ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.05.2002 Справа N 31/181
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Чабана В.В.
суддів: Грека Б.М., Чупруна В.Д.
розглянувши у відкритому державної податкової інспекції у
судовому засіданні Київському районі м. Донецька від
касаційну скаргу 01.03.2002 р. № 4480/10/10-013
на постанову Донецького апеляційного
господарського суду від 29.01.2002
р.
у справі № 31/181
господарського суду Донецької області
за позовом державної податкової інспекції у
Київському районі м. Донецька
до приватного підприємця Мікаеляна А.Г.
Про стягнення заборгованості перед бюджетом у сумі 70318 грн.
Рішенням господарського суду Донецької області від 29.10.2001
року відмовлено у задоволені позовних вимог державної податкової
інспекції у Київському районі м. Донецька про стягнення з
приватного підприємця Мікаеляна А.Г. податкового боргу у сумі
70318 грн..
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
29.01.2002 року рішення господарського суду Донецької області у
цій справі залишено без змін.
Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, державна
податкова інспекція у Київському районі м. Донецьку просить її
скасувати, посилаючись на невідповідність висновків суду
обставинам справи, вважає правомірним застосування до
відповідача фінансових санкцій, у зв’язку з порушенням
п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, так як відповідач необґрунтовано
включив до складу податкового кредиту суми ПДВ по придбанню
товарно-матеріальних цінностей не підтверджених податковими
накладними, оскільки накладні виписані підприємствами, які
належним чином незареєстровані та не можуть бути учасниками
цивільних правовідносин.
Вищий господарський суд України дослідивши матеріали справи,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням державної податкової інспекції у Київському районі
м. Донецька № 197-17-1-1721810972/3847 від 16.03.2001 року
(а.с.14-16) за порушення вимог п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п. 10.1
ст. 10 Закону України від 03.04.97 р. № 167/97-ВР “Про податок
на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
з приватного підприємця
Мікаеляна А.Г. стягнуто донарахованого податку на додану
вартість та фінансових санкцій на загальну суму 70318 грн.
Приймаючи спірне рішення, відповідач на підставі акту перевірки
№ 68/17-1 від 16.03.2001 року (а.с.5-11), не визнав податкові
накладні, які виписані ТОВ”СТК” та ТОВ “Лео-Марк”, оскільки
названі підприємства не включені до Єдиного державного реєстру
підприємств і організацій України, а угоди укладені між ними та
приватним підприємцем Мікаелян А.Г. рішенням арбітражного суду
Донецької області від 14.11.2000 р. визнані недійсними.
Відповідно до п. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України “Про податок
на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не дозволяється включення до
податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не
підтверджені податковими накладними.
Пунктом 7.2.4 ст. 7 цього ж Закону встановлено, що право на
нарахування податку та складання податкових накладних надається
виключно особам, зареєстрованим як платники податку в
установленому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, при проведені державною
податковою інспекцією у Київському районі м. Донецька перевірки
ophb`rmncn підприємця Мікаеляна А.Г. встановлено, що він
належним чином зареєстрований у відповідних органах державної
реєстрації (а.с.4); зареєстрований в якості платника ПДВ та
отримав відповідне свідоцтво, що підтверджується актом перевірки
від 16.03.2001 р (а.с.6).
За таких обставин, приймаючи постанову суд апеляційної інстанції
необґрунтовано не прийняв до уваги доводи державної податкової
інспекції у Київському районі м. Донецька про те, що податкові
накладні є фіктивними і не можуть бути прийняті до уваги як
документи, які дають право платнику податку включити до складу
податкового кредиту суму сплаченого ним ПДВ, оскільки вони
видані юридичними особами, які є неправоздатними.
Посилання касатора на фіктивність податкових накладних, що
базується на рішеннях господарського суду Донецької області про
визнання недійсними договорів, укладених між приватним
підприємцем Мікаеляном А.Г. та ТОВ”СТК” і ТОВ”Лео-Марк”
(а.с.19,20), є обґрунтованими. Суд не дослідив тих обставин, чи
є ТОВ”СТК” і ТОВ”Лео-Марк” платниками податку та чи є вони
праводієздатні. У справі відсутні відповідні докази.
Судова колегія вважає, що рішення господарського суду Донецької
області від 29.10.2001р. і постанова Донецького апеляційного
господарського суду від 29.01.2002 року не відповідає вимогам
законодавства, фактичним обставинам справи та матеріалам справи,
тому підлягають скасуванню. Таким чином, господарським судом
порушені вимоги ст.ст. 32-34, 43 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, що призвело до ухвалення
помилкового рішення у справі.
На підставі 7.2.4 ст. 7, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п. 7.5 ст. 7
Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
,
керуючись п. 3 ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10, ст. 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Київському
районі м. Донецька № 4480/10/10-013 від 01.03.2002 р. у справі
№ 31/181 господарського суду Донецької області задовольнити
частково.
2. Рішення господарського суду Донецької області від
29.10.2001р. і постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 29.01.2002 року у зазначеній справі скасувати.
3. Справу № 31/181 передати на новий розгляд до господарського
суду Донецької області.
Головуючий В.Чабан
Судді Б.Грек
В.Чупрун