ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.03.2002 Справа N 2-5/6112-2001
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддів:
Першикова Є.В.
Добролюбової Т.В., ДроботовоїТ.Б.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим
на постанову Севастопольського апеляційного господарського
від суду
у справі 01.10.2001
№ 2-5/6112-2001 господарського суду Автономної
за позовом Республіки Крим
ДО Фірми “Крим-Автохолдинг“
Державної податкової адміністрації в Автономній
Республіці Крим
Про визнання недійсним рішення.
В засіданні взяли участь представники:
позивача: Божко Л.В. (дов. б/н від 02.08.01);
відповідача Найчук Л.М. (дов. № 4603/35-40 від 27.03.02),
Циганова Г.Ю. (дов. № 430/10-00 від 10.01.02).
За згодою сторін відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
в
судовому засіданні 29.03.2002 оголошено лише вступну та
резолютивну частини постанови колегії суддів Вищого
господарського суду України.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
06.07.2001 (суддя Фенько Т.П. ) позов задоволене. Визнано
рішення Державної податкової адміністрації в Автономній
Республіці Крим № 427/26-5/4/30741672 від 06.06.2001 про
донарахування податку на прибуток в сумі 285711 грн. і
застосування фінансових санкцій на донараховану суму податку в
сумі 42197,40 грн., прийнятого на підставі акту № 406/26-5/4 від
28.05.2001 про результати непланової документальної перевірки
дотримання вимог податкового і валютного законодавства фірмою
“Крим-Автохолдинг” за період з 28.02.2000 р. по 01.04.2001 р. -
недійсним. Зобов'язано повернути фірмі “Крим-Автохолдинг з
державного бюджету України 85 грн. державного мита.
Суд першої інстанції, приймаючи вказане рішення, зазначив, що
стаття 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
містить вичерпний перелік доходів, що відносяться
до валових, а отримання грошових коштів по договорах займу даним
переліком не передбачено. Ст. 374 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
та укладені позивачем договори займу не передбачають
отримання доходів від договорів займу, тому суд виходив з того,
що операції по договорах займу не є об'єктами оподаткування.:
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 01.10.2001 рішення у даній справі залишено без змін, а
апеляційна скарга Державної податкової адміністрації в
Автономній Республіці Крим без задоволення. Суд апеляційної
інстанції, підтримуючи рішення суду першої інстанції, додатково
зазначив, що виходячи із змісту терміна “доходи” (передбаченого
Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 3 “Звіт про
фінансові результати”, затвердженим наказом Міністерства
фінансів України від 31.03.99 № 87), норм ст. 374 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
факт отримання грошей по договору займу не може
свідчити про отримання доходу.
Не погоджуючись з постановою Севастопольського апеляційного
господарського суду від 01.10.2001, Державна податкова
адміністрації в Автономній Республіці Крим подала касаційну
скаргу від 15.11.2001 № 14460/10-010, в якій просить її
скасувати. Державна податкова адміністрації в Автономній
Республіці Крим подала також доповнення до касаційної скарги від
26.02.2002 № 3058/10-107, в якому крім зазначеної постанови
просить також скасувати рішення суду першої інстанції у даній
справі та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Скаржник посилається на те, що пп. .7.9.1 п. 7.9 ст. 7 Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств“(далі - Закон)
не передбачає не включення до складу валового доходу платника
податку грошових коштів, отриманих за договорами займу. Такі
кошти у відповідності з нормами пп. .4.1.6 п. 4.1 ст. 4
зазначеного Закону включаються до складу валових доходів як
доходи від позареалізаційних операцій.
Фірма “Крим-Автохолдинг” подала суду два відзиви на касаційну
скаргу № 74 від 23.11.2001 та № 134 від 13.03.2002, в яких
спростовує твердження скаржника щодо того, що операції по
договорах займу є об'єктом оподаткування, зазначивши при цьому,
що відповідач дає свою трактову терміну “позареалізаційні
операції”, тоді як сам Закон не дає визначення цього терміну. До
того ж, п. 4.1.6 Закону дає перелік доходів з інших джерел та
від позареалізаційних операцій. Суми грошових коштів, отриманих
за договорами займу, в даному переліку також відсутні.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу та заслухавши
пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України
вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Судовими інстанціями встановлено, що 28.05.2001 р. Державна
податкова адміністрація в Автономній Республіці Крим провела
позапланову документальну перевірку позивача на предмет
дотримання вимог податкового та валютного законодавства за
період з 28.02.2000 по 01.04.2001, про що було складено акт
№ 406/26-5/4. На підставі зазначеного акту Державна податкова
адміністрація в Автономній Республіці Крим 06.06.2001 прийняла
рішення № 427/26-5/4/30741672 про застосування та стягнення
фінансових санкцій на загальну суму 327908,40 грн.
Підставою для застосування санкцій зазначено те, що відповідно
до договорів займу грошових коштів позивач отримав на
протязі.07.—.08.2000 року від громадянина Бельмасова В.В. 478
489 грн. терміном на п'ять років, у січні 2001 року - від
громадянина Соломченко А.А. 247 500 грн., на
протязі.02.-.03.2001року - від громадянина Семенова Д.В. 233 880
грн. Частина грошових коштів в сумі 299 294 грн., отриманих за
договорами займу від громадянина Бельмасова В.В. була повернута
в січні 2001 року. В зв'язку з не включенням позивачем до складу
валового прибутку коштів, отриманих за договорами займу,
відповідачем донараховане податок на прибуток в розмірі 285711
грн. з урахуванням зменшення суми на вартість придбаних торгових
патентів.
Відповідно до пункту 3.1. статті 3 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
об'єктом
оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення
суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму
валових витрат платника податку та суму амортизаційних
відрахувань.
Згідно з пунктом 4.1. статті 4 цього Закону валовий доход - це
загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності,
отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій,
матеріальній або нематеріальній формах. Визначення терміну
“доходи” містить п. З Положення (стандарту) бухгалтерського
обліку 3 “Звіт про фінансові результати”, затвердженого наказом
Міністерства фінансів України від 31.03.99, відповідно до якого
доходами є збільшення економічних вигод у вигляді надходження
активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання
власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків
власників). Власним же капіталом згідно з названим Положенням є
частина в активах підприємства, що залишається після вирахування
його зобов'язань.
Статтею 374 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
визначено, що
за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій
стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління)
гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник
зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або
рівну кількість речей того ж роду і якості. У результаті
отримання позики зобов'язання зростають на суму, що дорівнює
сумі позики, тобто сума власного капіталу позичальника не
зростає.
Тому місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції
вірно зазначено про те, що сам факт отримання грошових коштів за
договором позики не може свідчити про отримання доходу, оскільки
таке джерело надходження коштів має своїм наслідком виникнення
боргового зобов'язання.
За таких обставин судові інстанції дійшли вірного висновку про
безпідставність включення грошових коштів, отриманих за
договорами займу, до об'єктів оподаткування відповідно до
приписів Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Отже, рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
06.07.2001 та постанова Севастопольського апеляційного
господарського суду від 01.10.2001 у даній справі відповідають
чинному законодавству і скасуванню не підлягають.
Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України не вбачає
підстав для задоволення касаційної скарги Державної податкової
адміністрації в Автономній Республіці Крим.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
06.07.2001 та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 01.10.2001 у справі № 2-5/6112-2001
господарського суду Автономної Республіки Крим залишити без
змін, а касаційну скаргу Державної податкової адміністрації в
Автономній Республіці Крим - без задоволення.