ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
Суддя І-ї інстанції: Ткаченко Б.О..;
Судді апеляційної інстанції:
головуючий – Могилєвкін Ю.О.,
Пушай В.І., Барбашова С.В;
Доповідач у суді касаційної
інстанції – Харченко В.М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.04.2002 Справа N 12339/5-30/1597Х
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Борденюк Є.М. (головуючий),
Харченка В.М.,
Яценко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві
касаційну скаргу ВАТ “Куп'янський цукровий завод”
на постанову від 15.01.2002
Харківського апеляційного господарського суду
у справі № 12339/5-30/1597Х
господарського суду Харківської області
за позовом Українсько-російського спільного
підприємства “Інтеркаучук” в особі
філії в м. Полтава “Тірас”
до ВАТ “Куп'янський цукровий завод”
Про стягнення 75774,82 грн.
Представники сторін в судове засідання не з'явилися, про час і
місце слухання сторони були повідомлені належним чином.
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2001 року українсько-російське спільне підприємство
“Інтеркаучук” в особі філії в м. Полтаві “Тірас” звернулося до
господарського суду Харківської області з позовом про стягнення
з ВАТ “Куп'янський цукровий завод” на його користь
проіндексовану суму основної заборгованості, пеню та штраф,
посилаючись на те, що відповідач не виконав свої зобов'язання за
договором купівлі-продажу продукції № 35 від 21.07.2000.
Рішенням господарського суду Харківської області від 21.11.2001
позов СП “Інтеркаучук” задоволено частково. А саме – суд стягнув
з відповідача суму основного боргу, яка, з урахуванням індексу
інфляції складала 48676,88 грн., а також стягнув суму штрафу у
розмірі 16825,17 грн. та повернув позивачу понесені ним судові
витрати. Цим же рішенням суд припинив провадження у справі в
частині стягнення грошової суми пені у розмірі 10242,58 грн., а
також повернув позивачу з держбюджету зайво сплачене ним мито у
розмірі 102,43 грн.
Постановою від 15.01.2002 Харківський апеляційний господарський
суд змінив рішення суду першої інстанції. Він стягнув з
відповідача на користь СП “Інтеркаучук” 10242,58 грн. у якості
пені та відповідним чином переглянув розмір повернутих судових
витрат. Цією ж постановою апеляційний суд скасував рішення в
частині повернення позивачу зайво сплаченого мита у розмірі
102,43 грн.
У касаційній скарзі відповідач не оспорює законність судових
рішень про стягнення з нього суми основного боргу у розмірі
46223,52 грн. Разом з тим, просить постановлені по справі судові
рішення скасувати та прийняти нове рішення, відмовивши позивачу
у стягненні сум штрафу, пені та індексу інфляції.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити зазначені
судові рішення без змін.
Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування
Харківським апеляційним господарським судом норм процесуального
та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає,
що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 21.07.2000 сторони уклали між
собою договір купівлі-продажу за № 35, згідно до умов якого
позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 58223,52
грн. Відповідач, з своєї сторони, повинен був сплатити продавцю
зазначену грошову суму до 31.12.2000. Проте, з настанням цього
часу, відповідач своїх зобов'язань не виконав, внаслідок чого,
станом на день надходження позовної заяви до суду, за ним
утворилась заборгованість по оплаті у розмірі 46223,52 грн.
Обґрунтовуючи свої заперечення проти постановлених по справі
судових рішень, відповідач зазначає, що господарський суд
безпідставно стягнув з нього штраф у розмірі 16825,17 грн.,
оскільки в цій частині судове рішення суперечило Закону України
“Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових
зобов'язань”. А саме, своїм рішенням суд затвердив такий
розрахунок суми забезпечення виконання грошового зобов'язання,
який не відповідав вимогам зазначеного закону.
У цьому ж зв'язку, розрахунок суми пені, який застосував
апеляційний суд, є невірним ще й за того, що суд не врахував
фактичних обставин справи. Відповідно до цих обставин, в період
з 11.03.2001 по 22.05.2001 до відповідача не повинна була
нараховуватись неустойка, оскільки відносно нього було порушено
провадження у справі про банкрутство.
Крім того, постанову апеляційного суду відповідач вважає
незаконною, оскільки апеляційна інстанція, фактично погодившись
із тим, що розмір пені не може складати 16825,17 грн., не
вказала про це у резолютивній частині свого рішення.
Згідно із вимогами Закону України “Про відповідальність за
несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, платники грошових
коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку
платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін та не
може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в
період, за який сплачується пеня.
Із змісту п. 6.3 договору, який було укладено між сторонами,
вбачається, що у даному випадку пеню за несвоєчасну чи неповну
оплату товару сторони обумовили у розмірі 0,2% від його
коштовності за кожний день прострочки та назвали цей вид
забезпечення виконання зобов'язання штрафом.
У цьому зв'язку, висновки апеляційного суду про те, що у даному
випадку розмір пені повинен розраховуватись не за умовами
договору, а за подвійною обліковою ставкою НБУ, є цілком
правильними, оскільки пеня, яку сторони передбачили за угодою,
перевищувала за своїм розміром ставку НБУ за відповідний період
часу.
Доводи відповідача про те, що у розрахунок суми пені не повинен
був увійти період з 11.03.2001 по 22.05.2001, суд до уваги не
приймає. Із наявних матеріалів справи вбачається, що постановою
арбітражного суду Харківської області від 22.05.2001, за
відсутністю предмета спору, було припинено провадження у справі
№ Б-2963/2-23, яке в свою чергу, було порушено ухвалою від
11.03.2001. Отже, на думку Вищого господарського суду України,
припинення провадження у справі про банкрутство, за
вищезазначеними підставами, було вірно оцінено апеляційним судом
як таке, що давало правову можливість включити у розрахунок пені
наведений період часу.
Посилання відповідача на ту обставину, що позивач не надав
належних доказів рівню інфляції за відповідний період часу, суд
не приймає до уваги у відповідності до вимог ст.ст. 111, 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Разом з тим, суд вважає, що постанова апеляційної інстанції є
неповною, оскільки, встановивши неправильність рішення
господарського суду в частині розрахунку суми пені та стягнувши
належну у цьому зв'язку суму з відповідача, апеляційний суд
ніяким чином не виправив те рішення, яке переглядав, внаслідок
чого відповідач має двічі за різними сумами сплачувати позивачу
як пеню так і судові витрати.
З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9-111-11, Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ВАТ “Куп'янський цукровий завод” задовольнити
частково.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
15.01.2002 по справі № 12339/5-30/1597Х змінити.
Доповнити резолютивну частину зазначеної постанови абзацем
наступного змісту: “скасувати рішення господарського суду
Харківської області від 21.11.2001 по справі № 12339/5-30 в
частині стягнення штрафу у розмірі 16825,17 грн. та стягнення
державного мита у розмірі 655,02 грн.”.
В решті зазначені постанову та рішення залишити без змін.
Головуючий Борденюк Є.М.
Суддя Харченко В.М.
Суддя Яценко О.В.