ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАїНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.05.2002 Справа N 2-13/8772-2001
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М.,
Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Фонду майна Автономної Республіки
Крим на постанову Севастопольського апеляційного господарського
суду від 24.01.2002 року
у справі № 2-13/8772 господарського суду АР Крим
за позовом Акціонерного товариства “Енікра”
до відповідача Фонду майна Автономної Республіки Крим
про визнання права власності
за участю представників:
АТ “Енікра” – Колдіна О.В. за дов. від 05.03.2002р.;
Фонду майна АРК – Спіліоті І.І. за дов.№ 01/11 від 04.01.2002р.
В С Т А Н О В И Л А:
Акціонерне товариство “Енікра” звернулося до господарського суду
Автономної Республіки Крим з позовом про визнання недійсною
додаткової угоди від 07.04.92р., визнання права власності на
майно, яке передано ВО “Укренергоконструкція” в оренду згідно
переліку від 24.10.1991р. загальною вартістю 438685грн.,
стягнення з Фонду майна АРК 96793грн. (Іт. а.с.2-3).
До вирішення даного спору по суті, позивачем доповнено позов
вимогою визнати недійсними додаткові угоди, укладені Фондом
майна АРК та Кооперативом “Удобства”, правонаступником якого є
позивач, від 04.05.93р., 06.04.94р., 30.06.94р., 01.12.93р. (Іт
а.с.57).
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
17\6.11.2001р. судом поновлено пропущений строк позовної
давності, заявлений позов задоволено частково. Відповідно до
рішення господарського суду визнано право власності позивача на:
споруди трансформаторної підстанції, насосної станції, котельні,
мехмайстерень, бетонно-змішувального цеху, виробничих
залізобетонних цехів № № 1,2, матеріально-технічного складу,
заводоуправління; заводське огородження; майданчик асфальто-
бетонний, резервуар циліндричний; камеру твердення з кришкою;
галерею, кришку пропарочної камери; резервуар складу цементу;
ємкість металеву – 25м2; додаткові угоди, укладені між Фондом
майна Автономної Республіки Крим та Кооперативом “Удобство”, від
07.04.92, 04.05.93, 01.12.93, 06.04.94, 30.06.94 визнані
недійсними; у стягненні 96793грн. відмовлено (2т а.с.69-72).
Задовольняючи вимоги в частині визнання права власності на
вказане майно, суд виходив з того, що позивач набув право
власності на вказане майно, оскільки:
- спірне майно передано Кооперативу “Удобство”,
правонаступником якого є позивач, за договором оренди, який
передбачає право викупу цього майна;
- відповідно до умов договору оренди платежі зараховуються в
рахунок викупу;
- у період з.08.1989р. по квітень 1992р. позивач оплатив
вартість орендованого майна з перевищенням остаточної вартості
майна, яке передано в оренду.
В частині визнання недійсними перерахованих додаткових угод, суд
першої інстанції задовольнив заявлені вимоги, посилаючись на те,
що зазначені угоди мають бути визнані недійсними як такі, що
укладені внаслідок помилки позивача. Так, суд вказує, що позивач
дізнався про факт викупу майна та набуття права власності на
нього з рішення Центрального суду м. Сімферополя від
30.08.2001р. та після ознайомлення з висновком судово-
бухгалтерської експертизи.
Позовні вимоги у частині стягнення з відповідача 96793грн.
визнані судом такими, що не підлягають задоволенню з тих
підстав, що вказана сума сплачена відповідно до додаткових угод,
які укладені внаслідок помилки позивача і останній не довів, що
така помилка виникла з вини іншої сторони.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 24.01.2002р. прийняте у справі рішення господарського суду
залишено без змін (2т а.с.94-97).
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Фонд
майна Автономної Республіки Крим звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх
скасувати у частині визнання права власності на спірне майно та
визнання недійсним додаткових угод, прийнявши нове рішення про
відмову у позові в цій частині. При цьому, скаржник посилається
на допущення судом порушень норм матеріального права при
прийнятті оспорюваних судових актів. Так, у поданій касаційній
скарзі скаржник вказує, що:
- судом не встановлено наявності юридичного факту, який тягне
виникнення права власності на спірне майно, а договір оренди,
який розірвано відповідно до рішення суду, передбачав лише право
позивача на викуп спірного майна, яке ним не реалізовано у
встановленому порядку, і безпосередньо не є підставою для
виникнення права власності на спірне майно;
- визнаючи недійсними спірні додаткові угоди, суд вказує на
їх невідповідність нормативним актам, зокрема, Декрету Кабінету
Міністрів України від 20.05.93р. № 57-98 ( 57-93 ) (57-93)
, який набрав
чинності вже після укладення спірних угод;
- судом не взято до уваги те, що договір оренди передбачає
певний порядок виконання зобов’язань сторонами, в т.ч. щодо
внесення орендної плати рівними частинами протягом 10 років, при
цьому, не передбачаючи дострокове виконання цього зобов’язання,
що порушено позивачем;
- судом до взаємовідносин сторін застосовано норми, які не
підлягали застосуванню у даному випадку.
Крім того, скаржник вважає, що судом було допущено порушення
норм процесуального права, а саме суд:
- порушив ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки рішенням
арбітражного суду Автономної Республіки Крим від 05.12.97р.,
встановлено що відповідно до договору, АТ “Енікра” передано в
оренду спірне майно, у зв’язку з чим цей факт не підлягає
доведенню знову;
- стягнувши з Фонду майна Автономної Республіки Крим на
користь АТ ”Енікра” понесені останнім судові витрати, допустив
порушення п. 25 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України “Про
державне мито” ( 7-93 ) (7-93)
, оскільки відповідно до вказаної норми,
органи приватизації від сплати державного мита звільнені.
Позивач у справі – АТ “Енікра” подало відзив на позов, в якому,
вважаючи доводи викладені у касаційній скарзі необгрунтованими,
просить прийняті судові акти залишити без змін, а касаційну
скаргу – без задоволення.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить
касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні даного спору
по суті встановлено наступне:
31.08.1989р. між Виробничим об’єднанням “Укренергоконструкція”
та Кооперативом “Удобства”, правонаступником якого є позивач,
укладено договір, предметом якого є передача у строкове платне
користування державного майна структурної одиниці об’єднання –
Сімферопольського заводу ЗБК (1т. а.с.50-55). Строк дії
договору, визначений п. 4.6 договору, до 31.12.1989р.
10.01.90р. між цими сторонами укладено договір, предметом якого
є передача у строкове платне користування того ж майна (1т.
а.с.7-12).
Останній договір передбачає право позивача на викуп орендованого
майна протягом строку дії договору оренди із зарахуванням
орендних платежів у рахунок суми, за яку викуповується майно.
Відповідно до акта прийому-передачі, позивач прийняв майно за
залишковою вартістю 526077,35 карбованців.
Вартість основних фондів, які передані в оренду, з урахуванням
списання, станом на 24.10.91р. складала 255773карбованців.
Судами встановлено, що на квітень 1992р. орендар не лише
повністю оплатив вартість орендованого майна, а також переплатив
її.
Разом з тим висновок судів про те, що факт повної оплати
вартості орендованого майна на квітень 1992р. дає підстави
вважати позивача власником орендованого майна, помилковий з
огляду на наступне.
Відповідно до ст. 21 Закону України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
(у редакції закону, яка діяла у квітні 1992р. – момент
визначений судом як момент виникнення права власності у позивача
на спірне майно), право колективної власності виникає на
підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних
осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших
господарських товариств і об'єднань; передачі державних
підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного
майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші
товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у
власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань
організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.
В силу ст. 128 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, право власності (право
оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з
моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або
договором.
Предметом укладеного договору, як вже зазначалось, є передача
майна не у власність, а у користування. Вказаний договір,
зокрема, його пп. 1.1,3.10, передбачає викуп орендованого майна,
але зазначеними пунктами визначено лише право орендаря на викуп
орендованого майна, однак він не визначає, що перехід права
власності на орендоване майно до орендаря відбувається у момент
сплати орендованих платежів у розмірі, який еквівалентний
вартості орендованого майна. Відповідно до п. 1.1,3.10, позивач
як орендар мав право на зарахування таких платежів у разі
реалізації визначеного вказаними пунктами права.
Доказів реалізації у встановленому порядку цього права позивачем
не надано.
Позивач не реалізував визначене даним договором право на викуп
орендованого майна і після включення його постановою Уряду
Автономної Республіки Крим № 258 від 16.08.95р. до списку
об’єктів, які підлягають приватизації у 1995р.
Відповідно до рішення арбітражного суду Автономної Республіки
Крим від 05.12.97р., яке прийняте у справі № 3264-5 за позовом
Фонду майна Автономної Республікти Крим до Ат “Енікра” договір
оренди від 10.01.1990р. розірвано.
Таким чином відсутні юридичні факти, в силу яких відбувся
перехід права власності на спірне майно до позивача.
Враховуючи наведене, також не має підстав для визнання
недійсними додаткових угод до договору оренди, з підстав
укладення їх в наслідок помилки позивача, та стягнення сум,
сплачених відповідно до спірних додаткових угод.
За таких обставин прийняті у справі судові акти підлягають
скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у позові.
У випадку виконання рішення господарського суду Автономної
Республіки Крим від 16.11.2001р., яке скасовується, відповідач
не позбавлений права у порядку, передбаченому ст. 122 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, звернутися з заявою про поворот виконання
рішення суду.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111 5, 111 7,111 9
–111 11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу Фонду майна Автономної Республіки Крим
задовольнити.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
16.11.2001р. та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 24.01.2002р. у справі № 2-13/8772-2001
скасувати.
3. У позові відмовити.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищак І.М.
Палій В.М.