ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.04.2002 Справа N 17-5-22/01-2593
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Перепічая В.С.
суддів Вовка І.В.
Гончарука П. А.,
за участю представників позивача: не з’явились, відповідача:
Юдіна О.Ю. дов. № 231/01 від 22.08.2001 р., розглянувши у
відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління
державної служби охорони при УМВС України в Одеській області на
постанову Одеського апеляційного господарського суду від
28.09.2001 року у справі № 17-5-22/01-2593 за позовом Управління
державної служби охорони при УМВС України в Одеській області до
Відкритого акціонерного товариства фірма “Меблі” про стягнення 9
706, 57 грн.,
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2001 року позивач звернувся до арбітражного суду
Одеської області з позовом до відповідача, посилаючись на те, що
останній не виконує належним чином зобов’язань по оплаті наданих
послуг з охорони, порушує умови укладених договорів.
Рішенням арбітражного суду Одеської області від 6.06.2001
року позов задоволено повністю. Постановлено стягнути з ВАТ
Торгова фірма “Меблі” на користь позивача основного боргу 9 303
грн. 73 коп. , індексу інфляції 205 грн., 49 коп. , 3% річних 57
грн. 30 коп. , і пені 140 грн. 05 коп.
Постановою арбітражного суду Одеської області про перевірку
рішення в порядку нагляду від 27.06.2001 року зазначене рішення
залишено без змін.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
28.09.2001 року рішення і постанова арбітражного суду скасовані
і у позові відмовлено.
У касаційної скарзі Управління державної служби при УМВС
України в Одеській області просить постанову апеляційного суду
скасувати, як постановлену з порушенням норм матеріального і
процесуального права та прийняти нове рішення.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає, що
застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і
процесуального права відповідає чинному законодавству, а доводи
позивача викладені у касаційної скарзі, безпідставні і не
підлягають задоволенню.
Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши
доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд
вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.
Приймаючи рішення суд першої інстанції вважав, що відповідач
повинен сплатити суму боргу з урахуванням розміру
відповідальності за весь час прострочення виконання грошового
зобов’язання, а суд другої інстанції виходив з того, що
зобов’язання по оплаті у відповідача виникає лише після
надходження в банк, що його обслуговує платіжної вимоги-
доручення позивача.
Про те з такими висновками суду першої і апеляційної
інстанції погодитись не можна.
Відповідно до вимог ст. 165 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, якщо строк виконання не встановлений або визначений
моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а
боржник вправі провести виконання в будь який час.
Боржник повинен виконати таке зобов’язання в семиденний
строк з дня пред’явлення вимоги кредитором, якщо обов’язок
негайного виконання не виникає із закону, договору або із змісту
зобов’язання.
Як вбачається з матеріалів справи між позивачем і
відповідачем був укладений договір № 30 від 01.11.1999 року і
договір № В-2/71 від 01.07.2000 року на охорону об’єктів
відповідача, якими визначався щомісячний розмір оплати за
надання послуг. Відповідно до п. 11 зазначених договорів оплата
за охоронні послуги повинна здійснюватись щомісячно платіжними
вимогами – дорученнями позивача, які ним здаються в установу
банку, що обслуговує відповідача. Позивач не подавав платіжних
вимог – доручень, як це передбачено договором, і відповідач
певний період часу сплачував послуги самостійно. Після
припинення оплати і виникнення заборгованості позивач пред’явив
відповідачу претензію № 15/2-465 від 08.02.2001 року з вимогою
оплати.
Суд вирішуючи спір, у порушення процесуального права – ст.
ст. 32-34, 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не з’ясував належним
чином питання про те, коли у відповідача виник строк виконання
зобов’язання, за прострочення якого слід визначити розмір його
відповідальності. Також судом не з’ясовано чи мала місце
прострочка з боку позивача і чи вплинула вона на належне
виконання зобов’язання відповідачем.
Адже, якщо по грошовому зобов’язанню дійсно має місце
прострочка з боку кредитора, то, відповідно до вимог ст. ст.
179, 210, 215 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, це звільняє
боржника від відповідальності за час прострочки з боку
кредитора, але не звільняє боржника від сплати основного боргу.
Водночас, суду слід з’ясувати також і те, який період часу є
простроченням відповідача і відповідно до цього визначатися з
розрахунками розміру його відповідальності.
За таких обставин, коли судом не було з’ясовано належним
чином дійсні обставини справи, що вплинуло на їх правильну
юридичну оцінку і застосування норм матеріального права,
ухвалені по даній справі рішення визнати законними і
обґрунтованими не можна.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене і
вирішити спір відповідно до вимог процесуального і матеріального
права.
З огляду викладеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-
9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Управління державної служби охорони при
УМВС України в Одеській області задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
28.09.2001 року, постанову арбітражного суду Одеської області
від 27.06.2001 року та рішення арбітражного суду Одеської
області від 06.06.2001 року скасувати, а справу № 17-5-22/01-
2593 передати на новий розгляд господарському суду Одеської
області, в іншому складі суду.
Головуючий В.С. Перепічай
Судді І.В. Вовк
П. А. Гончарук