ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.04.2002 Справа N 4/342
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, Кузьменка М.В.,
судді
суддів Васищака І.М., Палій В.М.,
розглянувши за участю представників сторін касаційну
скаргу малого приватного підприємства “Алькор”
на рішення від 5.07.2001 року арбітражного суду м. Києва
у справі № 4/342
за ВАТ “Чернігівський завод радіоприладів”
позовом
до ПП “Алькор”
про стягнення 71 924 грн.16 коп.
В С Т А Н О В И В:
Відкрите акціонерне товариство “Чернігівський завод
радіоприладів” подало арбітражному суду м. Києва позов до малого
приватного підприємства “Алькор” про стягнення 71 924 грн.16
коп. В судовому засіданні позивач подав доповнення до позовної
заяви, в якому просив суд внести зміни до пункту 2.2. договору
стосовно порядку та строків оплати поставленої продукції.
Рішенням від 5.07.2001 року (суддя Н.Губенко) позов задоволено
повністю: внесено зміни в пункт 2.2 договору в редакції позивача
та стягнуто ціну позову.
Рішення суду мотивовано тим, що умови договору значно
ускладнюють проведення розрахунків, обсяг обладнання, яке
поставляється, значно великий і його оплата з відстрочкою
платежу на 5 місяців з моменту одержання покупцем всього товару
призводить до знецінення вартості поставленої продукції.
Змінивши умови договору в частині строків і порядку розрахунків,
суд дійшов висновку про наявність підстави для задоволення
майнової вимоги позивача.
В апеляційному порядку рішення арбітражного суду не
переглядалося.
В касаційній скарзі мале приватне підприємство “Алькор”, не
погоджуючись з прийнятим судовим актом, просить його скасувати і
в позові відмовити.
В обґрунтування власних вимог скаржник посилається на порушення
арбітражним судом м. Києва норм матеріального та процесуального
права.
На його думку, при збільшенні позовних вимог, позивач повинен
був дотримуватися загального порядку подання позовної заяви,
проте в порушення статті 57 Арбітражного процесуального кодексу
України позивач не надав суду доказів направлення відповідачу
копії доповнення до позовної заяви. Також позивач не сплатив
державне мито з вимоги немайнового характеру. Крім того, на
момент подання позовної заяви заборгованість у відповідача була
відсутня.
В судовому засіданні за клопотанням представника позивача з 18
до 26.04.оголошувалася перерва
Заслухавши представників сторін А. Полякова та В. Комлаша,
колегія суддів перевірила правильність застосування арбітражним
судом м. Києва норм матеріального та процесуального права, і з
урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції,
знаходить за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково з
наступних підстав.
Між сторонами 15.05.2000 року був укладений договір за № 442/4
на виготовлення та поставку медичного обладнання загальною
вартістю 202 284 грн. 16 коп. Зазначений договір судом недійсним
не визнавався.
Пунктом 2.2. договору сторони передбачили, що оплата за
поставлене обладнання здійснюється з п’ятимісячною відстрочкою
платежу, перебіг строку якої розпочинається з моменту одержання
покупцем всього товару. Отже, відповідно до договору
зобов’язання оплатити поставлену продукцію виникає у відповідача
з моменту поставки продукції в повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, частково виконавши
свої зобов’язання в сумі 71 924 грн.16 коп. , припинив подальшу
поставку продукції і вимагає сплату грошей за поставлений товар.
Відповідач, напроти, наполягає на поновленні поставки та оплаті
продукції на умовах, що визначені договором. Тобто, позивач
утримується від дії, яку зобов’язаний здійснити за договором,
доки відповідач, який вимагає такої дії, з свого боку, не
виконає пред’явлену до нього вимогу сплатити кошти.
Такі дії позивача не узгоджуються з загальнодоговірними
принципами цивільного права, зокрема, з принципами належного та
реального виконання зобов’язань, оскільки відповідно до статей
151 і 153 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
сила
зобов’язання полягає, зокрема, в обов’язку одної особи вчинити
на користь іншої особи узгоджені їх волею певні дії і угода, як
підстава виникнення цивільних прав і обов’язків, вважається
укладеною, коли між сторонами в належній формі досягнуто згоди
по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які
визнані такими за законом або необхідні для договорів даного
виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін
повинно бути досягнуто згоди.
Здійснюючи судовий захист цивільних прав шляхом зміни
правовідношення, арбітражний суд, керуючись чинником
доцільності, врахував економічні інтереси лише однієї сторони
договору і не з’ясував можливі негативні правові та економічні
наслідки для іншого суб’єкта господарської діяльності.
Згідно з статтею 5 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
сторони за домовленістю між собою, якщо це
обумовлено договором, застосовують заходи досудового
врегулювання господарського спору. Пунктом 6.1. договору сторони
домовилися, що спірні питання вирішуються арбітражним судом.
Разом з тим, в порушення статті 47 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд за результатами обговорення
усіх обставин справи не встановив ті з них, на яких ґрунтуються
вимоги позову в частині зміни договору, а саме: наявності між
контрагентами спору з питань зміни умов цивільно-правової угоди
і можливий конфлікт не міг бути ліквідований сторонами
самостійно без звернення до суду; які суттєві обставини
перешкоджають стороні реально виконати поставку продукції і
об’єктивно обумовлюють зміну договору; які пропозиції щодо зміни
договору надсилалися одною стороною до іншої і чи безпідставно
сторона ухиляється від прийняття обґрунтованої пропозиції другої
сторони; чи був би змінений договір на запропонованих умовах; на
підставі яких доказів судом встановлений факт відмови
відповідача від договору. Також судом не аналізувалася, а отже
не враховувалася, правомірність поведінки сторін у спірних
правовідносинах, у тому числі твердження позивача про відмову
відповідача від договору і твердження відповідача про
необхідність для нього продукції, що має бути поставлена.
Посилання арбітражного суду на статтю 161 Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, як підставу задоволення позову в
цій частині, судова колегія вважає не обґрунтованим, оскільки в
рішенні не вказано законодавство, яким керувався арбітражний
суд, та ті вимоги, що звичайно ставляться до договорів такого
виду, і які були враховані судом.
Зазначене унеможливлює визначити критерії, за якими суд дав
правову оцінку спірним відносинам, а отже правомірності зміни
судом умов договору.
Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що арбітражним судом
неправильно дана юридична оцінка фактичним обставинам справи.
Наведені обставини свідчить про відсутність правових підстав для
задоволення позову в частини стягнення коштів і в силу статей
210 і 213 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
є
підставою для відмови в позові також і в частині стягнення
коштів через відсутність факту заборгованості.
Розглядаючи справу по суті, суд неправильно застосував норми
процесуального закону: суд керувався приписами Арбітражного
процесуального кодексу України, про що зазначено в рішенні.
Проте, в день його прийняття набрав чинності Закон України ”Про
внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України” і
суд мав керуватися нормами Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
За цих обставин, колегія суддів вважає, що арбітражний суд м.
Києва при прийнятті рішення у даній справі допустив порушення
норм матеріального та процесуального права, що є підставою для
його скасування.
На підставі викладеного, керуючись пунктом 3 статті 81, статтями
111-5, 111-7
111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу малого приватного підприємства “Алькор”
на рішення від 5.07.2001 року у справі № 4/342 арбітражного суду
м. Києва задовольнити частково.
2.
3. Рішення від 5.07.2001 року арбітражного суду м. Києва
скасувати.
4.
5. В позові про стягнення боргу в сумі 71 924 грн. 16 коп.
відмовити. В іншій частині позов залишити без розгляду.
6.
7. В поворот виконання рішення від 5.07.2001 року стягнути з
відкритого акціонерного товариства “Чернігівський завод
радіоприладів” (м. Чернігів, вул. Одинцова, 25, р/р
260083018303335 в ПІБ м. Чернігова, МФО 353456, код 14307392) на
користь малого приватного підприємства “Алькор” (м. Київ, пр. 50-
років Жовтня, 10-А, р/р 26005168046001 в РЦ КБ “Приватбанк”, МФО
320649, код 23507026) 71 924 (сімдесят одну тисячу дев’ятсот
двадцять чотири) грн.. 16 коп. основної заборгованості та 719
(сімсот дев’ятнадцять) грн. 24 коп. витрат зі сплати державного
мита.
8.
Доручити господарському суду м. Києва видати наказ за умови
надання доказів виконання рішення від 5.07.2001 року.
9. Стягнути з відкритого акціонерного товариства
“Чернігівський завод радіоприладів” (м. Чернігів, вул. Одинцова,
25, р/р 260083018303335 в ПІБ м. Чернігова, МФО 353456, код
14307392) на користь малого приватного підприємства “Алькор” (м.
Київ, пр. 50-років Жовтня, 10-А, р/р 26005168046001 в РЦ КБ
“Приватбанк”, МФО 320649, код 23507026) 359 (триста п’ятдесят
дев’ять) грн. 62 коп. в рахунок відшкодування витрат з сплати
державного мита.
10.
Доручити господарському суду м. Києва видати наказ.
Головуючий, суддя М.Кузьменко
Суддя І.Васищак
Суддя В.Палій