380/10648/21 Про стягнення з Офісу Генерального прокурорасереднього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі - 21.02.2023 Прийняття

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що на підставі рішення суду від 5 жовтня 2020 року він був поновлений на посаду в апарат Генеральної прокуратури України і це рішення в частині поновлення суд допустив до негайного виконання, однак відповідач виконав його лише 14 травня 2021 року.

Опираючись на приписи статті 236 Кодексу законів про працю України, ОСОБА_1 стверджував, що відповідач повинен нарахувати й виплатити йому середній заробіток за час затримки виконання рішення суду. Водночас зазначав, що на його звернення з цього приводу відповідач не відреагував.

Указуючи на те, що з часу ухвалення судового рішення до моменту його виконання минуло 150 робочих днів, а середньоденний заробіток становить: 2335,64 грн, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача відповідні кошті у сумі: 350346,00 грн.

ІІ. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року позов задоволено:

- стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі в сумі: 350346 (триста п`ятдесят тисяч триста сорок шість) гривень 00 коп;

- встановлено такий порядок виконання цього рішення суду: при виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку роботодавцеві слід нарахувати, утримати та перерахувати у відповідні бюджети/фонди передбачені законодавством податки, збори та інші обов`язкові платежі;

- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору в розмірі: 3503 (три тисячі п`ятсот три) гривні 46 коп.

Суд першої інстанції виходив із того, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2020 року у справі №813/7874/14 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді було допущене до негайного виконання, однак відповідач фактично виконав його 14 травня 2021 року. Тому час з 6 жовтня 2020 року до 13 травня 2021 року є періодом затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді, що є підставою для настання відповідальності, передбаченої статтю 236 Кодексу законів про працю України.

У цьому контексті суд указав, що період затримки виконання судового рішення охоплює 150 робочих днів, а середній заробіток позивача станом на дату поновлення на посаді становить: 2335,64 грн, що визначено в рішенні у справі №813/7874/14, тож загальна сума середнього заробітку складає: 350346,00 грн.

ІІІ. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 1 квітня 2022 року скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково, скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року, а позов задоволено частково:

- стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі в сумі: 124567 (сто двадцять чотири тисячі п`ятсот шістдесят сім) грн 50 коп з нарахуванням, утриманням та перерахуванням у відповідні бюджети/фонди передбачених законодавством податків, зборів та інших обов`язкових платежів;

- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі: 1245 (одна тисяча двісті сорок п`ять) грн 67 коп за сплату судового збору.

Суд указав, що на стадії апеляційного перегляду учасниками справи визнається факт затримки негайного виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №813/7874/14 від 5 жовтня 2020 року у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді у період з 6 жовтня 2020 року до 13 травня 2021 року. Водночас спірними залишаються причини несвоєчасного виконання зазначеного судового рішення, а також визначений судом першої інстанції розмір середнього заробітку, який має бути стягнутий на користь позивача з відповідача, за вказаний період.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з огляду на приписи частини 3 пункту 2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1992 року №100, у цьому випадку середній розмір заробітної плати слід обчислювати виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, у якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, оскільки вказаний Порядок не містить приписів щодо можливості розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням майбутнього підвищення заробітної плати за відповідною посадою, з якої було звільнено працівника.

У цьому контексті апеляційний суд указав, що оскільки підвищення посадового окладу відбулося після звільнення ОСОБА_1 наказом Генерального прокурора України №2501-ц від 23 жовтня 2014 року, то розрахунок середньоденної заробітної плати слід обчислювати з урахуванням виплат за попередні два місяці роботи. Так як ОСОБА_1 з 24 жовтня 2014 року до 14 травня 2021 року не проходив службу в органах прокуратури, а заробітну плату, що передувала звільненню, отримував у серпні-вересні 2014 року, то для розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду слід застосовувати розмір середньоденної заробітної плати у сумі: 830,45 грн, який встановлено Львівським окружним адміністративним судом у рішенні від 5 жовтня 2020 року у справі №813/7874/14 на підставі довідки Офісу Генерального прокурора від 14 квітня 2020 року №21-630зп.

Зрештою суд зазначив, що загальна кількість робочих днів у період з 6 жовтня 2020 року до 13 травня 2021 року становила 150 робочих днів, що сторонами не заперечується, тому на користь ОСОБА_1 слід стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі у сумі: 124567,50 грн.

IV. Короткий зміст вимог касаційної скарги і відзиву

Позивач просить Верховний Суд скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 1 квітня 2022 року та залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - " КАС України (2747-15) "), стверджуючи, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, які викладені:

- у постанові Верховного Суду від 21 січня 2022 року у справі №640/22054/18 щодо застосування пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1992 року №100, при розгляді позову про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі;

- постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №826/808/16 стосовно того, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу і законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Позиція скаржника полягає в тому, що суд апеляційної інстанції помилково не врахував вимоги пункту 10 Порядку, який був чинним на момент поновлення на посаді 5 жовтня 2020 року, що призвело до обрахунку суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на робота виходячи із середньоденного розміру заробітної плати без підвищення посадових окладів, яке мало місце протягом часу вимушеного прогулу, в сумі: 830,45 грн.

У цьому контексті скаржник зазначає, що до моменту поновлення його на посаді розмір середньоденної заробітної плати неодноразово збільшувався завдяки коефіцієнтам підвищення посадового окладу. Тож на момент поновлення на посаді середньоденний заробіток з урахуванням підвищення тарифних ставок і посадових окладів шляхом коригування на коефіцієнт їхнього підвищення становить: 2335,65 грн і ці обставини підтверджені постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року у справі №813/7874/14.

Додаткові аргументи в обґрунтування своєї позиції ОСОБА_1 також виклав у поясненнях, поданих через систему "Електронний суд".

Відповідач відзиву на касаційну скаргу не подав. Копія ухвали про відкриття касаційного провадження вручена відповідачу 18 липня 2022 року. Також указана ухвала була доставлена відповідачу до його Електронного кабінету 11 липня 2022 року. Відповідно до статті 338 КАС України відсутність відзиву не перешкоджає перегляду постанови суду апеляційної інстанцій в касаційному порядку.

V. Фактичні обставини справи

5 жовтня 2020 рок Львівський окружний адміністративний суд ухвалив рішення у справі №813/7874/14 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про скасування наказу про звільнення, поновлення на публічній службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити дії, відповідно до якого:

- визнав протиправним та скасував наказ Генерального прокурора України №2501-ц від 23 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України;

- поновив ОСОБА_1 на посаді начальника управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року;

- стягнув з Офісу Генерального як правонаступника Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу: 1234879,15 грн (один мільйон двісті тридцять чотири тисячі вісімсот сімдесят дев`ять гривень 15 копійок) з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства;

- зобов`язав Офіс Генерального прокурора як правонаступника Генеральної прокуратури України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".

Указане рішення суд допустив до негайного виконання у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі: 17439,55 грн.

10 лютого 2021 року Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалив постанову у справі №813/7874/14, якою залишив без задоволення апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора, частково задовольнив скаргу ОСОБА_1 та змінив рішення Львівського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2020 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виклавши його в такій редакції:

"Стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ідентифікаційний код 00034051), як правонаступника Генеральної прокуратури України, на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 2 485 431(два мільйона чотириста вісімдесят п`ять тисяч чотириста тридцять одну) грн 46 коп. без врахування необхідних до сплати платежів".

У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2020 року у справі №813/7874/14 апеляційний суд залишив без змін.

14 травня 2021 року генеральний прокурор Офісу Генерального прокурора видав наказ №556ц, відповідно до пункту 2 якого ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року.

У зв`язку із затримкою виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2020 року у справі №813/7874/14, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час такої затримки.

VI. Джерела права

Згідно з приписами статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Серед іншого, негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3 частини першої статті 371 КАС України).

Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання (частина друга статті 372 КАС України).

Відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України (далі також - " КЗпП України (322-08) "), у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року №108/95-ВР визначено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (100-95-п) затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - "Порядок №100", у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

За змістом пунктом 10 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення тарифної ставки (посадового окладу), встановленого працівнику після підвищення, на тарифну ставку (посадовий оклад), що була встановлена до підвищення. Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року №1213 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100" (1213-2020-п) , яка набрала чинності 12 грудня 2020 року, у Порядку №100 виключено пункт 10.

VІІ. Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2022 року касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів скарги, яка подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, виходить із такого.

Спірні правовідносини виникли у зв?язку із невиконанням відповідачем допущеного до негайного виконання судового рішення у частині поновлення позивача на посаді в органах прокуратури.

Ключовий довід касаційної скарги стосується питання, чи правильно зробив апеляційний суд, коли не застосував пункт 10 Порядку №100 до спірних правовідносин. На переконання скаржника, оскільки ця норма була чинною на момент ухвалення судового рішення від 5 жовтня 2020 року у справі №813/7874/14 щодо незаконності звільнення й поновлення на посаді, то апеляційний суд повинен був застосувати її до періоду затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

У цьому контексті колегія суддів зауважує, що відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно із якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України, суду необхідно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

У справі ОСОБА_1 суди встановили, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2020 року у справі №813/7874/14 у частині поновлення його на посаді підлягало негайному виконанню, проте було виконане Офісом Генерального прокурора лише 14 травня 2021 року.

На основі цього Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про обґрунтованість позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки виконання відповідачем рішення суду про поновлення на роботі відповідно до статті 236 КЗпП України за період з 6 жовтня 2020 року до 13 травня 2021 року включно.

Щодо розрахунку суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, яка стягнута судом апеляційної інстанції на користь позивача, Верховний Суд зазначає, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку, у тому числі за час невиконання рішення про поновлення на роботі, такий обчислюється за правилами, визначеними Порядком №100.

Якщо роботодавець не забезпечив здійснення фактичного поновлення працівника за рішенням суду, то такий працівник має право на отримання середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на посаді за вказаний період із урахуванням коефіцієнту підвищення заробітної плати.

Аналогічний висновок викладений у пункті 51 постанови Верховного Суду від 21 січня 2022 року у справі №640/22054/18, на яку покликається позивач у касаційній скарзі.

Розраховуючи суму середнього заробітку, належну позивачу на підставі статті 236 КЗпП України, суд апеляційної інстанції не врахував цього висновку Верховного Суду й обрахував відповідну суму на основі середньоденного заробітку, який позивач мав за два місяці роботи перед звільненням у жовтні 2014 року, тобто без будь-яких коефіцієнтів підвищення заробітної плати. Тож загалом ключовий довід касаційної скарги щодо неоднакового правозастосування є обґрунтованим.

Водночас колегія суддів звертає увагу на той істотний аспект, що у період затримки виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2020 року у справі №813/7874/14 з Порядку №100 було виключено пункт 10.

У цьому контексті необхідно зазначити, що у справі №640/22054/18, на яку слушно покликається скаржник, спірні правовідносини стосовно затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі тривали з 5 грудня 2015 року до 31 липня 2018 року. Тож, з огляду на часові межі спірних правовідносин, постанова у справі №640/22054/18 не містить роз`яснення щодо застосування пункту 10 Порядку №100 у справах про визначення розміру середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді у разі втрати ним чинності.

На тлі цього колегія суддів погоджується з доводами скаржника, що суд апеляційної інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин пункт 10 Порядку №100. У той же час, колегія суддів не може погодитися з вимогою позивача, яка спрямована на залишенні в силі рішення суду першої інстанції, адже місцевий суд по своїй суті застосував указану норму права до усього періоду затримки виконання судового рішення, не зважаючи на втрату нею чинності 12 грудня 2020 року.

Суд вважає, що оскільки станом на момент початку затримки виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2020 року у справі №813/7874/14 пункт 10 Порядку №100 був чинний, то ця норма не може бути залишена без застосування до спірних правовідносин.

Пункт 10 Порядку №100 виключено на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100" від 9 грудня 2020 року №1213 (1213-2020-п) , яка набрала чинності 12 грудня 2020 року, а отже вказаний пункт стосовно обчислення середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на посаді з урахуванням коефіцієнту підвищення належить застосовувати у площині спірних правовідносин в обмежених часових рамках, а саме до 11 грудня 2020 року включно.

Натомість у період з 12 грудня 2020 року до 13 травня 2021 року включно розрахунковою величиною для обрахунку середнього заробітку позивача має слугувати його середньоденна заробітна плата без коефіцієнтів підвищення заробітної плати.

Цей висновок відповідає правовим позиціям Верховного Суду щодо застосування пункту 10 Порядку №100 (з урахуванням постанови Уряду №1213) при обчисленні середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, які викладені у постанові від 8 листопада 2022 року у справі №460/15639/21, від 27 січня 2022 року у справі №580/5185/20.

На тлі цього колегія суддів констатує обґрунтованість доводів касаційної скарги щодо помилкового неврахування судом апеляційної інстанції правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 21 січня 2022 року у справі №640/22054/18, і незастосування пункту 10 Порядку №100 до періоду затримки невиконання рішення суду з 6 жовтня до 11 грудня 2020 року.

Разом з цим, колегія суддів зауважує, що посилання скаржника на висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 20 червня 2018 року у справі №826/808/16, не можуть слугувати прикладом неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, оскільки указана справа стосується неподібних правовідносин.

Отже, доводи й вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, неврахування практики Верховного Суду і незастосування пункту 10 Порядку №100 (з урахуванням постанови №1213), призвело до того, що у справі залишилася не з`ясованою кількість робочих днів у період з 6 жовтня до 12 грудня 2020 року та з 12 грудня 2020 року до 14 травня 2021 року, без чого неможливо здійснити правильний розрахунок середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Отже, суд апеляційної інстанції не встановив усіх фактичних обставин справи та не дослідив відповідні докази, які мають значення для правильного обчислення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2020 року у справі №813/7874/14, що є порушенням статей 9, 242, 308 КАС України.

Своєю чергою, суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві додаткової перевірки зібраних у справі доказів та не може встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені в оскаржуваній постанові.

На цій основі Верховний Суд констатує, що висновки суду апеляційної інстанції є передчасними і такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, які мають значення для вирішення справи, а оцінка доказів здійснена без дотримання положень статті 90 КАС України та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Тому оскаржуване судове рішення не є таким, що відповідає вимогам законності й обґрунтованості, встановленим статтею 242 КАС України. Відтак наявні підстави для нового апеляційного розгляду у справі.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу

На цій основі Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, а оскаржувану постанову слід скасувати із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, об`єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, та здійснити розрахунок суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення у відповідності до правил Порядку №100 (з урахуванням постанови №1213).