ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.03.2002 Справа N 16/269
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Першикова Є.В.
суддів: Добролюбової Т.В., Дроботової Т.Б.
розглянув у відкритому засіданні
касаційну скаргу Державного відкритого акціонерного
товариства “Гідрошахта “Піонер“
на рішення господарського суду Донецької області від
21.08.2001
та постанову Донецького апеляційного господарського суду
від 16.11.01 (Справа N 10/75-01)
у справі № 16/269 господарського суду Донецької
області
за позовом ПФ“Укргостекс”, м. Одеса
до Державного відкритого акціонерного
товариства “Гідрошахта “Піонер“
Про стягнення 2716780, 70 грн.
В засіданні взяли участь представники:
- позивача: Орлов В.В. (дов.№ 18 від 12.10.2001)
- відповідача: Шунькін Ю.В. (дов. б/н від 01.12.2001)
За згодою сторін відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у
судовому засіданні 29.03.2002 було оголошено лише вступну та
резолютивну частини постанови Вищого господарського суду
України.
Рішенням господарського суду Донецької області від 21.08.2001
(суддя Манжур В.В.) поновлено пропущений строк позовної
давності. Позовні вимоги Державного відкритого акціонерного
товариства “Гідро-шахта “Піонер” до приватного підприємства
“Укргостекс” задоволене. Стягнуто з Державного відкритого
акціонерного товариства “Гідрошахта “Піонер” на користь
приватного підприємства “Укргостекс” 2595224 грн.86 коп.
основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 119580 грн.27
коп. - 3% річних, 1700 грн. держмита і 69 грн. за
інформаційно-технічні послуги.
Місцевий господарський суд визнав причину пропуску строку
позовної давності поважною та задовольнив клопотання позивача
про його поновлення. Судом також встановлено, що позивач виконав
зобов'язання за договором комісії № 33 від 06.02.98, тому з
відповідача (як з боржника, що прострочив, відповідно до вимог
ст. 214 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
) стягнуто
заборгованість за поставлену стрічку конвеєрну з урахуванням
індексу інфляції та три проценти річних з простроченої суми.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
16.11.-17.12.2001 (головуючий, суддя-Р.М.Українська, судді:
С.І.Кондратьева, Г.Я.Старовойтова) у даній справі рішення
господарського суду Донецької області від 21.08.2001 залишено
без змін; скарга ДВАТ “Гідрошахта “Піонер” - без задоволення.
Апеляційна інстанція визнала обґрунтованим, з урахуванням норм
ст. 80 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, задоволення місцевим судом
клопотання позивача про поновлення пропущеного строку позовної
давності та вказав, що взаємовідносини сторін за договором
комісії № 33 і договором поставки вугілля № 32 від 06.02.98 не є
такими, що засновані на бартері. Тому, оскільки додаткової угоди
щодо зміни грошової форми розрахунків за стрічку сторонами не
укладалося, судом першої інстанції правильно з урахуванням вини
відповідача в порушенні умов договору № 33 відносно неналежного
виконання грошових зобов'язань задоволене позовні вимоги.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та
постановою суду апеляційної інстанції у даній справі, Державне
відкрите акціонерне товариство “Гідрошахта “Піонер” звернулася
до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою
№ 01/1407 від 14.12.01, в якій просить скасувати зазначені
рішення та постанову у даній справі, посилаючись на те, що як
господарським судом першої, так і судом апеляційної інстанцій
неправильно застосовано норми Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
щодо пропуску позивачем строку позовної давності.
Крім того, відповідач вважає, що позивача у відповідності з
приписами ст. 215 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
слід
визнати таким кредитором, що прострочив. А відповідно до вимог
ст.ст. 209, 210 цього ж Кодексу, за вказаних обставин, державне
відкрите акціонерне товариство “Гідрошахта “Піонер” звільняється
від відповідальності за невиконання зобов'язання.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши
пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України
вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню через наступне.
06.02.98 Державне відкрите акціонерне товариство “Гідрошахта
“Піонер” та приватна фірма “Укргостекс” уклали договір комісії
№ 33, згідно з умовами якого позивач зобов'язувався за
дорученням відповідача закупити від свого імені для останнього
стрічку конвеєрну (сторонами обумовлена кількість та ціна
стрічки). Термін поставки стрічки передбачений до 25.02.98.
Судом апеляційної інстанції встановлено також, що (згідно з
актами приймання-передачі) 16.02.98 позивач виконав умови
зазначеного договору: стрічка у кількості 2304 кв.м. була
отримана відповідачем.
В рішенні суду першої інстанції встановлено, що оплата за
поставлену продукцію (п. 3.2 договору) здійснюється в три етапи:
лютий 1998 року, березень 1998 року, квітень 1998 року і складає
82485 грн.92 коп. (п. 2.5 договору) з розрахунку 185 дол. США за
кв.м. по курсу НБУ на момент укладання договору. Відповідно з
цих періодів слід і вираховувати початок перебігу строку
позовної давності.
Разом з цим, в порушення умов договору, оплата частково
здійснена відвантаженням вугільного концентрату марки ДГ у
серпні 1998 року на загальну суму 43988,75 грн.
06.02.98 сторони у справі уклали договір № 32 на поставку
вугільної продукції марки ДГ у кількості 10400 т на загальну
суму 832000 грн. Розрахунки за продукцію були передбачені у
грошовій формі шляхом попередньої оплати.
Проте, згідно протоколу взаємозаліку одержана за договором № 33
від 06.02.98 стрічка частково оплачена поставкою вугілля на суму
43988,75.
Вказані фактичні обставини справи встановлені в рішенні
місцевого господарського суду та постанові апеляційного
господарського суду, а тому касаційна інстанція на підставі
встановлених фактичних обставин справи перевіряє лише
застосування судом першої та апеляційної інстанції норм
матеріального права, як це передбачено статтею 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Касаційна інстанція не погоджується з висновками суду першої та
апеляційної інстанцій щодо поновлення пропущеного встановленого
приписами ст. 71 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
строку
позовної давності.
В рішенні суду першої інстанції зазначено лише про те, що
позивач, заявляючи клопотання про поновлення строку, послався на
ряд поважних причин, тому суд задовольнив вказане клопотання.
Суд апеляційної інстанції, вважаючи обґрунтованим задоволення
місцевим судом клопотання позивача про поновлення пропущеного
строку позовної давності послався тільки на те, що порушене
право підлягає згідно вимог ст. 80 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
захисту.
При цьому ні судом першої, ні судом апеляційної інстанції не
вказано, які саме обставини послужили підставою для поновлення
пропущеного строку. Як в рішенні, так і в постанові судовими
інстанціями не зроблено висновку щодо того, чому суд визнав
поважною причину пропуску строку, за наявності яких обставин
поновлюється строк позовної давності.
Вищий господарський суд України за таких обставин вважає, що,
оскільки судовими інстанціями не встановлено підстав для
поновлення пропущеного строку, це свідчить про їх відсутність,
тому й не можливо дійти висновку про поважність причин
пропущення строку позовної давності.
Отже, судовими інстанціями не вірно застосовано норми
матеріального права, зокрема приписи ст.ст. 71, 75, 80 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
.
Тому відповідно до п. 2 статті 111-9 рішення першої інстанції та
постанова апеляційної інстанцій у даній справі підлягають
скасуванню. А згідно з ч. 1 ст. 80 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
у
позові приватного підприємства “Укргостекс” до Державного
відкритого акціонерного товариства “Гідрошахта “Піонер”
необхідно відмовити.
Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій не вірно
застосовано норми ст. 214 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
щодо
зобов'язання боржника, який прострочив виконання грошового
зобов'язання, на вимогу кредитора сплачувати суму боргу з
урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час
прострочення. Стаття 214 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
стала містити
таку норму в редакції Закону України “Про внесення зміни до
статті 214 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
” від 08.10.99
№ 1136-Х1У лише з дня опублікування вказаного Закону
(опубліковано в газеті “Урядовий кур’єр” 03.11.1999), тоді як
право на позов у позивача виникло у вказані в постанові періоди
1998 року. Закон України “Про внесення зміни до статті 214
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
” від 08.10.99 зворотної
сили не має, тому судовими інстанціями не вірно застосовано
норми зазначеної статті ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
щодо застосування
індексу інфляції.
В рішенні господарського суду Донецької області від 21.08.2001
також було помилково задоволене позовні вимоги Державного
відкритого акціонерного товариства “Гідрошахта “Піонер” до
приватного підприємства “Укргостекс”, тоді як “Гідрошахта
“Піонер” була відповідачем, а приватне підприємство “Укргостекс”
позивачем у даній справі. Вищий господарський суд України не
виправляє вказану описку, оскільки через зазначені у постанові
порушення судовими інстанціями норм матеріального права на
підставі п. 2 статті 111-9 скасовуються рішення першої інстанції
та постанова апеляційної інстанцій у даній справі.
Стосовно мотиву відповідача про те, що відвантаження вугілля не
здійснювалося через вину позивача, а тому у відповідності з
вимогами ст. 215 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
він
вважається кредитором, що прострочив, Вищий господарський суд
України згідно приписів ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не
бере його до уваги. Так, на підставі ч. 2 зазначеної статті
касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або їх додатково
перевіряти.
Враховуючи наявність порушень судовими інстанціями норм
матеріального права, рішення і постанова у даній справі
підлягають у відповідності до приписів ч. 1 ст. 111-10 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
скасуванню.
Керуючись ст.ст. 71, 75, 80 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, ст.ст. 49, 111-5, 111-7, 111-10, п. 2 ч. 1 ст. 111-9
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1.Касаційну скаргу Державного відкритого акціонерного товариства
“Гідрошахта “Піонер” задоволити. Рішення господарського суду
Донецької області від 21.08.2001 та постанову Донецького
апеляційного господарського суду від 16.11.-17.12.2001 у справі
№ 16/269 господарського суду Донецької області скасувати.
2.У позові приватного підприємства “Укргостекс” до Державного
відкритого акціонерного товариства “Гідрошахта “Піонер”
відмовити.
3.Витрати по сплаті державного мита у даній справі покласти на
ПФ“Укргостекс”, м. Одеса. Доручити господарському суду Донецької
області відшкодувати Державному відкритому акціонерному
товариству “Гідрошахта “Піонер” сплачене мито, видавши
відповідний наказ.