ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.05.2002 Справа N 12423/5-26
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М.,
Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Спільного українсько-угорського
підприємства “Харківський завод під’ємно-транспортного
устаткування” на постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 25.02.2002р.
у справі № 12423/5-26 господарського суду Харківської області
за позовом Спільного українсько-угорського підприємства
“Харківський завод під’ємно-транспортного устаткування”
до відповідача Відкритого акціонерного товариства “Державна
енергогенеруюча компанія “Центренерго”, Зміївська ТЕС ім.
Кржижановського
про стягнення 132386,94грн.
за участю представників:
СП “Харківський завод під’ємно-транспортного устаткування” –
Фейгельман Ю.П. за дов. № Д17 від 08.01.2002р.;
ВАТ “ДЕК “Центренерго” – Мучак І.В. за дов.№ 113/08 від
26.07.2001р.; Юр’єва Г.В. за дов.№ 130/08 від 01.10.2001р.
В С Т А Н О В И Л А
Спільне українсько-угорське підприємство “Харківський завод
під’ємно-транспортного устаткування” звернулося до
господарського суду Харківської області з позовом про стягнення
із Зміївської ТЕС ім. Кржижановського 132368,94грн.
заборгованості, у т.ч. 107375,47грн. основної заборгованості,
20698,45грн. пені, 4295,02 грн. трьох відсотків річних,
посилаючись на невиконання останнім взятих на себе зобов’язань
за договорами № 49 від 24.12.99р. № 45 від 29.05.2000р., № 21
від 29.02.2000р. та № 339 від 06.03.2000р. (а..с.2-3).
До вирішення даного спору по суті, ухвалою суду від 22.10.2001р.
до участі у справі залученого іншого відповідача – ВАТ “Державна
енергогенеруюча компанія “Центренерго” (а.с.21).
Рішенням господарського суду Харківської області від
15.11.2001р. заявлений позов задоволено. Відповідно до рішення
господарського суду, з ВАТ “Державна енергогенеруюча компанія
“Центренерго” на користь позивача стягнуто 132368,94грн.
(а.с.22).
При цьому суд виходив з того, що відповідач не виконав взяті на
себе зобов’язання за договорами, у зв’язку з чим повинен
сплатити позивачу пеню та три відсотки річних за весь час
прострочення виконання зобов’язання.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
25.02.2002р. прийняте у справі рішення змінено. Так, відповідно
до прийнятої постанови: припинено провадження у справі в частині
стягнення основного боргу у сумі 107375,47грн., у зв’язку з
відсутністю предмету спору, оскільки сума боргу підлягає
списанню у безспірному порядку на підставі визнаної боржником
претензії; в частині стягнення трьох відсотків річних у сумі
4295,02нрн. позов залишено без розгляду, з посиланням на
недотримання позивачем заходів досудового врегулювання спору,
можливість врегулювання якого не втрачена; в іншій частині
рішення суду залишено без змін. (а.с.71-72).
Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою Харківського
апеляційного господарського суду від 25.02.2002р. в частині
припинення провадження у справі, Спільне українсько-угорське
підприємство “Харківський завод під’ємно-транспортного
устаткування” звернувся до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою та просить оспорювану постанову в цій частині
скасувати, прийнявши рішення про задоволення заявлених вимог в
частині стягнення з ВАТ “Державна енергогенеруюча компанія
“Центренерго” 107375,47грн. основного боргу.
У поданій касаційній скарзі, скаржник вказує, на те, що
постанова суду в оспорюваній частині суперечить ст. 161,162,207
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, які встановлюють відповідальність за не
виконання зобов’язань.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить
касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з
таких підстав.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач направив
відповідачу претензію № 168/юр/661 від 29.09.2000р. на суму
129768,95грн., в т.ч. 107375,47грн. основного боргу та
22393,48грн. пені (а.с.6). Вказана претензія відповідно до листа
№ 25/383 від 28.02.2001 (а.с.8). визнана лише в частині
основного боргу в сумі 107375,47грн.
З огляду на визнання суми основного боргу в претензійному
порядку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що
провадження у справі в цій частині підлягає припиненню у зв’язку
з тим, що між сторонами відсутній предмет спору, а 1сума
заборгованості підлягає списанню у безспірному порядку,
визначеному ст. 8 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Разом з тим, з таким висновком суду повністю погодитись не
можна.
Так, судом першої інстанції встановлено, що на підставі визнаної
претензії позивач виставив платіжну вимоги № 1 від 23.03.2001р.
на списання грошових коштів з рахунку боржника у сумі
10735,47грн. Вказана платіжна вимога банком виконана не була, у
зв’язку з відсутністю коштів на розрахунковому рахунку боржника
і повернута на підставі ст. 19 Закону України “Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Отже, позивач вжив всіх заходів встановлених для стягнення
визнаної суми у безспірному порядку, встановленому ст. 8 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, в редакції, чинній на момент звернення з
позовом до суду.
Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів
України у зв’язку з прийняттям Закону України “Про банки і
банківську діяльність” від 10.01.2002р.” ( 2922-14 ) (2922-14)
, яким
відповідь про визнання претензії є підставою для примусового
стягнення заборгованості державною виконавчою службою в порядку,
встановленому Законом України "Про виконавче провадження"
( 606-14 ) (606-14)
, набув чинності 20.02.2002р., тобто до прийняття
позову до провадження та винесення рішення у справі.
Таким чином, враховуючи повернення банком платіжної вимоги,
виставленої на підставі визнаної претензії, суд першої інстанції
вірно визначився щодо можливості вирішення спору у цій частині
по суті, а суд апеляційної інстанції безпідставно припинив
провадження у справі в цій частині.
Разом з тим, вирішуючи спір, що є предметом розгляду у даній
справі, суд першої інстанції допустив порушення норм
процесуального права.
Так, згідно ст. 82 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, при вирішенні
господарського спору по суті, суд приймає рішення.
Відповідно до ст. 47 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судове рішення
повинно прийматися за результатами обговорення усіх обставин
справи.
Принцип об’єктивної істини, тобто обгрунтованості висновків,
викладених у судовому акті, реалізується також положеннями ст.
38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, яка зобов’язує господарський суд не
обмежуватись поданими документами і матеріалами, а витребувати
від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі
документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, у разі
недостатності поданих сторонами документів.
Вимоги зазначених процесуальних норм судом при розгляді даної
справи не виконані.
Порушення зазначених норм процесуального права призвели до
неповного з’ясування обставин справи, в зв’язку з чим відсутні
підстави вважати, що господарським судом дано правильну оцінку
спірним правовідносинам та зроблено відповідаючий чинним нормам
права висновок щодо прав і обов’язків сторін.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 151 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, однією з
підстав виникнення зобов’язання є договір.
Звертаючись до господарського суду з даним позовом, позивач в
якості підстав заявленого позову вказував на часткове
невиконання відповідачем умов укладених договорів № 249 від
24.12.99р. № 45 від 29.05.2000р., № 21 від 29.02.2000р. та № 339
від 06.03.2000р., зобов’язання відповідача по яким припинились
внаслідок їх заміни іншими зобов’язаннями, зокрема зобов’язанням
поставити електроенергію, комплектуюче обладнання та кабельно-
проводникову продукцію в рахунок оплати поставленої продукції.
Однак, задовольняючи вимоги Спільного українсько-угорського
підприємства “Харківський завод під’ємно-транспортного
устаткування”, суд першої інстанції не витребував та не дослідив
договори № 49 від 24.12.99р., № 45 від 29.05.2000р., № 339 від
06.03.2000р., які є підставою для виникнення певних зобов’язань
відповідача, невиконання яких є підставою заявленого позову, у
зв’язку з чим необгрунтовано, без посилання на певні юридичні
факти, дійшов висновку щодо порушення строків виконання
зобов’язань, не встановивши, який строк та спосіб виконання
зобов’язань встановлений укладеними договорами.
Крім того, не дослідивши умови, визначені сторонами у зазначених
договорах, суд необгрунтовано застосував до відповідача
відповідальність у вигляді пені, оскільки ним не встановлено, що
сторони досягли згоди щодо встановлення такої відповідальності
за невиконання умов договорів у встановленій законом письмовій
формі.
Враховуючи викладене, прийняті у справі рішення господарського
суду Харківської області від 15.11.2001р. та постанова
Харківського апеляційного господарського суду від 25.02.2002р.
підлягає скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до
господарського суду Харківської області, під час якого суду
необхідно витребувати та дослідити вищевказані договори,
встановити, який строк та спосіб виконання зобов’язань
встановлений договорами, визначити яка відповідальність
встановлена умовами договорів за порушення виконання
зобов’язань, а також дослідити в якій частині по кожному з
договорів зобов’язання відповідача припинилось внаслідок його
виконання останнім.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу Спільного українсько-угорського
підприємства “Харківський завод під’ємно-транспортного
устаткування” задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Харківської області від
15.11.2001р. та постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 25.02.2002р. скасувати, справу передати
на новий розгляд до господарського суду Харківської області.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищак І.М.
Палій В.М.