначеного Закону
передбачено, що повноваження по бронюванню на підприємствах, в
установах та організаціях незалежно від форм власності робочих
місць, призначених для працевлаштування осіб, які відповідно до
законодавства потребують соціального захисту і не спроможні
конкурувати на ринку праці, визначення нормативів таких робочих
місць; прийняття рішень про створення на підприємствах, в
установах та організаціях спеціальних робочих місць для осіб з
обмеженою працездатністю, організація професійної підготовки цих
осіб; погодження проведення ліквідації таких робочих місць – є
саме делегованими повноваженнями. Із матеріалів справи не
вбачається, що місцева рада делегувала міськвиконкому вказані
повноваження.
Відповідно до статті 18 Закону працевлаштування інвалідів
здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства
соціального захисту населення України, місцевими радами,
громадськими організаціями інвалідів.
Як вбачається з матеріалів справи, у 1999 році відповідач
звертався до позивача, а також до Полтавського міського центру
зайнятості з проханням направити на підприємство інвалідів для
їх подальшого працевлаштування. За поясненнями представника
відповідача вказаними органами інваліди для працевлаштування на
підприємство не направлялися, так само не було безпосереднього
звернення інвалідів на підприємство з метою їх працевлаштування.
За таких обставин слід визнати, що позивач покладає
відповідальність на відповідача за умови, коли інваліди не
працювали на даному підприємстві через невиконання чи неналежне
виконання зазначеними у статті 18 Закону органами свого
обов'язку щодо працевлаштування інвалідів.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що
господарським судом Полтавської області та Харківським
апеляційним господарським судом при прийнятті рішення від
2.01.2002 року та постанови від 20.02.2002 року були порушенні
норми матеріального права, що є підставою для їх скасування.
На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9
- 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства
“Полтавський алмазний завод” на постанову від 20.02.2002 року
Харківського апеляційного господарського суду задовольнити.
2.
3. Рішення від 2.01.2002 року господарського суду Полтавської
області та постанову від 20.02.2002 року Харківського
апеляційного господарського суду у справі № 5/519 скасувати.
4.
В позові відмовити.
5. В поворот виконання рішення суду від 2.01.2002 року
стягнути з Полтавського обласного відділення Фонду України
соціального захисту інвалідів (м. Полтава, вул. Зигіна,1, р/р
31219300072056 в УДК в Полтавській області, МФО 831019, код
23809514) на користь відкритого акціонерного товариства
“Полтавський алмазний завод” (м. Полтава, вул. Красіна, 71а, р/р
26004173023067, ПРУ КБ “Приватбанк”, МФО 331401, код 00222373)
37 866 (тридцять сім тисяч вісімсот шістдесят шість) грн. 42
коп.
6.
Доручити господарському суду Полтавської області видати наказ в
поворот виконання рішення від 2.01.2002 року за умови надання
доказів виконання рішення.
7. В поворот виконання рішення суду від 2.01.2002 року
повернути відкритому акціонерному товариству “Полтавський
алмазний завод” (м. Полтава, вул. Красіна, 71а, р/р
26004173023067, ПРУ КБ “Приватбанк”, МФО 331401, код 00222373) з
Державного бюджету України 378 (триста сімдесят вісім) грн. 66
коп. державного мита.
8.
Доручити господарському суду Полтавської області видати наказ в
поворот виконання рішення від 2.01.2002 року за умови надання
доказів виконання рішення.
9. Стягнути з Полтавського обласного відділення Фонду України
соціального захисту інвалідів (м. Полтава, вул. Зигіна,1, р/р
31219300072056 в УДК в Полтавській області, МФО 831019, код
23809514) на користь відкритого акціонерного товариства
“Полтавський алмазний завод” (м. Полтава, вул. Красіна, 71а, р/р
26004173023067, ПРУ КБ “Приватбанк”, МФО 331401, код 00222373)
438 (чотириста тридцять вісім) грн. 76 коп. в рахунок
відшкодування витрат з сплати державного мита.
10.
Доручити господарському суду Полтавської області видати наказ.
11. Стягнути з Полтавського обласного відділення Фонду України
соціального захисту інвалідів (м. Полтава, вул. Зигіна,1, р/р
31219300072056 в УДК в Полтавській області, МФО 831019, код
23809514) на користь державного підприємства “Арбітражний
інформаційний центр” (ЛФ АБ “Універсальний” м. Львів, МФО
325707, ЄДРПОУ 30045370) 69 (шістдесят дев’ять) грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
12.
Доручити господарському суду Полтавської області видати наказ.