ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.05.2002 Справа N 4/341
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого,
суддів,
за участю представників від позивача: приватний підприємець;
від відповідача: ВАТ "А", м. Кіровоград
розглянувши у Дніпропетровського апеляційного
відкритому судовому господарського суду від 26.02.2002
засіданні касаційну Кіровоградської області
скаргу № 4
на постанову
у справі господарського
суду
за позовом приватного підприємця м. Черкаси
до ВАТ "А"
про стягнення 90 000 грн
по зустрічному позову
до ПП І-а В.М.
про розірвання договору та стягнення
28 750 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 03.12.01
у зустрічних позовних вимогах відмовлено. Первісні позовні вимоги
задоволено частково, стягнено з ВАТ "А" на користь приватного
підприємця І-а В.М. 28 750, 00 грн. основного боргу.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
26.02.02 рішення господарського суду Кіровоградської області від
03.12.01 залишено без змін.
Рішення мотивовані тим, що у зв'язку з розірванням договору у
сторін відпали підстави виконання зобов'язань за договором. На
підставі ст. 469 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
відповідач
повинен повернути позивачу безпідставно придбані кошти.
Не погоджуючись з судовими рішеннями ВАТ "А" звернулося у Вищий
господарський суд України з касаційною скаргою і просить її
скасувати з тих підстав, що позивач листом № 36 від 06.09.01
звернувся до ВАТ "А" з пропозицією про розірвання договору, після
повідомлення його належним чином про виконання відповідачем умов
договору в повному обсязі і в передбачені терміни. Листом № 01/500
від 1.09.01 ВАТ "А" надало згоду на розірвання договору, але на
інших, ніж було запропоновано, умовах, що у відповідності зі ст.
158 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
визнається відмовою від
первісної пропозиції і є новою пропозицією. Однак це не свідчить
про згоду розірвання договору на умовах позивача. Статтею 153
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
передбачено, що угода
вважається укладеною, коли між сторонами досягнуто згоди по всіх
істотних умовах і для угоди про розірвання договору істотними
умовами є умови про порядок і строки повернення сторін в первісний
стан, оскільки покупець без поважних причин відмовився від
виконання умов договору.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить
необхідним касаційну скаргу задовольнити частково.
ВАТ "А" (постачальник) та приватний підприємець І-в В.М.
(замовник) 24.04.01 уклали договір № 359 на поставку замовнику
одного комплекту обладнання мінімлина "М", 25.06.01 до даного
договору було укладено доповнення № 1.
Відповідно до п. 2.1 умов договору вартість комплексу устаткування
млина "М" складає 115 000 грн.
Розділом 5 договору передбачено, що попередня оплата - авансовий
платіж в сумі 40 000 грн. здійснюється на протязі 10 днів з
моменту підписання даного договору, тобто до 04.05.01; 54 000 грн.
до 01.07.01; решту суми позивач повинен був внести до 25.08.01.
На виконання умов договору позивач перерахував відповідачу частину
попередньої оплати, зокрема: платіжним дорученням № 4 від 07.05.01
- 36 000 грн., платіжним дорученням № 6 від 27.06.01 - ЗО 000
грн., 02.07.01, 03.07.01 04.07.01, 05.07.01, 06.07.01, 09.07.01
замовник перераховував по 3 000 грн., що підтверджується
квитанціями до прибуткового касового ордеру №№ 241, 241, 244, 245,
249, платіжним дорученням № 7 від 23.07.01 - 600 грн.
Замовник листом № 36 від 06.09.01 звернувся до постачальника з
пропозицією про розірвання договору та повернення раніше
перерахованої суми в розмірі 90 000 грн. до 14.09.01.
Статтею 162 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
передбачено, що
одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння
зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків
передбачених законом.
Матеріалами справи не доведено, що друга сторона, тобто
постачальник дав згоду на розірвання договору на умовах
запропонованих замовником. Оскільки листом № 01/500 від 13.09.01
постачальник дав згоду на розірвання даного договору на підставі
п. 7.3 вказаного договору під умовою, що авансові платежі за
устаткування будуть повернені на розрахунковий рахунок замовника
після реалізації продукції, на виготовлення якої вони направили
оборотні засоби. Тому відповідно до чинного законодавства договір
може вважатися розірваним за згодою сторін тільки при наданні
згоди другої сторони. Оскільки, друга сторона такої згоди не
надала, то договір не може вважатися розірваним.
Що стосується зустрічних вимог, то відповідно додатку № 1 до
договору № 359 поставщик був зобов'язаний поставити замовнику один
комплект обладнання мінімлина "М" вже вироблений за тех.
документацією, розробленою у 1999 та який експлуатувався два роки.
Таким чином, договором № 359 (з додатками) не передбачена
можливість постачання мінімлина булого в користуванні. Окрім того,
ВАТ "А" не доведено понесені збитки та витрати. Належні докази в
матеріалах справи відсутні.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарським та
апеляційним судами дана не правильна юридична оцінка обставинам
справи, тому рішення господарського суду Кіровоградської області
та постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду
не відповідають чинному законодавству України та обставинам справи
і підлягають скасуванню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 111-5, п. 5 ст. 111-9,
ст.ст. 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Рішення від 03.12.2001 господарського суду Кіровоградської області
та постанову від 26.02.2002 Дніпропетровського апеляційного
господарського суду справи № 4 скасувати в частині стягнення з
відкритого акціонерного товариства "А" на користь приватного
підприємця І-а В.М. 28 750 грн. основного боргу, 900 грн.
державного мита та витрат на Інформаційно-технічне забезпечення
судового процесу.
В частині стягнення 28 750 грн. в позові відмовити.
В решті частині рішення від 03.12.2001 господарського суду
Кіровоградської області та постанову від 26.02.2002
Дніпропетровського апеляційного господарського суду з даної справи
залишити без змін.
Доручити господарському суду Кіровоградської області видати
відповідні накази з урахуванням ст. 122 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.