240/9022/20 Про зобов`язання обласної прокуратури нарахувати та виплатити вихідну допомогу і середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги - 20.02.2023 Прийняття

2. В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що наказом від 28.04.2020 №97к її звільнено з посади начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Житомирської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII (1697-18) ), однак під час звільнення їй протиправно не нараховано та не виплачено передбачену статтею 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) вихідну допомогу при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку.

Установлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1 працювала в органах прокуратури Житомирської області на різних посадах з 13.12.1999.

4. Наказом прокурора Житомирської області від 28.04.2020 №97к ОСОБА_1 звільнена з посади начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Житомирської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, з 30.04.2020. Цим же наказом відділ фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури Житомирської області зобов`язаний провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні позивачу виплати при звільненні.

5. Згідно з наданою Прокуратурою Житомирської області довідкою за вих. № 18-442вих-20 від 30.04.2020 позивачці не нараховувалася та не виплачувалася вихідна допомога, передбачена статтею 44 КЗпП України.

6. Уважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної, касаційної інстанцій

7. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 19.09.2022, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.11.2022, позов задоволено частково, стягнуто з Житомирської обласної прокуратури на користь позивачки вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку в сумі розміром 51874,41 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

7.1. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення вихідної допомоги при звільненні, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що норми Закону № 1697-VII (1697-18) не врегульовують питання виплати вихідної допомоги прокурору у разі звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України (322-08) , що не заборонено спеціальним законодавством, а тому відповідно до статті 44 КЗпП України позивачка набула право на виплату такої допомоги.

7.2. На підставі наведеного суди обох інстанцій констатували, що відповідач зобов`язаний при звільненні виплатити позивачу вищевказану вихідну допомогу. Невиплата такої допомоги свідчить про протиправність дій Житомирської обласної прокуратури, що зумовлює наявність підстав для задоволення судом позову та стягнення такої допомоги на користь позивачки.

7.3. Поряд із цим, в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги з 01.05.2020 по день ухвалення судового рішення суди попередніх інстанцій, враховуючи наявність інших проваджень у справах № 240/12762/21, № 240/7715/20, №240/12764/21 за позовами ОСОБА_1, дійшов висновку про їх передчасність, оскільки на час розгляду цієї справи відсутні підстави вважати, що відповідачем при виплаті позивачу вихідної допомоги за цим рішенням суду не буде виплачений середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а тому права позивачки в цій частині, за висновком судів обох інстанцій, не є порушеними.

7.4. Суд апеляційної інстанції конкретизував, що для точного визначення періоду затримки розрахунку при звільненні необхідно встановити день фактичного розрахунку, як кінцеву дату нарахування середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні, а отже до фактичного проведення розрахунку із позивачкою суд позбавлений можливості достовірно обчислити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності).

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

8. Касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19.09.2022 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.11.2022 надійшла 24.11.2022 до Верховного Суду (далі - Суд). У цій касаційній скарзі позивачка просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

8.1. Ця касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, з посиланням у касаційній скарзі на те, що судами попередніх інстанцій не враховано правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм статті 117 КЗпП України у подібних правовідносинах у зв`язку з невиплатою вихідної допомоги прокурору при звільненні, які викладені у постановах від 30.09.2021 у справі № 160/10949/20, від 19.05.2022 у справі № 640/4264/20, від 10.11.2022 у справі № 420/6621/21, від 30.03.2021 у справі № 640/25354/19, від 09.07.2021 у справі № 160/4745/20, від 22.07.2021 у справі № 300/2000/20, від 11.08.2021 у справі № 640/9375/20, а також у постанові Великої Палати Верховного суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.

8.2. В обґрунтування касаційної скарги скаржниця указує, що не зважаючи на численну і послідовну правозастосовну практику Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо можливості стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України одночасно із стягненням вихідної допомоги при звільненні, суди першої та апеляційної інстанції дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.

8.3. Скаржниця звертає увагу, що у вказаних постановах Верховний Суд формуючи висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України у подібних правовідносинах виходив із того, що вихідну допомогу особі мали виплатити при звільненні (з органів прокуратури), а оскільки цього зроблено не було (у зв`язку з чим і виник спір), то задовольняючи позовні вимоги про стягнення/нарахування цієї допомоги, одночасно є підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення/нарахування вихідної допомоги.

9. Ухвалою колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01.12.2022 відкрито касаційне провадження за вищевказаною касаційною скаргою.

10. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 17.02.2023 закінчено підготовчі дії та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до частини першої статті 345 КАС України.

Позиція інших учасників справи

11. Від Житомирської обласної прокуратури 02.01.2023 до Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому цей відповідач просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

11.1. У цьому відзиві відповідач стверджує про відсутність у позивачки права на отримання вихідної допомоги, оскільки її звільнено з підстав та в порядку, передбачених спеціальним законом, а саме Закону № 1697-VII (1697-18) , нормами якого виплата вихідної допомоги при звільненні не передбачена, у зв`язку чим вихідна допомога при звільненні не нараховувалася та не виплачувалася.

11.2. Відповідач зазначає, що позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги є похідною від вимоги про стягнення вихідної допомоги при звільненні позивачки, задоволення якої заперечується обласною прокуратурою, а тому також задоволенню не підлягає.

11.3. Звертає увагу Суду, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 02.12.2020, зміненим постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2022 у справі №240/12762/21 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Житомирської обласної прокуратури, визнано протиправною бездіяльність Житомирської обласної прокуратури щодо затримки повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період із 30.04.2020 по 03.06.2021 та зобов`язано обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період в сумі 86 368, 86 гривень.

11.4. Поряд із цим Житомирська обласна прокуратура наголошує, що у випадку, якщо Суд дійде висновку про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги, то розраховуючи її розмір необхідно врахувати принцип співмірності, основні підходи до застосування якого сформовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.

12. Від позивачки 05.01.2023 надійшла відповідь на відзив та 27.01.2023 додаткові пояснення, у яких остання зауважує про необґрунтованість заперечень відповідача та указує, що питання стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, коли іншим судовим рішенням вже було стягнуто на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу вже були предметом оцінки Верховного Суду у постанові від 19.05.2022 у справі № 640/4264/20 за подібних правовідносин, за висновком якого суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні як взаємовиключної вимоги.

12.1. Також 05.01.2023 від позивачки надійшло клопотання про залишення без розгляду відзиву Житомирської обласної прокуратури, який подано її представником Ю.Смолевичем, за відсутності повноважень вчиняти такі дії від імені відповідача.

Позиція Верховного Суду

Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

13. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

14. Водночас згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

15. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

16. Спір цій справі виник у зв`язку із невиплатою позивачці вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

17. Судові рішення у цій справі оскаржуються лише в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення на користь позивачки відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні.

18. В частині задоволених позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі середньогомісячного заробітку касаційна скарга доводів незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями не містить, а тому Верховний Суд не перевіряє застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у цій частині судових рішень.

19. Питання наявності права у прокурора на відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України одночасно із стягненням вихідної допомоги при звільненні було предметом оцінки Верховного Суду у постановах від 09.02.2023 у справі № 620/2338/20, від 28.12.2022 у справі № 640/9375/20, від 19.05.2022 у справі № 640/4264/20, від 30.03.2021 у справі № 640/25354/19, від 08.09.2022 у справі № 420/4896/20 та інш.

20. Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних постановах, є релевантними до обставин цієї справи, тож колегія суддів не бачить підстав для відступу від них і надалі зауважує таке.

21. Так, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

22. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

23. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

24. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

25. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав.

26. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

27. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

28. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

29. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування. Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

30. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. 31. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

32. Як слідує зі змісту оскаржуваних судових рішень у цій справі, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачка має право на виплату вихідної допомоги при звільненні, проте встановили відсутність підстав для задоволення вимоги про стягнення середнього заробітку за час розрахунку при звільненні з огляду на її передчасність.

33. Проте, такий висновок судів попередніх інстанцій суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, відповідно до якого ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами не припиняє відповідного обов`язку роботодавця, то відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, спрямованого на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

34. Ураховуючи, що вихідну допомогу особі мали виплатити при звільненні (з органів прокуратури), однак цього зроблено не було (у зв`язку з чим й виник спір), то задовольняючи позовні вимоги про стягнення/нарахування цієї допомоги, одночасно є підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення/нарахування вихідної допомоги.

35. При цьому, посилання судів на наявність інших проваджень за позовами позивачки у справах № 240/7715/20, № 240/12762/21, № 240/12764/21 є безпідставними, оскільки їх наявність не впливає на вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі.

36. Зважаючи на численну і послідовну правозастосовну практику Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема щодо можливості стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України одночасно із вихідною допомогою, колегія суддів уважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про передчасність стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

38. Колегія суддів також звертає увагу, що Верховний Суд надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП неодноразово наголошував на обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а та інш.

39. Так, у постанові від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

40. Отже, встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.

41. Таким чином доводи касаційної скарги позивачки, які були підставою відкриття касаційного провадження, щодо неправильного застосування положень статті 117 КЗпП України у цій частині знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних рішень.

42. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у цій частині суди попередніх інстанцій не здійснювали розрахунку суми середнього заробітку за час затримки, у зв`язку із чим оцінка необхідності застосування принципу співмірності при визначенні його розміру, як на тому наполягає відповідач, судами не надавалася.

43. А тому Верховний Суд немає можливості перевірити доводи відповідача щодо наявності/відсутності підстав застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, підходи щодо визначення якого викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17.

44. Середній заробіток працівника, відповідно до статті 27 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР "Про оплату праці", визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (100-95-п) (далі - Порядок № 100).

45. Згідно абзацу 3 пункту 2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1992 №100 (далі - Порядок № 100), середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

46. Згідно з абзацами першим, третім пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

47. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

48. Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком; середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох, місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів/(годин), а у випадках передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

49. У цій справі судами попередніх інстанцій установлено, що позивачка була звільнена з посади 30.04.2020.

50. Таким чином, за правилами пункту 2 розділу II Порядку № 100, при визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку врахуванню підлягають виплати за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю звільнення, а саме лютий-березень 2020 року.

51. В матеріалах справи наявна довідка Житомирської обласної прокуратури від 30.04.2020 із відомостями щодо середньомісячного та середньоденного заробітку позивачки за березень-квітень 2020 року, натомість відповідна довідка за період лютий-березень 2020 року відсутня.

52. Водночас відсутність відомостей щодо середньомісячного та середньоденного заробітку позивачки за період лютий-березень 2020 року не надає можливості Верховному Суду обрахувати розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки в силу вимог частини другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості збирати чи приймати до розгляду нові докази.

53. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

54. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

55. За таких обставин Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, судові рішення - скасуванню у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а справа - направленню у цій частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

56. Під час нового розгляду справи у цій частині суду першої інстанції необхідно витребувати у відповідача та дослідити довідку про середньомісячний та середньоденний заробіток позивачки за період лютий-березень 2020 року (останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю звільнення позивачки) та визначити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням практики Верховного Суду щодо застосування статті 117 КЗпП України, викладеної у постановах від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а, із наданням оцінки доводам відповідача щодо наявності підстав застосування принципу пропорційності та співмірності при обрахунку такого середнього заробітку.

57. В неоскаржуваній частині, що не перевіряється Верховним Судом у межах цього касаційного провадження (див. пункт 18 цієї постанови), рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідно до правил статті 350 КАС України підлягають залишенню без змін.

58. Доводи позивачки щодо залишення без розгляду відзиву Житомирської обласної прокуратури, який подано її представником Ю.Смолевичем, за відсутності на те в установленому законом порядку права вчиняти такі дії від імені відповідача, колегією суддів відхиляються, позаяк цим представником до відзиву додано достатній перелік підтверджуючих документів щодо наявності повноважень для подання цього відзиву.

59. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Житомирської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати, а справу №240/9022/20 у цій частині направити на новий судовий розгляд до Житомирського окружного адміністративного суду.