ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.04.2002 Справа N 2/231
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді, розглянув касаційну скаргу ВАТ "ДБ" на рішення
від 28.04.2001 р., постанову арбітражного суду м. Києва від
13.06.2001 р. та постанову Київського апеляційного господарського
суду від 25.12.2001 р. у справі № 2 за позовом ВАТ "Х" до ВАТ "ДБ"
про стягнення 2264597,54 грн. за участю представників: позивача -
присутній, відповідача - присутній,
Рішенням арбітражного суду м. Києва від 28.04.2001 р. позов
задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача
2264597,54 грн. збитків та 1700 грн. витрат по сплаті державного
мита.
Постановою голови арбітражного суду м. Києва від 13.06.2001 р.
рішення від 28.04.2001 р. залишено без змін.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
25.12.2001 р. рішення суду від 28.04.2001 р. та постанову від
13.06.2001 р. залишено без змін, а апеляційну скаргу ВАТ "ДБ" -
без задоволення.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати зазначені судові
рішення, посилаючись на те, що вони прийняті з порушенням норм
чинного законодавства та прийняти нове рішення, яким у позові
відмовити.
Відзив на касаційну скаргу від позивача до суду не надходив.
Вивчивши справу, заслухавши пояснення представників сторін, суд
встановив наступне.
Згідно укладеного сторонами договору № 229 від 23.07.2000 р.
відповідач повинен відкрити позивачу спеціальний розподільчий
рахунок, здійснювати його розрахункове обслуговування відповідно
до актів Нацбанку України, Закону України "Про електроенергетику"
( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
, постанови Кабінету Міністрів України № 1136 від
19.07.2000 р. "Про врегулювання відносин на оптовому ринку
електричної енергії" ( 1136-2000-п ) (1136-2000-п)
.
Отже, при вирішенні спору суд повинен був керуватись наведеними
нормативними актами.
Наявні у справі матеріали свідчать про те, що прийняті судові
рішення ґрунтуються саме на нормах матеріального права, які
містяться у цих нормативних актах.
Зокрема, апеляційний суд вірно виходив з того, що кошти з
розподільчих рахунків енергопостачальників, що здійснюють
підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії на
закріпленій території, відповідно до ст.15-1 Закону України "Про
електроенергетику" ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
перераховуються згідно з
алгоритмом оптового ринку електричної енергії на поточні рахунки
підприємства, яке здійснює передачу електричної енергії місцевими
(локальними) електричними мережами, і енергопостачальника.
Національна комісія регулювання електроенергетики України, на яку
покладені повноваження регулювання відносин учасників ринку
електричної енергії, встановила алгоритм відрахування коштів на
поточний рахунок ВАТ "Х" у період з вересня по жовтень 2000 р. у
розмірах 24,31%, 24,31%, 27,03% постановами № 896 від 27.08.2000
р., № 900 ( v0900227-00 ) (v0900227-00)
від 28.08.2000 р., № 1020
( v1020227-00 ) (v1020227-00)
від 27.09.2000 р.
Відповідно до встановленого алгоритму відповідач мав перерахувати
позивачу у вересні 2000 р. - 1153363,64 грн. та 792300 грн., у
жовтні 2000 р. - 381933,90 грн., а всього 2264597,54 грн., які
складають суму позову.
В результаті помилкового тлумачення нормативних актів, ігноруючи
наведені обставини, відповідач зазначені кошти не перерахував і
повністю зарахував їх ДП "ЕР".
Матеріали справи свідчать про те, що відповідач визнав
неправомірність своїх дій. Так, відповідач неодноразово
стверджував і стверджує в касаційній скарзі про те, що позовна
сума має бути повернута позивачу і ці кошти начебто повернуті.
Суди перевіряли ці доводи відповідача і дійшли висновку, що факт
повернення позивачу коштів документально не доведений.
Отже, місцевий і апеляційний суди вірно встановили дійсні
обставини справи, належно оцінили докази сторін та правильно
застосували законодавство при прийнятті рішень про задоволення
позовних вимог.
Посилання відповідача на деякі постанови Національної комісії
регулювання електроенергетики України некоректні, тому що згадані
постанови недіючі через їх визнання недійсними в судовому порядку
і невідповідності законодавству.
Інші твердження в касаційній скарзі зводяться до намагань
відповідача оцінювати докази, тлумачити законодавство виключно на
свою користь, тому до уваги судом не приймаються. Окрім того, ці
твердження спростовані встановленими судами обставинами справи.
При вирішенні спору суд приймав до уваги роз'яснення Нацбанку
України про те, що у разі виплати (повернення) коштів банк вправі
стягнути їх у регресному порядку з отримувача коштів.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та
переказ грошей в Україні" ( 2346-14 ) (2346-14)
від 05.04.2001 р. помилковим
переказом визнається рух певної суми грошей, внаслідок якого з
вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з
рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок
неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій
формі.
Зокрема, п. 32.3.1 ст.32 вказаного Закону ( 2346-14 ) (2346-14)
встановлено,
що у разі помилкового переказу суми переказу на рахунок
неналежного отримувача, що стався з вини банку, цей банк-порушник
зобов'язаний негайно після виявлення помилки переказати за рахунок
власних коштів суму переказу отримувачу.
Окрім того, п. 32 розділу ІІ Інструкції "Про безготівкові
розрахунки в Україні в національній валюті" ( z0368-01 ) (z0368-01)
,
затвердженої постановою Нацбанку України від 29.03.2001 № 135
передбачено, що кошти, які помилково зараховані на рахунок
неналежного одержувача, мають повертатися ним у строки,
встановлені чинним законодавством, за порушення яких неналежний
одержувач несе відповідальність відповідно до чинного
законодавства. У разі неповернення неналежним одержувачем за
будь-яких причин коштів у зазначений строк повернення їх
здійснюється у судовому порядку.
Враховуючи викладене, касаційна скарга задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111-9, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення від 28.04.2001 р., постанову арбітражного суду м. Києва
від 13.06.2001 р. та постанову Київського апеляційного
господарського суду від 25.12.2001 р. залишити без змін, а
касаційну скаргу ВАТ "ДБ" - без задоволення.
Головуючий, судді