ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
Суддя І-ї інстанції:
Коваленко В.М.;
Судді апеляційної інстанції:
головуючий – Мацюра П. Ф.,
Разюк Г.П. , Тофан В.М.;
Доповідач у суді касаційної
інстанції – Харченко В.М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.04.2002 Справа N 17-6-3/01-6623
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Борденюк Є.М. (головуючий),
Харченка В.М.,
Яценко О.В.
за участю представників позивача – Химченка В.Е. та
Марухевича В.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві
касаційну скаргу ЗАТ “АТ Каргілл”
на постанову від 11.12.2001
Одеського апеляційного господарського суду
у справі № 17-6-3/01-6623
господарського суду Одеської області
за позовом ЗАТ “АТ Каргілл”
До ТзОВ “Победа”
Про стягнення 18026,25 грн.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час
і місце слухання сторони були повідомлені належним чином.
В С Т А Н О В И В:
В липні 2001 року закрите акціонерне товариство “Каргілл”
звернулось з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю
“Победа” про стягнення грошової суми збитків у розмірі 18026,25
грн. Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідач належним
чином не виконав тих зобов'язань, які випливали із договору
оренди № ИМ – Од 07/2000 від 30.05.2000.
Рішенням господарського суду Одеської області від 17.09.2001, по
справі № 17-6-3/01-6623, у задоволенні позовних вимог
відмовлено. Цим же рішенням визнані недійсними угоди, що
укладалися між сторонами, а саме – угода № ИМ 002/98 від
24.03.1998 та угода № ИМ – Од 07/2000 від 30.05.2000.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
11.12.2001, по тій же справі, вищезазначене рішення залишено без
змін.
Постановляючи такі рішення суди першої та апеляційної інстанцій
виходили з того, що позивач не довів факту знаходження у
договірних відносинах із відповідачем, а також з того, що угоди,
на які він посилався як на підтвердження обґрунтованості своїх
вимог, не відповідали чинному законодавству.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову
апеляційного суду, оскільки зазначене судове рішення не
відповідає як фактичним обставинам справи так і наданим по
справі доказам.
Письмового відзиву відносно касаційної скарги відповідач до суду
не надіслав.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представника
позивача, перевіривши правильність застосування Одеським
апеляційним господарським судом норм процесуального та
матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України дійшла висновку, що касаційна скарга ЗАТ “АТ Каргілл” на
постанову від 11.12.2001 не підлягає задоволенню.
До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.
Як вбачається із матеріалів справи, 20.06.1997 позивач уклав
договір бартеру за № В (SD) 016/97 з Татарбунарським районним
сільхозуправлінням Одеської області та колективними
сільськогосподарськими підприємствами у кількості семи одиниць,
до складу яких відповідач не входив. За цією угодою зазначені
особи прийняли на себе відповідні обов'язки та позначили права,
що випливали із поставки продукції.
24.03.1998 між Татарбунарським управлінням сільського
господарства Одеської області та ЗАТ “Каргілл” була укладена
угода за № ИМ 002/98, згідно якої управління передало
акціонерному товариству право вимоги боргу за договором № В (SD)
016/97 від 20.06.1997 до боржника – колективного
сільськогосподарського підприємства “Победа”.
За договором № ИМ – Од 07/200 від 30.05.2000, укладеним між ЗАТ
“Каргілл” та ТзОВ “Победа”, сторони змінили умови виконання
боржником зобов'язань, передбачених у договорах № В (SD) 016/97
від 20.06.1997 та № ИМ 002/98 від 24.03.1998.
Таким чином, висновки апеляційного суду про те, що відповідач не
був стороною за угодою бартеру № В (SD) 016/97 від 20.06.1997, а
отже не приймав на себе будь-яких обов'язків, відповідають
наявним у справі документам, а саме безпосередньо випливають із
змісту цього договору.
Не погоджуючись із судовими рішеннями, позивач зазначає, що
правові наслідки для ТзОВ “Победа” за угодою № В (SD) 016/97
виникли тому, що ця особа фактично виконувала умови зазначеного
договору, а надалі ще й підтвердила наявність своєї
заборгованості, оскільки підписала акт звірки до договору № ИМ
002/98 від 24.03.1998 та уклала договір № ИМ – Од 07/2000 від
30.05.2000.
Проте з зазначеними доводами позивача погодитися не можна,
оскільки у справі немає відомостей, із яких би випливало, що
відповідач, до укладання угоди за № ИМ 002/98 від 24.03.1998,
фактично виконував умови договору № В (SD) 016/97 від
20.06.1997. У цьому зв'язку апеляційний суд прийшов до
правильного висновку про те, що як угода № ИМ 002/98 від
24.03.1998, так і угода № ИМ – Од 07/2000 від 30.05.2000, не
мають правового значення і не можуть свідчити про наявність
боргових зобов'язань з боку ТзОВ “Победа”.
За цих же обставин угода № ИМ 002/98 від 24.03.1998 суперечила
вимогам закону і була визнана судом недійсною обґрунтовано, тим
більше, що Татарбунарське управління сільського господарства,
яке само було боржником за угодою № В (SD) 016/97 від
20.06.1997, не мало права уступати вимогу за цією ж угодою
позивачу, який і без того був кредитором.
Оскільки із фактичних обставин справи вбачається, що угода № ИМ
– Од 07/2000 від 30.05.2000 знаходилася у похідній залежності
від угоди № ИМ 002/98 від 24.03.1998, вона також була визнана
судом недійсною обґрунтовано.
Враховуючи зазначене, приймаючи до уваги, що у даному випадку
відсутність відповідача не позначилась на повноті розгляду
справи судами першої та апеляційної інстанції, керуючись
ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ЗАТ “АТ Каргілл” залишити без задоволення, а
рішення господарського суду Одеської області від 17.09.2001 та
постанову Одеського апеляційного господарського суду від
11.12.2001, постановлені по справі № 17-6-3/01-6623 – без змін.
Головуючий Борденюк Є.М.
Суддя Харченко В.М.
Суддя Яценко О.В.