ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
04.04.2002 Справа N 25/1079
(Постанову залишено без змін
згідно з постановою Верховного Суду України
від 3 вересня 2002 року
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Кузьменка М.В.; суддів Васищака І.М., Палій
В.М., розглянувши касаційну скаргу відкритого акціонерного
товариства "Меридіан" ім. С.П.Корольова на постанову Київського
апеляційного господарського суду від 5 грудня 2001 року у справі
N 25/1079 за позовом відкритого акціонерного товариства "Меридіан"
ім. С.П.Корольова до спільного підприємства - товариства з
обмеженою відповідальністю "Універсал Ледер Україна" про
розірвання договору та виселення з приміщення.
Відкрите акціонерне товариство "Меридіан" ім. С.П.Корольова,
як правонаступник дочірнього автотранспортного підприємства
"Меридіан-Транс", подало господарському суду м. Києва позов до
спільного підприємства - товариства з обмеженою відповідальністю
"Універсал Ледер Україна" про розірвання договору про
співробітництво, укладеного між сторонами.
Рішенням від 14 серпня 2001 року (суддя О.Муравйов) позов
задоволено: вирішено розірвати договір з виселенням відповідача з
приміщень, які він займав на підставі цієї угоди.
Рішення мотивоване наявністю заборгованості зі сплати коштів
за користування приміщеннями як підстави розірвання договору.
Не погоджуючись з даним рішенням, спільне підприємство -
товариство з обмеженою відповідальністю "Універсал Ледер Україна"
в апеляційній скарзі просило його скасувати і справу направити на
новий розгляд.
Постановою від 5 грудня 2001 року Київського апеляційного
господарського суду (судді С.Бондар, Т.Барицька, Б.Отрюх) рішення
у справі скасовано і в позові відмовлено.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірна угода не
є договором про спільну діяльність, а містить положення,
характерні для зобов'язань, що виникають з користування майном і
предмет судового розгляду зачіпає обставини, які стосуються
правомірності нарахування позивачем орендної плати: судом
встановлено, що сума заборгованості у орендатора виникла через
різницю між площею, якою фактично він користується - 1437,05 кв.м
та її розміром, зазначеним сторонами у договорі - 1500 кв.м, і
оскільки користування приміщеннями здійснюється на площах, менших,
ніж зазначено у договорі, то у позивача відсутні підстави вимагати
сплатити орендні платежі за площу, яку відповідач фактично не
займає.
Відкрите акціонерне товариство "Меридіан" ім. С.П.Корольова
вважає, що постанова апеляційної інстанції підлягає касаційному
перегляду через порушення судом норм матеріального і
процесуального права.
Скаржник стверджує, що судом порушені статті 4, 15-1, 26-9,
глави 19 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, Закону
України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
,
статті 42, 43, частину 1 статті 101 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
На думку заявника, висновок суду про те, що орендна плата
повинна сплачуватись відповідачем у відповідності до реальної
наданої в оренду площі не грунтується на загальних підставах
виникнення цивільних прав і обов'язків. Напроти, в силу вимог
статті 269 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
підставою для дострокового розірвання договору на вимогу
наймодавця є, зокрема, факт невиконання відповідачем протягом
певного строку договірних зобов'язань щодо внесення плати.
У відзиві на касаційну скаргу спільне підприємство -
товариство з обмеженою відповідальністю "Універсал Ледер Україна"
стверджує, що висновок місцевого господарського суду про
неправомірну поведінку відповідача у вигляді односторонньої
відмови від виконання зобов'язання не відповідає фактичним
обставинам справи і невиконання іншим контрагентом певних
обов'язків за угодою не перешкоджає іншій стороні відмовитись від
виконання зобов'язань.
Відповідач заперечує проти наявності факту прострочення
платежів, так як він достроково виконав зобов'язання по орендним
платежам за фактично надане приміщення.
З 21 березня до 4 квітня 2002 року за клопотанням
представника відповідача в судовому засіданні оголошувалася
перерва.
Заслухавши пояснення представника позивача Н.Шуляк,
відповідача Т.Сердеги та В.Зузанського, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали на предмет їх
юридичної оцінки Київським апеляційним господарським судом, та
проаналізувавши застосування судом норм матеріального і
процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню з наступних підстав.
У апеляційному провадженні встановлено, що даний договір в
частині умов про надання в користування відповідачу приміщень
містить елементи договору оренди - засноване на договорі строкове
платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення
підприємницької та іншої діяльності.
У вирішенні відповідних спорів презюмується незмінність умов
господарювання (користування майном) чи стану об'єкту оренди,
проте в процесі виконання зобов'язань за договором між сторонами
виник спір стосовно площі приміщень, які були передані
відповідачу, і, як наслідок, спір щодо розміру плати за
користування ними та строків її сплати, який в досудовому порядку
сторони не змогли вирішити.
За змістом статей 10 і 21 Закону України "Про оренду
державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
, статті 266
Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, ціна договору є
одним із істотних його умов і її зміна після укладення договору
можлива лише у випадках і на умовах, що передбачені договором,
законом або у визначений законодавством спосіб.
Спірним договором (стаття 4) не передбачено випадків, у разі
настання яких можливе коригування ціни одним із учасників без
внесення відповідних змін до його умов. Тому сторони за згодою
мали внести відповідні зміни до нього або керуватися пунктом 6.8
статті 6 договору.
Як вбачається з матеріалів справи, неодноразові спроби
відповідача змінити за згодою іншої сторони умови договору в цій
частині залишилися безрезультатними.
За таких обставин орендар відповідно до законодавства не
позбавлений права звернутися до господарського суду, зокрема, з
заявою про зменшення найомної плати чи внесення змін до договору і
спори цієї категорії мають вирішуватись в позовному провадженні.
За наявності в матеріалах справи копії позовної заяви, яку
позивач подав господарському суду м. Києва (т. 1 а/с 102),
відсутнє рішення суду, що набрало законної сили, яким вирішено
спір про внесення змін до договору.
Тому доводи касаційної скарги та представника позивача про
те, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір про розірвання
договору і виселення відповідача з приміщення, за умови, коли
сторони не змінювали умови договору і в цій частині він недійсним
не визнавався, вийшов за межі предмета судового розгляду і
фактично вирішив питання про зменшення найомної плати, коли
розбіжності щодо її розміру можуть бути предметом окремого
судового розгляду, заслуговують на увагу.
У спорах про розірвання договору оренди визначальним є факт
невиконання відповідачем договірних зобов'язань щодо внесення
орендної плати протягом визначеного статтею 269 Цивільного кодексу
України ( 1540-06 ) (1540-06)
строку, а не розбіжності щодо розміру такої
плати.
Відповідно до статті 269 Цивільного кодексу України
( 1540-06 ) (1540-06)
невнесення наймачем плати протягом трьох місяців з дня
закінчення строку платежу дає право наймодавцю пред'явити в
судовому порядку вимогу про дострокове розірвання договору найму.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач здійснював
платежі в розмірах, менших ніж зазначено у договорі, що призвело
до виникнення заборгованості по платі за користування приміщенням
більше ніж за три місяці. Такі дії суд правомірно визнав як
односторонню відмову відповідача від виконання зобов'язання.
Не можуть бути враховані заперечення відповідача стосовно
недотримання позивачем порядку передачі йому майна. Такий порядок
сторони могли визначати у договорі, проте його умови не вміщують
вказівок щодо документального оформлення факту передачі приміщень
(оформлення акту приймання-передачі тощо).
Також судова колегія вважає помилковим твердження відповідача
про законність його дій у спірних правовідносинах з огляду на
зміст статті 265 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Диспозиція зазначеної статті не встановлює для наймача права в
односторонньому порядку відмовитися від виконання умов договору.
Зважаючи на викладене, судова колегія вважає, що при розгляді
справи в першій інстанції господарський суд м. Києва обгрунтовано
визнав позовні вимоги доведеними та прийняв рішення від 14 серпня
2001 року про задоволення позову.
Постанова від 5 грудня 2001 року Київського апеляційного
господарського суду, якою прийнято нове рішення про відмову в
позові, не грунтується на приписах статей 4 і 161, 269 Цивільного
кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
і з цієї підстави підлягає
скасуванню. З урахуванням наведеного, керуючись статтями 111-5,
111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу
України (1798-12), суд П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства
"Меридіан" ім. С.П.Корольова задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
5 грудня 2001 року у справі N 25/1079 скасувати, а рішення
господарського суду м. Києва від 14 серпня 2001 року залишити в
силі.
Головуючий М.Кузьменко
Судді І.Васищак
В.Палій