420/7589/21 Про визнання протиправною бездіяльність обласної прокуратури у виді незвільнення особи з посади й зобов`язання вчинити дії - 21.02.2023 Прийняття

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 420/7589/21

адміністративне провадження № К/990/9509/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №420/7589/21

за позовом ОСОБА_1

до Одеської обласної прокуратури

про визнання протиправною бездіяльність у виді незвільнення з посади й зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року (головуючий суддя: Семенюк Г.В., судді: Домусчі С.Д., Шляхтицький О.І.).

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 пред`явив позов до Одеської обласної прокуратури, у якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Одеської обласної прокуратури у виді незвільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Одеської місцевої прокуратури №2 у зв`язку із поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням;

- визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 і Одеською обласною прокуратурою з 16 квітня 2021 року;

- зобов`язати керівника Одеської обласної прокуратури звільнити позивача з посади прокурора Одеської місцевої прокуратури №2 у зв`язку із поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням з 16 квітня 2021 року й видати належним чином оформлену трудову книжку.

Позов мотивований тим, що 20 лютого 2017 року ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора Одеської місцевої прокуратури №3 у зв`язку із успішним проходженням конкурсу на зайняття вакантних посад, а у подальшому переведено на посаду прокурора Одеської місцевої прокуратури №2 за заявою позивача.

На виконання вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо позачергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року №113-ІХ (далі - " Закон №113-ІХ (113-20) ") позивач успішно пройшов атестацію.

За наслідками реформи органів прокуратури, відповідно до положень Закону №113-ІХ (113-20) , й на підставі наказу Генерального прокурора України від 17 лютого 2021 року №40 з 15 березня припинили функціонування місцеві прокуратури і розпочали роботу окружні прокуратури.

Всупереч рішенню кадрової комісії про успішне проходження атестації позивачем та початку роботи окружних прокуратур, керівник Одеської обласної прокуратури видав наказ №693к від 12 березня 2021 року про визначення робочого місця прокурора Одеської місцевої прокуратури №2 ОСОБА_1 у Малиновській окружній прокуратурі міста Одеси у зв`язку із нібито непроходженням ним атестації.

У подальшому позивачу запропоновано обійняти посаду прокурора в Березівській окружній прокуратурі Одеської області, від якої він відмовився, подавши відповідну заяву.

Позивач зауважив, що з 24 березня 2021 року керівником Одеської обласної прокуратури не вживались заходи щодо переведення позивача на посаду прокурора в окружній прокуратурі або звільнення його із займаної посади.

Тому, 2 квітня 2021 року позивач звернувся до керівника Одеської обласної прокуратури із заявою про переведення на посаду прокурора Малиновської окружної прокуратури міста Одеси, а у разі неможливості переведення на вказану посаду, просив звільнити його на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", врахувавши відмову від переведення на запропоновану посаду прокурора в Березівській окружній прокуратурі Одеської області від 14 березня 2021 року. У разі неможливості вчинити вищевказані дії позивач просив звільнити його з посади за власним бажанням.

Указану заяву позивач не відкликав, проте відповідач безпідставно не прийняв рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади за власним бажанням.

Вважаючи вказану бездіяльність протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з метою її оскарження і відновлення своїх порушених трудових прав.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2021 року позов задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Одеської обласної прокуратури у виді незвільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Одеської місцевої прокуратури №2 у зв`язку із поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням;

- зобов`язано керівника Одеської обласної прокуратури звільнити ОСОБА_1 з посади прокурора Одеської місцевої прокуратури №2 у зв`язку із поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням з 16 квітня 2021 року;

- стягнуто з Одеської обласної прокуратури за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі: 454,00 грн;

- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що 2 квітня 2021 року ОСОБА_1 з дотриманням приписів статті 58 Закону України "Про прокуратуру" особисто звернувся до керівника Одеської обласної прокуратури із заявою, в якій зазначив, що відмовляється від усіх посад, окрім посади прокурора Малиновської окружної прокуратури міста Одеси, а у разі неможливості призначити на цю посаду, просив, зокрема, звільнити його із займаної посади прокурора Одеської місцевої прокуратури №2 за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу Законів про працю України (далі - " КЗпП України (322-08) ").

До того ж, окружний суд зауважив, що посилання позивача у вказаній заяві на приписи статті 38 КЗпП України жодним чином не змінює суті самої заяви та зафіксованого у ній волевиявлення позивача про звільнення із посади за власним бажанням. Тому, не виключає обов`язку відповідача прийняти рішення про звільнення прокурора за наслідком подання цієї заяви.

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач подав відповідачу заяву про звільнення з посади за власним бажанням, яка протиправно не була реалізована з незалежних від позивача причин.

Окрім зазначеного, окружний суд зауважив, що відхиляє доводи відповідача про неможливість звільнення ОСОБА_1 з посади у зв`язку з відкритими дисциплінарним провадженням, оскільки позивач звернувся із заявою про звільнення 2 квітня 2021 року, натомість дисциплінарна справа стосовно нього датована 2 червня 2021 року, а дисциплінарне провадження відкрито згідно рішення Офісу Генерального прокуратора 15 червня 2021 року.

Стосовно позовної вимоги про визнання припиненими трудових відносин між сторонами, суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні адже позивач не обґрунтував правових підстав для звернення до суду з цією вимогою з посиланням на приписи чинного законодавства.

До того ж, окружний суд визнав передчасною позовну вимогу щодо зобов`язання керівника Одеської обласної прокуратури видати належним чином оформлену трудову книжку, адже відповідне право позивача наразі не порушено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 липня 2021 року і прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову апеляційний суд виходив з того, що заява ОСОБА_1, окрім звільнення за власним бажанням, містила ще й інші вимоги, зокрема, щодо переведення на посаду, а також звільнення через ліквідацію, реорганізацію та скорочення посад, що мало наслідком більш вигідні соціальні умови при звільнені. Та лише у випадку незадоволення інших пунктів заяви із посиланням на статтю 38 КЗпП України позивачем заявлено про звільнення за власним бажанням.

Тож, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що фактично заява ОСОБА_1 містила низку різних за своїми правовими підставами та наслідками пропозицій щодо подальших правовідносин з обласною прокуратурою, адже позивач пропонував відповідачу самостійно здійснити вибір яку вимогу задовольнити, тобто здійснити це на свій розсуд.

З огляду на це, апеляційний суд зазначив, що позивач мав самостійно визначитись зі своїми дійсними намірами, оскільки заява одночасно свідчила як про бажання продовжувати працювати, так і про протилежне.

До того ж, суд апеляційної інстанції зауважив, що покликання позивача у заяві на норми КЗпП України (322-08) стосовно підстави звільнення за власним бажанням, не узгоджується із нормами Закону України "Про прокуратури" як спеціального нормативно-правового акта, який регулює питання звільнення прокурорів з посади, в тому числі за власним бажанням.

Зважаючи на це, суд апеляційної інстанції не встановив правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на неї.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів

У квітні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги ОСОБА_1 зазначив про неправильне застосування судом апеляційної інстанції пункту 7 частини першої статті 51 і статті 58 Закону України "Про прокуратуру".

Скаржник зауважив, що у заяві про звільнення прокурора за власним бажанням необов`язково має бути зазначено покликання на пункт 7 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", адже указані норми не передбачають фіксовану форму відповідної заяви.

До того ж, позивач зауважив, що визначення правової підстави звільнення і її належне формулювання є обов`язком саме роботодавця, який він реалізує у наказі про звільнення працівника.

Тож, скаржник наполягає, що у його заяві він висловив дійсний намір бути звільнений за власним бажанням, проте відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо вирішення цієї заяви позивача.

Ба більше, скаржник зауважує, що керівник Одеської обласної прокуратури, надаючи відповідь на заяву ОСОБА_1, зазначив лише про те, що норми КЗпП України (322-08) не застосовуються до питання звільнення за власним бажанням, адже вони врегулюванні нормами спеціального Закону. Тому, на переконання скаржника, відповідач неналежно розглянув його заяву лише з мотивів недотримання форми заяви. В свою чергу, намір ОСОБА_1 бути звільненим за власним бажанням роботодавець встановив.

Окрім зазначеного, ОСОБА_1 вбачає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке полягає у недослідженні у справі доказів, встановленні фактичних обставин справи на підставі недопустимих доказів, у невідображенні у своїй постанові узагальненого викладу позиції позивача, яку він висловив у судовому засіданні, а також мотивів прийняття й відхилення кожного аргумента учасника справи.

Верховний Суд ухвалою від 28 квітня 2022 року відкрив касаційне провадження на підставі пунктів 3 і 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

У відзиві на касаційну скаргу Одеська обласна прокуратура просить відмовити у її задоволенні, а судове рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін. Відзив обґрунтований правильністю вирішення спору судом апеляційної інстанції із дотриманням норм матеріального і процесуального права.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Наказом прокурора Одеської області №1211к від 1 липня 2020 року ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора Одеської місцевої прокуратури №2, звільнивши його з посади прокурора Одеської місцевої прокуратури №3.

Згідно з рішенням Одинадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) №15 від 23 грудня 2020 року прокурора Одеської місцевої прокуратури №3 Одеської області ОСОБА_1 визнано таким, що успішно пройшов атестацію.

Наказом керівника Одеської обласної прокуратури Одеської обласної прокуратури №693к від 12 березня 2021 року у зв`язку із припиненням функціонування місцевих прокуратур і початком роботи окружних прокуратур прокурору Одеської місцевої прокуратури №2 ОСОБА_1 тимчасово визначено робоче місце у Малиновській окружній прокуратурі міста Одеси.

18 березня 2021 року на електронну адресу позивача (ІНФОРМАЦІЯ_1) кадровим підрозділом обласної прокуратури надіслано лист (від 18 березня 2021 року №07-438вих-21), в якому, зокрема, зазначено, що відповідно до положень Закону №113-ІХ (113-20) , наказів Генерального прокурора від 17 лютого 2021 року №39 "Про окремі питання забезпечення початку роботи окружних прокуратур", від 17 лютого 2021 №40 "Про день початку роботи окружних прокуратур" з 15 березня 2021 року припиняється функціонування місцевих прокуратур та розпочинають роботу окружні прокуратури. Позивачу запропоновано прибути до відділу кадрової роботи та державної служби Одеської обласної прокуратури для надання згоди на переведення на запропоновану посаду в окружній прокуратурі.

22 березня 2021 року ОСОБА_1 прибув до кадрового підрозділу і отримав лист з пропозицією обійняти посаду прокурора Березівської окружної прокуратури Одеської області, від якої він відмовився 29 березня 2021 року.

2 квітня 2021 року позивач звернувся до керівника Одеської обласної прокуратури із заявою, в якій зазначив, що відмовляється від усіх посад, окрім посади прокурора Малиновської окружної прокуратури міста Одеси, а у разі неможливості призначити на цю посаду, просив звільнити його на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" або звільнити із займаної посади прокурора Одеської місцевої прокуратури №2 за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.

16 квітня 2021 року (вих. №07-763вих-21) Одеською обласною прокуратурою за результатами розгляду вищевказаної заяви повідомлено, що умови звільнення прокурорів з посад, припинення та зупинення їх повноважень регулюються нормами спеціального законодавства, зокрема, Закону України "Про прокуратуру". Статтею 51 цього Закону визначено підстави звільнення прокурора з посади.

16 квітня 2021 року позивач звернувся до керівника Одеської обласної прокуратури із заявою, в якій зазначив, що 2 квітня 2021 року він подав заяву про переведення до окружної прокуратури та акцентовано увагу на тому, що у разі неможливості переведення позивач просив звільнити його з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" або за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.

20 квітня 2021 року (вих. № 07-42-21) Одеською обласною прокуратурою повідомлено, що відповідь з аналогічних питань вже надано 16 квітня 2021 року (вих. №07-763вих-21).

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України "Про прокуратуру", статтею 4 якого унормовано, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 11 Закону України "Про прокуратуру", керівник обласної прокуратури призначає на посади та звільняє з посад прокурорів обласних та окружних прокуратур у встановленому цим Законом порядку.

Статтею 51 Закону передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Згідно із пунктом 7 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" прокурор звільняється з посади у разі подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.

Відповідно до частини першої статті 58 Закону України "Про прокуратуру" прокурор незалежно від мотивів має право подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням у будь-який час свого перебування на посаді.

Частина друга статті 58 указаного Закону визначає, що заява про звільнення з посади за власним бажанням подається особі, уповноваженій цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора.

Прокурор продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення (частина третя статті 58 Закону України "Про прокуратуру").

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Верховним Судом ухвалою від 28 квітня 2022 року було відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на підставі пунктів 3 і 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

- якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

- якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Як вже зазначалось правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України "Про прокуратуру".

Саме Закон України "Про прокуратуру" є спеціальним нормативно-правовим актом, який має застосовуватись до спірних правовідносин, зокрема, щодо підстав і порядку звільнення прокурора із займаної посади.

Суд зауважує, що згідно із правовою позицією Верховного Суду України, викладеній у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство застосовується у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Ключовим питання цього судового спору є питання достатності правових підстав для звільнення ОСОБА_1 із посади прокурора на підставі його заяви від 2 квітня 2021 року, а також достатності викладеного ним у цій заяві волевиявлення бути звільненим із посади за власним бажанням.

Перш за все варто зазначити, що пунктом 7 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" прокурор звільняється з посади у разі подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.

Порядок звільнення прокурора з цієї підстави визначений у статті 58 цього Закону та передбачає, що прокурор незалежно від мотивів має право подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням у будь-який час свого перебування на посаді. Заява про звільнення з посади за власним бажанням подається особі, уповноваженій цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора. Прокурор продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Тобто, правова підстава бути звільненим за власним бажанням з посади для прокурорів визначається саме указаним положенням Закону України "Про прокуратуру".

Між тим, цей Закон не врегульовує будь-яких інших супутніх питань, пов`язаних зі звільненням прокурорів за власним бажанням.

В абзаці першому пункту 9 розділу V Положення про організацію кадрової роботи в органах прокуратури, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 18 грудня 2017 року №351 (z0113-18) (далі - "Положення №351"), закріплено правило про те, що в разі подання прокурором заяви про звільнення з посади за власним бажанням звільнення проводиться уповноваженим Законом керівником прокуратури з дати, зазначеної в заяві. Заява про звільнення подається не пізніше ніж за три дні до вказаної у ній дати. Прокурор продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Отже, спеціальним законодавством, яке визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, не регламентовано, в який строк проводиться звільнення прокурора згідно з пунктом 7 частини першої статті 51 Закону в разі, якщо у поданій ним заяві про звільнення не вказано бажаної дати звільнення.

Проте, статтею 38 КЗпП України, яка регулює порядок розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника, встановлено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Тож, оскільки спірні правовідносини щодо порядку звільнення прокурора з посади за власним бажанням не повністю врегульовані спеціальним законодавством, наявні підстави для застосування норм трудового законодавства при вирішенні спірних правовідносин.

Таку правову позицію сформував Верховний Суд у постанові від 3 червня 2020 року у справі №0540/6561/18-а, відповідаючи на питання можливості застосування до правовідносин пов`язаних зі звільнення прокурора з посади за власним бажанням норм КЗпП України (322-08) .

Відповідаючи на питання необхідності застосування до спірних правовідносин норм статті 38 КЗпП України, Суд узгоджується із правовою позицією ОСОБА_1, який у касаційній скарзі обґрунтував цю необхідність, покликаючись на відсутності в спеціальному Законі відповідного нормативного врегулювання у разі відсутності в заяві дати, з якої працівник бажає бути звільненим.

До того ж, відсутність у заяві чіткої дати, з якої працівник має намір бути звільнений за власним бажанням, також не є перешкодою для належного розгляду такої заяви. Пленум Верховного Суду України у пункті 12 постанови від 6 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) роз?яснив, що у справах про звільнення за статтею 38 КЗпП України суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору. Подача працівником заяви з метою уникнути відповідальності за винні дії не може розцінюватись як примус до цього і не позбавляє власника або уповноважений ним орган права звільнити його за винні дії з підстав, передбачених законом, до закінчення встановленого статтею 38 КЗпП України строку, а також застосувати до нього протягом цього строку в установленому порядку інше дисциплінарне стягнення. Працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (частина четверта статті 24 КЗпП України). Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою.

Отже, з урахуванням встановлених законодавством про працю гарантій, звільнення прокурора з посади за власним бажанням проводиться після закінчення двотижневого строку попередження за умови, що сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк. Водночас прокурора не належить звільняти за поданою раніше заявою, якщо до закінчення строку попередження він відкликав свою заяву або не залишив роботи і не наполягає на звільненні після закінчення цього строку.

Варто зауважити, що у заяві ОСОБА_1 міститься вказівка, що "днем попередження власника про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вважати дату подання вказаної письмової заяви". Тобто, ОСОБА_1 конкретизував, у якому порядку бажає розірвати трудові правовідносини з роботодавцем.

А тому, суд констатує порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права щодо незастосування до спірних правовідносин норм КЗпП України (322-08) .

До того ж, Суд також погоджується із доводами ОСОБА_1 стосовно відсутності у працівника, а у цьому випадку прокурора, обов`язку вказувати норму права у заяві про звільнення за власним бажанням. У контексті цього питання варто зауважити, що з відповідної заяви має прослідковуватись саме намір працівника бути звільненим з посади. Тож, покликання у цій заяві на релевантні норми КЗпП України (322-08) , чи то Закону, або навіть без такого покликання, не є помилкою заяви, яка може стати підґрунтям для відмови у належному розгляді цієї заяви роботодавцем й настання відповідних наслідків у виді звільнення.

З огляду на викладене, Суд відхиляє доводи відповідача на неналежність поданої ОСОБА_1 заяви, з підстав зазначення у ній покликання на статтю 38 КЗпП України, а не на відповідні норми Закону України "Про прокуратуру".

До того ж, Суд погоджує з висновками суду першої інстанції і в частині відхилення доводів відповідача стосовно неможливості звільнення ОСОБА_1 за власним бажання з огляду на відкрите стосовно нього дисциплінарне провадження.

Так, відповідно до частини дев?ятої статті 46 Закону і абзацу третього пункту 9 розділу V Положення №351 до завершення дисциплінарного провадження прокурор не може бути звільнений з посади прокурора у зв`язку з поданням заяви про звільнення за власним бажанням.

Проте, згідно фактичних обставин цієї справи, ОСОБА_1 звернувся із заявою про звільнення 2 квітня 2021 року, натомість дисциплінарна справа стосовно нього відкрита 15 червня 2021 року.

Тож, Суд вбачає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що факт відкриття дисциплінарного провадження стосовно ОСОБА_1 через тривалий термін після подання ним заяви про звільнення за власним бажанням (яке відповідач належно не розглянув) не може слугувати перешкодою для реалізації наміру позивача, викладеного у відповідній заяві про звільнення.

З огляду на зазначене, Верховний Суд приходить до висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи і надана їм належна правова оцінка, натомість суд апеляційної інстанції допустив порушення норм матеріального права, що призвело до скасування законного рішення окружного суду.

Стосовно доводів ОСОБА_1 про порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Свої міркування з цього приводу позивач обґрунтував тим, що суд апеляційної інстанції не дослідив докази у справі, а саме: відповідь Одеської обласної прокуратури від 16 квітня 2021 року вих. №07-763вих-21, й встановив фактичні обставини на підставі недопустимих доказів, а саме: пояснень Одеської обласної прокуратури, що викладені в апеляційній скарзі, й пояснень до апеляційної скарги від 21 грудня 2021 року й 24 грудня 2021 року.

Указаний довід Верховний Суд відхиляє з огляду на те, що суд апеляційної інстанції хоча й порушив норми матеріального права при ухваленні у справі судового рішення, проте процесуальних порушень не допустив, адже в постанові апеляційного суду міститься покликання на відповідь Одеської обласної прокуратури від 16 квітня 2021 року вих. №07-763вих-21.

Стосовно ж встановлення фактичних обставин на підставі недопустимих доказів, що Суд відхиляє цей довід ОСОБА_1 з огляду на його неконкретизованість та необгрунтованість.

Варто зауважити, що пояснення сторони відповідача не є доказами у розумінні КАС України (2747-15) , на підставі яких встановлюються фактичні обставини справи. У відповідних поясненнях сторона спору викладає свою правову позицію щодо спірних правовідносин, аргументи й міркування. Фактичні ж обставини справи встановлюються на підставі письмових, речових і електронних доказів; висновків експертів; показань свідків, як визначає частина друга статті 71 КАС України.

Тож, Суд не встановив процесуальних порушень суду апеляційної інстанції, а тому не вбачає правових підстав для направлення справи на новий розгляд, як того просить позивач.

За наведеного правового регулювання і обставин справи Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм матеріального права, що призвело до скасування законного рішення суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Отож, касаційну скаргу належить задовольнити частково, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - скасувати із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

З огляду на результат касаційного розгляду суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року скасувати і залишити в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2021 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду