ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.04.2002 Справа N 17-2-21/01-2296
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Овечкіна В.Е.
суддів : Чернова Є.В.,
Мілевського Й.Р.
за участю представників
позивача не з’явився
відповідача не з’явився
прокуратури м. Одеси не з’явився
третіх осіб Димова О.В.
розглянувши в судовому заступника прокурора м. Одеси
засіданні касаційне
подання
на постанову від 22.11.2001
Одеського апеляційного господарського суду
у справі № 17-2-21/01-2296
за позовом Прокурора м. Одеси в інтересах
держави в
особі Одеського міськвиконкому
До Державної судноплавної компанії
“Чорноморське морське пароплавство”
(надалі – ДСК “ЧМП”)
(треті особи без самостійних вимог
на стороні відповідача -
Міністерство транспорту України та
Управління охорони
об’єктів культурної спадщини
Одеської облдержадміністрації)
Про визнання права власності на будівлю по вул.
Ланжеронівській, 1 в м. Одесі
В судовому засіданні оголошувалася перерва до 02.04.2002 та до
16.04.2002
Рішенням від 15.08.2001 господарського суду Одеської області
(суддя Зеленов Г.М.) в задоволенні позову відмовлено з
посиланням на віднесеність спірного будинку – пам’ятки історії,
культури та архітектури м. Одеси до загальнодержавної власності
відповідно до вимог Законів України “Про охорону і використання
пам’яток історії та культури”, “Про охорону культурної спадщини”
та з врахуванням правомірного користування відповідача спірним
об’єктом на праві повного господарського відання згідно з
розпорядженням голови Одеської обласної держадміністрації від
27.03.97 № 179/А-97, яке не втратило чинності у встановленому
порядку.
Постановою від 22.11.2001 Одеського апеляційного господарського
суду (судді: Продаєвич Л.В., Величко Т.А., Пироговський В.Т.)
рішення залишено без змін з тих же підстав.
Заступник прокурора м. Одеси у внесеному касаційному поданні
просить скасувати рішення від 15.08.2001 та постанову від
22.11.2001, прийняти нове рішення про задоволення позову,
оскільки вважає, що спірна будівля ще з 1949 року зареєстрована
в Одеському міському БТІ як об’єкт власності місцевих рад
народних депутатів, а відповідно до рішення Одеської обласної
ради № 266 – ХХІ від 25.11.91 “Про розмежування державного майна
між власністю обласної Ради, міст обласного підпорядкування і
районів області” у власність Одеської міськради був переданий
весь житловий і нежитловий фонд в м. Одесі.
Заступник прокурора м. Одеси вказує на те, що пам’ятники історії
та культури ніколи не були окремими об’єктами права власності і
статті 34 і 35 Закону України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
теж не
виділяють їх як окремі об’єкти права власності, а також просить
звернути увагу на неврахування судом обставин фактичного
укладання стосовно спірного будинку охоронно-орендного договору
в той час як розпорядженням голови Одеської облдержадміністрації
від 27.03.97 № 179/А-97 цю будівлю було передано в користування
ДСК “ЧМП” на праві повного господарського відання.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні
обставини) на предмет правильності їх юридичної оцінки судом
першої та апеляційної інстанції, дійшла висновку, що оскаржувані
рішення та постанова підлягають скасуванню з ухваленням нового
рішення про направлення справи на новий розгляд з наступних
підстав.
Будівля по вул.Ласточкіна,1 (нині – Ланжеронівська,1) згідно
рішення виконкому Водно-Транспортної райради від 22.11.1948 №
159 була включена до переліку будинковолодінь, які належать
Водно-Транспортній райраді. На підставі цього рішення зазначеній
раді Одеським МБТІ було видано реєстраційне посвідчення від
24.05.1949 року.
Рішенням Одеського міськвиконкому від 29.12.60 № 1054
затверджено акти приймання-передачі на баланс житлового відділу
Чорноморського пароплавства будівлі по вул.Ласточкіна в т.ч.
спірну будівлю. Пізніше рішенням Одеського облвиконкому від
27.12.91 № 580 спірному об’єкту було надано статус пам’ятки
містобудування та архітектури місцевого значення, яка перебуває
під охороною держави.
В зв’язку з цим правомірним вважається застосування до спірних
правовідносин положень Законів України “Про охорону і
використання пам’яток історії та культури” і “Про охорону
культурної спадщини”. Водночас з огляду на те, що спір
стосується встановлення легітимного власника будівлі по
вул.Ланжеронівська,1 в м. Одесі, на спірні правовідносини також
поширюється дія ст.ст. 34, 35 Закону України “Про власність”
( 697-12 ) (697-12)
та Постанови КМ України від 05.11.91 № 311 “Про
розмежування державного майна України між загальнодержавною
(республіканською) власністю і власністю адміністративно-
територіальних одиниць (комунальною власністю)”.
Колегія вважає передчасними висновки суду апеляційної інстанції
про віднесеність нерухомих пам’яток історії та культури до
власності держави з посиланням на ст. 34 Закону України “Про
власність” ( 697-12 ) (697-12)
, оскільки такі висновки грунтуються на
довільному тлумаченні змісту цієї статті. Адже, серед об’єктів
права власності держави, визначених ст. 34 зазначеного закону,
відсутні такі специфічні нерухомі об’єкти як пам’ятки історії,
культури та архітектури. Ототожнення об’єктів нерухомості –
пам’яток історії, культури та архітектури з об’єктами соціально-
культурної сфери є помилковим. Суперечливими вважаються також
висновки суду про передачу спірного будинку на баланс
Чорноморського пароплавства згідно рішення Одеського
міськвиконкому від 29.12.60 № 1054 на праві оперативного
управління та одночасного визнання користування ДСК “ЧМП”
спірною будівлею на титулі права повного господарського відання
на підставі розпорядження голови Одеської облдержадміністрації
від 27.03.97 № 179/А-97.
ДСК “ЧМП” є державним підприємством і згідно зі ст. 37 Закону
України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
має володіти державним майном
на праві повного господарського відання, проте судом першої та
апеляційної інстанції чітко не розмежовано підстави користування
закріпленим за відповідачем на його балансі спірним будинком.
При прийнятті оскаржуваних рішення та постанови відхилено
рішення Одеської облради від 25.11.91 № 266-ХХІ “Про
розмежування державного майна між власністю облради, міст
обласного підпорядкування і районів області” як підставу набуття
Одеською міськрадою спірної будівлі-пам’ятки архітектури у
власність в складі всього житлового та нежитлового фонду,
розташованого на території м. Одеси. При цьому суд послався лише
на управління цієї будівлею з боку відповідного міністерства та
необхідність прийняття згідно ст. 21 Закону України “Про охорону
і використання пам’яток історії та культури” окремого рішення
облрадою щодо передачі спірної будівлі до власності
територіальної громади м. Одеси.
Такі висновки суду мають характер припущень, оскільки спірна
будівля є нерухомою пам’яткою історії, культури та архітектури
місцевого значення, тобто, об’єктом нерухомості, а значить і
об’єктом нежитлового фонду, розташованого в територіальних межах
м. Одеси.
Цілком очевидно, що поняттям “нежитловий фонд” охоплюються всі
об’єкти нерухомості (будівлі, споруди) нежилого фонду незалежно
від їх конкретного цільового призначення (культура, торгівля,
побутове обслуговування тощо).
Непослідовними визнаються також висновки суду першої та
апеляційної інстанції щодо застосування до рішення Одеської
облради від 25.11.91 № 266-ХХІ вимог ст. 21 Закону України “Про
охорону і використання пам’яток історії та культури”, згідно
яких нерухомі пам’ятки історії передаються в користування
виключно рішеннями виконкомів обласних рад, та одночасного
незастосування цієї ж норми до рішення Одеського міськвиконкому
від 29.12.60 № 1054 та до розпорядження голови Одеської
облдержадміністрації від 27.03.97 № 179/А-97, які є підставами
набуття відповідачем права користування спірною будівлею.
Зазначені обставини, які не встановлені в повному обсязі, мають
істотне значення, оскільки не виключають відсутності підстав
правомірного користування відповідача спірною будівлею. Отже, не
виключається помилкове ототожнення рішення виконкому Одеської
обласної ради з рішенням виконавчого органу міської ради та
розпорядженням керівника державного органу виконавчої влади.
В розрізі цього не виключається наявність підстав вважати, що
існуючі рішення Одеського міськвиконкому від 29.12.60 № 1054 та
розпорядження голови Одеської облдержадміністрації від 27.03.97
№ 179/А-97 в спірних правовідносинах не породжують жодних
юридичних наслідків, так як не є актами волевиявлення
компетентного органу місцевого самоврядування відповідного рівня
в розумінні ст. 21 Закону України “Про охорону і використання
пам’яток історії та культури”, а тому відмова в позові з підстав
чинності зазначених вище актів є необгрунтованою. Тим більше, що
статус пам’ятки містобудування та архітектури місцевого значення
спірному об’єкту було надано вже після прийняття Одеським
міськвиконкомом рішення від 21.03.68 № 186 стосовно передачі
цього будинку відповідачу у користування.
В зв’язку з цим слід встановити фактичні правові підстави
перебування спірної будівлі у користуванні відповідача
(адміністративний акт, договір тощо), надавши ретельну правову
оцінку доводам прокуратури щодо вірогідного укладання стосовно
цього будинку охоронно-орендного договору, витребувавши
відповідні докази легітимного користування відповідача спірним
майном.
Колегія зазначає також про необхідність врахування втрати
чинності Законом УРСР від 13.06.78 “Про охорону і використання
пам’яток історії і культури” з моменту набрання чинності Законом
України “Про охорону культурної спадщини” (12.07.2000),
обумовленою цим зміною механізму передачі пам’яток історії та
культури у користування, встановленням необхідності реєстрації
відповідних об’єктів як пам’яток культури. Статтею 17 нині
чинного закону передбачено можливість перебування пам’яток
історії, культури у комунальній власності. Зважаючи на це слід
з’ясувати наявність чи відсутність набуття спірною будівлею
статусу пам’ятки культури у встановленому порядку, оскільки до
12.07.2000 цей будинок був лише пам’яткою містобудування та
архітектури місцевого значення згідно рішення Одеського
облвиконкому від 27.12.91 № 580.
З огляду на наведене касаційна інстанція на підставі ч. 2 ст.
111-5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
дійшла висновку про неповне
встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість
надання належної юридичної оцінки всім обставинам справи, в
зв’язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для
достовірного з’ясування інших обставин, які мають істотне
значення для правильного вирішення даного спору та їх подальшого
врахування в сукупності з фактичними обставинами, встановленими
судом першої та апеляційної інстанції.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 34, 35 Закону України
“Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
, ст. 21 Закону України “Про охорону і
використання пам’яток історії та культури”, ст. 17 Закону
України “Про охорону культурної спадщини” ст.ст. 111-5, 111-7 -
111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційне подання заступника Прокурора м. Одеси задовольнити
частково.
Рішення від 15.08.2001 господарського суду Одеської області та
постанову від 22.11.2001 Одеського апеляційного господарського
суду у справі № 17-2-21/01-2296
скасувати з направленням справи на новий розгляд до
господарського суду Одеської області.
Головуючий В.Овечкін
Судді Є.Чернов
Й.Мілевський