ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
Суддя І-ї інстанції:
Демидова А.М.
Доповідач у суді касаційної
інстанції – Харченко В.М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.04.2002 Справа N 23/651
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Борденюк Є.М. (головуючий),
Харченка В.М.,
Яценко О.В.
за участю представника - Жидейкіної Н.Д. та представників
позивача відповідача - Лисенко Н.І., Варламова
О.М. та Халіль Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві
касаційну скаргу комунального підприємства
“Київжитлоспецексплуатація”
на рішення від 10.12.2001
у справі № 23/651
господарського суду м. Києва
за позовом комунального підприємства
“Київжитлоспецексплуатація”
до ЗАТ “Слав-Компані”
Про внесення змін до договору оренди
В С Т А Н О В И В:
В жовтні 2001 року комунальне підприємство
“Київжитлоспецексплуатація” звернулось з позовом до закритого
акціонерного товариства “Слав-Компані” про внесення змін до
договору оренди нежилого приміщення. Свої вимоги позивач
мотивував тим, що відповідач неправомірно відмовився погодити
зміну розміру орендної плати.
Рішенням господарського суду м. Києва від 10.12.2001 по справі
№ 23/651 у задоволенні вищезазначеного позову відмовлено.
У апеляційному порядку справа не переглядалась.
У касаційній скарзі позивач просить рішення скасувати та
передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Свої
вимоги він обґрунтовує тим, що у наявності були правові підстави
вносити певні зміни до договору оренди в частині орендної плати,
оскільки рішенням Київської міської Ради від 05.07.2001
№ 366/1342 була затверджена нова Методика розрахунку і порядку
використання орендної плати за користування майном
територіальної громади м. Києва.
Письмового відзиву відносно касаційної скарги відповідач до суду
не направив.
Вислухавши доповідача, заслухавши пояснення представників
сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого
господарського суду України дійшла до висновку про те, що
касаційна скарга підлягає задоволенню за наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, 17.04.1997 сторони уклали
між собою договір оренди приміщення площею 346,6 м2, яке
знаходиться у підвалі нежилого будинку № 6, по вул. Мате Залки у
м. Києві і перебуває на балансі у позивача. Відповідно до цього
ж договору, відповідач зобов'язався вносити орендну плату за
орендовані приміщення, розмір якої мав визначатися із
урахуванням індексу інфляції.
Надалі, рішенням Київської міської Ради віл 05.07.2001
№ 366/1342, була затверджена Методика розрахунку і порядок
використання орендної плати за користування майном
територіальної громади міста Києва, яка передбачала певний
механізм у вирішенні цього питання.
У цьому зв'язку 15.08.2001 позивач звернувся до відповідача з
пропозицією внести відповідні зміни до договору відносно ставки
орендної плати та принципу розрахунку її кінцевого розміру за
місяць, з якими відповідач не погодився.
Відмовляючи у позові, господарський суд виходив з того, що
вищезазначена Методика не давала правових підстав для зміни
розміру орендної плати на вимогу орендодавця, оскільки вона
передбачала лише механізм розрахунку орендної плати за
користування майном територіальної громади м. Києва, а не зміну
цін і тарифів, як те передбачено ст. 21 пунктом 2 Закону України
“Про оренду державного та комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
.
Крім того, на думку господарського суду, ця Методика не може
застосовуватися до тих правовідносин, які склалися, оскільки
пунктом 3 рішення Київської міської Ради від 05.07.2001
№ 366/1342 передбачалось, що орендні ставки, затверджені цим
рішенням, застосовуються відносно договорів, що укладаються або
продовжуються після набрання ним чинності.
Зазначені висновки суду є помилковими, оскільки зроблені без
врахування вимог закону та фактичних обставин справи.
Зокрема, відповідно до пункту 2 ст. 19 Закону України “Про
оренду державного та комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
, Методика
розрахунку та порядок використання орендної плати, відносно
об'єктів, що перебувають у комунальній власності, визначаються
органами місцевого самоврядування.
Оскільки у даному випадку відповідне рішення, про що вже йшла
мова, було прийняте Київської міської Радою щодо питань,
пов'язаних, у тому числі, із розрахунком орендної плати, воно
безпосередньо і позначається на цінах і тарифах оренди.
Крім того, відповідно до пункту 2 рішення Київської міської Ради
від 05.07.2001 № 366/1342, орендні ставки, затверджені рішенням,
застосовуються відносно договорів, що укладаються або
продовжують свою дію після набрання ним чинності. Отже висновки
суду щодо розповсюдження дії Методики відносно цих договорів,
які продовжуються, не відповідають фактичним обставинам справи і
наданим по справі доказам.
Встановивши таким чином неправомірність юридичної оцінки
обставин справи з боку суду першої інстанції, колегія суддів
Вищого господарського суду України, крім того, вважає, що при
розгляді самої справи господарський суд припустився суттєвої
неповноти у встановленні інших обставин, які також мають
значення для вирішення спірного питання.
Відповідно до ст. 11 вищезазначеного закону, оцінка об'єкта
оренди є обов'язковим елементом при укладанні договору і має
здійснюватися за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів
України.
Із змісту Методики, затвердженої рішенням Київської міської Ради
від 05.07.2001 № 366/ 1342, вбачається, що, запроваджуючи новий
розрахунок розміру орендної плати, орган місцевого
самоврядування в усякому випадку поставив його у залежність від
вартості орендованого майна, яка повинна визначатися експертним
шляхом.
Відповідно до наявних матеріалів справи, пропонуючи внести зміни
до існуючого договору про оренду, позивач виходив з того, що
експертна вартість орендованого приміщення складає 308523,43
грн. Разом з тим, в матеріалах відсутні документи, які б
підтверджували дійсність вищезазначеної обставини. В свою чергу
ця обставина не досліджувалася судом першої інтсанції, який у
цьому ж зв'язку повинен був витребувати відповідні документи про
експертну оцінку орендованого майна, перевірити їх на
відповідність вимогам Методики оцінки вартості об'єктів оренди,
затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 629 від
10.08.1995, а також перевірити правильність розрахунку орендної
плати, запропонованої позивачем у якості змін до договору.
Не з'ясувавши вищезазначених питань, господарський суд допустив
суттєву неповноту у встановленні обставин справи, тобто допустив
порушення вимог ст.ст. 38, 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, що і
обумовлює необхідність скасування постановленого по справі
рішення з передачею справи на новий розгляд.
В ході такого суду слід усунути вищезазначені недоліки, повно
з'ясувати обставини справи і дати їм належну оцінку, встановивши
чи дійсно відбулися у даному випадку зміни цін і тарифів, які,
відповідно до ст. 21 Закону України “Про оренду державного та
комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
, є підставою для зміни розміру
орендної плати на вимогу однієї із сторін.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу комунального підприємства
“Київжитлоспецексплуатація” задовольнити.
2. Рішення господарського суду м. Києва від 10.12.2001 по справі
№ 23/651 скасувати.
3. Справу № 23/651 передати до того ж суду на новий розгляд.
Головуючий Борденюк Є.М.
Суддя Харченко В.М.
Суддя Яценко О.В.