ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.04.2002 Справа N 2-11/5612-01
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Овечкіна В.Е.
суддів : Чернова Є.В
Мілевського Й.Р.
за участю представників :
від позивача Іщенко В.І.
від відповідачів Боброва В.Н., Скрипка О.М., Гаврищук
А.П. ,
Мукочоренко О.О.
розглянув у відкритому ПП “Фортуна Плюс”
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову від 18.01.2002 Севастопольського
апеляційного господарського суду
у справі № 2-11/5612-01
за позовом фірми “Діадем”
до ПП “Фортуна Плюс” та
Міністерства оборони України в особі
Головного КЕУ
Про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору
оренди від 04.05.2001 № 112/2001, виселення першого відповідача
із займаних нежилих приміщень по вул. Севастопольській, 17
а(Субхи,1) в м. Сімферополі
та зустрічного позову прокурора Автономної Республіки Крим в
інтересах держави в особі Головного КЕУ
Міністерства оборони України
до фірми “Діадем”
Про виселення фірми “Діадем” із займаних приміщень
Рішенням від 02-22.10.2001 господарського суду Автономної
Республіки Крим в позові відмовлено у
зв'язку з відсутністю виникнення у позивача і Головного КЕУ
Міноборони України договірних орендних правовідносин, що
обумовлено підписанням договору № 100/2000 однією стороною
01.05.99, а другою стороною – 06.06.2000 та непідписанням акта
прийому-передачі майна належною особою зі сторони орендодавця.
Провадження у справі в частині зустрічного позову припинено на
підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
у зв'язку з
незнаходженням фірми “Діадем” у приміщеннях, фактично займаних
першим відповідачем .
Постановою від 18.01.2002 Севастопольського апеляційного
господарського суду ( судді : Голік В.С., Горошко Н.П. , Сотула
В.В.) рішення змінено – первісні позовні вимоги задоволено
повністю шляхом визнання недійсним договору оренди від
04.05.2001 № 112/2001, як укладеного між відповідачами щодо
нежилих приміщень площею 1109,38 кв.м. по вул.Севастопольській,
17-А (Субхи,1) в м. Сімферополі, стосовно яких не втратив
чинність договір оренди № 100/2000, підписаний позивачем і
другим відповідачем 06.06.2000, та виселено ПП “Фортуна Плюс” із
зазначених приміщень. В решті рішення залишено без змін.
ПП “Фортуна Плюс” у поданій касаційній скарзі просить рішення та
постанову скасувати, оскільки вважає, що наявні у справі докази
– додатки до договору оренди № 100/2000, як- от, акт
інвентаризації від 01.05.99, акт прийомки-передачі, сертифікат
об'єкта експертної оцінки, розрахунок орендної плати, платіжні
документи тощо, які судом не відхилено, вказують на підписання
сторонами цього договору 01.05.99 та його подальше затвердження
в силу ч. 2 ст. 63 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
06.06.2000 повноважним
представником Міноборони України , що робить
дійсним договір оренди № 100/2000 з 01.05.99. Скаржник також
посилається на порушення судом першої та апеляційної інстанції
правил виключної територіальної підсудності при розгляді даного
спору, одним з відповідачів у якому є центральний орган
виконавчої влади, і таке порушення є в будь-якому випадку
підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні
обставини) справи на предмет правильності їх юридичної оцінки
судом апеляційної інстанції та заслухавши пояснення присутніх у
засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна
скарга підлягає частковому задоволенню з ухваленням нового
рішення про передачу справи на новий розгляд до суду першої
інстанції з наступних підстав.
На спірні орендні правовідносини, які склалися навколо обставин
укладення між позивачем та Головним КЕУ Міноборони України
договору № 100/2000 оренди нежилих приміщень площею 1109, 38
кв.м. по вул. Севастопольській, 17а в м. Сімферополі та
подальшого укладення між відповідачами договору оренди від
04.05.2001 № 112/2001 стосовно тих же приміщень, поширюється дія
ст.ст. 63, 153 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та ст.ст. 3, 12, 26 Закону
України “Про оренду державного та комунального майна”.
Відповідно до ст. 153 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та ч. 1 ст. 12
Закону України “Про оренду державного та комунального майна”
договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення
домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту
договору.
При прийнятті оскаржуваних рішення та постанови судом на
підставі надання оцінки умовам договору оренди № 100/2000
встановлено факт підписання договору обома сторонами ( позивачем
та другим відповідачем) лише 06.06.2000, оскільки уповноваженим
представником орендодавця договір було затверджено 06.06.2000.
Визнаючи моментом фактичного підписання договору оренди №
100/2000 дату його затвердження орендодавцем суд апеляційної
інстанції дійшов передчасних висновків про чинність цього
договору до 06.06.2002 як укладеного з двохрічним терміном дії
та при відсутності доказів його дострокового розірвання, а також
обумовлене цим порушення прав позивача, яке полягало в передачі
в користування іншій особі (ПП “Фортуна Плюс”) того ж об'єкту
оренди за іншим оспорюваним договором оренди від 04.05.2001 №
112/2001.
Такі висновки суду апеляційної інстанції вважаються
суперечливими, оскільки, виходячи зі змісту п. 10.1 договору
оренди № 100/2000 кінцевим строком дії цього договору сторонами
визначено 01.05.2001, а тому помилковим є обчислення дворічного
терміну його дії поза межами зазначеного граничного строку (
01.05.2001) та з моменту затвердження договору уповноваженою
особою орендодавця (06.06.2000).
Касаційна інстанція вважає за необхідне при новому розгляді
справи ретельно перевірити доводи скаржника щодо початкового
підписання 01.05.99 договору оренди № 100/200 від імені
орендодавця (Міністерства оборони України) неуповноваженою
особою – начальником Сімферопольської КЕЧ району О.Гаюном та
подальшого затвердження цього договору уповноваженою особою
06.06.2000, оскільки не виключається наявність підстав вважати,
що таке затвердження було волевиявленням щодо подальшого
схвалення цього договору орендодавцем в порядку ч. 2 ст. 63 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, що робить його дійсним з моменту укладення.
Зазначені обставини вказують на помилкове ототожнення судом
апеляційної інстанції таких відмінних юридично значимих дій як
підписання договору та його схвалення в порядку ч. 2 ст. 63 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, оскільки останнє не
співпадає в часі з моментом фактичного укладення і підписання
цивільної угоди, який повинен передувати такому схваленню.
Водночас слід надати ретельну правову оцінку додаткам № 1, № 3,
№ 4 та № 7 до договору оренди ( акт інвентаризації від 01.05.99,
сертифікат об'єкта експертної оцінки, розрахунок орендної плати
тощо та платіжним документам позивача, які не відхилено судом
першої та апеляційної.
Зазначені первинні документи в разі їх визнання доказами
виконання сторонами умов договору оренди № 100/2000 можуть
вважатися доказами вчинення сторонами юридично значимих дій,
спрямованих на схвалення цього договору.
Окрім того, в разі достовірного встановлення обставин чинності
договору оренди № 100/2000 з 01.05.99 по 01.05.2001 не
вбачатиметься існування порушень прав позивача при укладенні між
відповідачами оспорюваного договору оренди № 112/2001 від
04.05.2001 стосовно тих же приміщень, які раніше були об'єктом
оренди за попереднім договором № 100/2000.
Адже, зазначені докази та наявні у справі платіжні документи
позивача можуть свідчити про існування з.05.1999 року між
сторонами (позивачем та другим відповідачем) фактичних орендних
правовідносин стосовно приміщень по вул. Севастопольській, 17-а
в м. Сімферополі, оформлених договором оренди № 100/200,
схваленим орендодавцем 06.06.2000.
Обґрунтованими визнаються також доводи скаржника щодо порушення
судом першої інстанції правил виключної територіальної
підсудності, встановлених ст. 14 АПК України чинного на момент
винесення ухвали від 14.06.2001 про прийняття позовної заяви до
розгляду, оскільки в даному випадку одним з відповідачів є
центральний орган державної виконавчої (Міноборони України), а
тому згаданий немайновий спір повинен був розглядатися 02-
22.10.2001 господарським
судом м. Києва, як того вимагають правила виключної підсудності,
закріплені ч. 3 ст. 16 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відповідно до вимог п. 3 ст. 111-9 та п. 6 ч. 2 ст. 111-10 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
прийняття господарським судом рішення з
порушенням правил предметної або територіальної підсудності є в
будь-якому випадку достатньою окремою підставою для скасування
рішення та постанови та подальшого нового розгляду справи судом
першої інстанції за встановленою підсудністю.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст.
111-9, п. 6 ч. 2 ст. 111-10, 111-11, 111-12 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу ПП “Фортуна-Плюс” задовольнити частково.
Рішення від 02-22.11.2001 господарського суду Автономної
Республіки Крим та постанову від 18.01.2002 Севастопольського
апеляційного господарського суду у справі № 2-11/5612-01
скасувати з передачею справи на новий розгляд до господарського
суду м. Києва.
Головуючий, суддя В.Овечкін
С у д д і Є.Чернов
Й.Мілевський