Верховний Суд України у складі:

розглянувши справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сінергія" (далі – Товариство) до Київської регіональної митниці Державної митної служби України (далі – Митниця) про скасування податкового повідомлення,

У січні 2009 року Товариство звернулося з позовом до Митниці, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило скасувати податкове повідомлення Митниці від 22 серпня 2008 року № 63 про визначення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість (далі – ПДВ) у розмірі 1 403 078 грн 12 коп.

Прийняття зазначеного податкового повідомлення Митниця обґрунтувала тим, що позивач порушив вимоги статті 267 Митного кодексу України (далі – МК).

На думку Товариства, митне оформлення товару було проведено з дотриманням вимог чинного законодавства України, а тому спірне податкове повідомлення є незаконним.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 10 грудня 2009 року у задоволенні позовних вимог відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 30 вересня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 5 липня 2011 року, скасував постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 10 грудня 2009 року й прийняв нову – про задоволення позову.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, Митниця звернулася із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 267 МК у подібних правовідносинах. На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кіноманія" до Митниці, за участю прокуратури м. Києва, про визнання нечинним податкового повідомлення, яка, на думку Товариства, підтверджує неоднаковість правозастосування.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 серпня 2011 року справу допущено до провадження Верховного Суду України.

Перевіривши наведені заявником доводи, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що Товариство відповідно до умов укладених із закритим акціонерним товариством (далі – ЗАТ) "Вест" (Російська Федерація) генеральних угод здійснювало поставку фільмокопій та сплату винагороди (роялті) за користування ліцензійними правами на його користь.

На підставі ліцензійних контрактів на використання об’єктів авторського права з компанією "CP MEDIA Limited" (Кіпр) Товариство придбало невиключні майнові права на фільми, ввезені згідно з угодами поставки із ЗАТ "Централ Партнершип" (Російська Федерація).

Із 25 квітня по 12 червня 2008 року посадові особи Митниці провели перевірку дотримання Товариством законодавства України з питань митної справи за період із 8 листопада 2005 року по 31 грудня 2007 року та склали акт від 12 червня 2008 року № 9/8/100000000/31241685 про порушення Товариством вимог чинного законодавства України з питань митної справи і визначили загальну суму заниження митної вартості товарів.

На підставі викладених в акті перевірки висновків Митниця прийняла податкове повідомлення форми "Р" від 22 серпня 2008 року № 63, яким Товариству визначено суму податкового зобов’язання у розмірі 1 403 078 грн 12 коп. (у тому числі 935 385 грн 41 коп. основного платежу та 467 692 грн 71 коп. штрафних санкцій).

Частиною першою статті 12 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3792-XII "Про авторське право і суміжні права" передбачено, що авторське право і право власності на матеріальний об’єкт, в якому втілено твір, не залежать одне від одного. Відчуження матеріального об’єкта, в якому втілено твір, не означає відчуження авторського права і навпаки. Законом України від 13 січня 1998 року № 9/98-ВР "Про кінематографію" (9/98-ВР) поняття "фільмокопія" визначено як примірник фільму, виготовлений із застосуванням вихідних матеріалів фільму.

Відповідно до пункту 1.30 статті 1 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" роялті – це платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

При визначенні митної вартості згідно зі статтею 267 МК до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Зокрема, відповідно до пункту 3 частини другої статті 267 МК при визначенні митної вартості серед таких витрат до ціни додаються роялті та ліцензійні платежі, які стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Суд апеляційної інстанції, з постановою якого погодився касаційний суд, залишаючи його постанову без змін, дійшов висновку, що умовою продажу фільмокопій аудіовізуальних творів згідно з ліцензійними угодами, укладеними з компанією "CP MEDIA Limited", передбачалася виплата роялті.

На думку Верховного Суду України, при визначенні митної вартості оцінюваних товарів, виходячи зі змісту статті 267 МК та чинного законодавства про право інтелектуальної власності, до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, слід додавати роялті у тому випадку, коли покупець сплачує їх на виконання умови продажу оцінюваних товарів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 32 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" касаційний суд розглядає справи відповідної судової юрисдикції в касаційному порядку згідно з процесуальним законом.

Виходячи зі змісту статей 161, 195, 220 КАС, встановлення фактів належить до компетенції судів першої та апеляційної інстанцій, а касаційний суд має право перевіряти правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Оскільки при вирішенні спору Вищий адміністративний суд України неправильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі обставин, то заяву Митниці слід задовольнити.

Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , Верховний Суд України

Заяву Київської регіональної митниці Державної митної служби України задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України (rs16851394) від 5 липня 2011 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

На думку Верховного Суду України, при визначенні митної вартості оцінюваних товарів, виходячи зі змісту статті 267 МК та чинного законодавства про право інтелектуальної власності, до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, слід додавати роялті у тому випадку, коли покупець сплачує їх на виконання умови продажу оцінюваних товарів.