ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.03.2002 Справа N 1/5/297
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого Першикова Є.В.
суддів: Савенко Г.В.,
Ходаківської І.П. ,
розглянула у відкритому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Жовтневому районі
м. Запоріжжя (надалі - ДШ у Жовтневому
районі)
та касаційну товариства з обмеженою відповідальністю
скаргу “Уктур“
на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду
від 19.11.2001
у справі № 1/5/297
арбітражного суду Запорізької області
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю
“Уктур“ (надалі - Товариство)
до ДПІ у Жовтневому районі
Про визнання недійсним рішення.
У судовому засіданні 21.03.2002 було оголошено перерву до
28.03.2002.
В засіданні взяли участь представники
- позивача: Морозов І.В. (за дов. б/н від 20.11.2001), Сенько
В.М. (за дов. б/н від 20.11.2001),
- відповідача: не з'явилися.
За згодою сторони відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у
судовому засіданні 28.03.2002 оголошено лише вступну та
резолютивну частини постанови колегії суддів Вищого
господарського суду України.
Рішенням арбітражного суду Запорізької області від 03.04.2001 у
справі № 1/5/297 (суддя Хуторний В.М.) був частково задоволений
позов
Товариства і визнано частково недійсним рішення ДПІ у Жовтневому
районі № 226/23-6-23790016 від 05.05.2000 про застосування та
стягнення фінансових санкцій за порушення законодавства про
оподаткування в частині донарахування податку на додану вартість
в сумі 666,70 грн., в частині нарахування фінансових санкцій по
податку на додану вартість в сумі 666.7 грн., а також в частині
нарахування пені у сумі 1664грн. В іншій частині позову було
відмовлено.
Постановою від 20.06.2001 про перевірку рішення в порядку
нагляду заступником голови арбітражного суду Запорізької області
Свєшніковим Ю.П. рішення арбітражного суду від 03.04.2001 року
було залишено без змін.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 19.11.2001 (колегія суддів у складі: головуюча - Лотоцька
Л.О., судді Євстигнєєв О.С., Тищик І.В.) рішення від 03.04.2001
та постанову від 20.06.2002 арбітражного суду Запорізької
області залишено без змін, а апеляційні скарги ДПІ у Жовтневому
районі та Товариства - без задоволення.
З постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
не погоджуються обидві сторони, які подали на неї касаційні
скарги.
ДПІ у Жовтневому районі просить скасувати постанову апеляційного
суду і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог
відмовити. В касаційній скарзі відповідач посилається на ті
обставини, що актом перевірки оподаткування прибутку Товариства
встановлено несвоєчасне включення до складу валового доходу сум
перерахунку дебіторської заборгованості в іноземній валюті, яка
знаходилась на обліку підприємства, у гривні за офіційним
валютним курсом НБУ, що призвело до заниження валового доходу в
сумі 22,2 тис.грн. у III кварталі 1998 року. Твердження позивача
про збитковість підприємства у III кварталі 1998 року не
відповідає даним бухгалтерського обліку. Заниження
оподаткованого доходу в розмірі 22,2 тис.грн. визначено з
урахуванням збитків, які задекларовані підприємством в ІІІ
кварталі 1998 року. ДПІ у Жовтневому районі не заперечує, що її
рішення було визнано судом недійсним в цій частині за
формальними обставинами (пеня за несвоєчасну сплату податку на
прибуток), але судом не встановлені порушення з боку ДПІ у
Жовтневому районі, які можуть бути підставою для визнання
рішення недійсним. ДПІ у Жовтневому районі також не згодна з
постановою апеляційного суду щодо податку на додану вартість і
фінансових санкцій по ПДВ, оскільки п. 5.3.9 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
передбачено
включення до складу валових витрат сум, які підтверджені
платіжними документами. Відповідно до ст. 14 Закону України “Про
зв'язок” послуги зв'язку надаються виключно операторами зв'язку
на підставі договору. Відповідач вважає, що телефон був
виділений орендатору у користування без подання письмової заявки
останнього до вузла зв'язку і укладення відповідного договору,
вказані витрати не можуть бути віднесені до валових витрат
орендатора до переоформлення номеру телефону на нього.
У свою чергу Товариство, оспорюючи постанову арбітражного суду в
частині визнання правомірним донарахування податку на
репатріацію, вважає, що розділом 4 Порядку складання розрахунку
податку на прибуток нерезидента, який здійснює свою діяльність
на території України через постійне представництво,
затвердженого наказом ДПА України від 31.07.1997 № 274 (надалі -
Порядок), встановлені обов'язки, які не можуть бути покладені на
позивача, оскільки він не є ні представництвом, ні агентом
нерезидента, а тому невиконання цих обов'язків не може бути
підставою для відповідальності Товариства. Станом на 18.05.2000
не було жодного нормативно-правового акту, який регламентував би
порядок виконання резидентами міжнародних угод, лише з
15.05.2001 вступила у дію постанова Кабінету Міністрів України
№ 470 від 06.05.2001. Позивач вважає, що відповідач повинен був
встановити факт неналежності нерезидента до держави, на яку
розповсюджуються норми міжнародної угоди між Україною і
Туреччиною.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, вивчивши
касаційну скаргу, передовсім відзначає, що відповідно до
ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні
або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів на іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази. А тому відповідні доводи та посилання сторін,
зокрема на необхідність переглянути певні встановлені судовими
інстанціями обставини справи, та на наявність у матеріалах
справи неоцінених апеляційним судом доказів касаційною
інстанцією не приймаються як такі, що виходять за межі
касаційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, касаційні скарги та додані до них
документи, заслухавши пояснення представників позивача, колегія
суддів встановила, що 05.05.2000 ДПІ у Жовтневому районі винесла
рішення № 226/23-6-23790016 про застосування та стягнення
фінансових санкцій за порушення законодавства про оподаткування,
згідно з яким Товариству донараховане: податок на репатріацію з
доходів нерезидентів у сумі 14010,01грн., фінансові санкції по
вказаному податку (30%) в сумі 4203 грн., податок на додану
вартість за листопад 1998 року у сумі 666,70 грн., фінансові
санкції по податку на додану вартість (100%) в сумі 666,70 грн.,
пеня за несвоєчасну сплату податку на прибуток у Ш кварталі 1998
року у сумі 1664 грн., прибутковий податок з громадян у сумі
42,42 грн. і пеня по прибутковому податку у сумі 34,54 грн., а
всього у сумі 21287,37 грн. Позивач у судовому порядку оскаржив
всі нарахування, крім прибуткового податку і пені по
прибутковому податку, на загальну суму 21210,41 грн.
Підставою для прийняття оспорюваного рішення був акт
№ 54/23-6-23790016 від 28.04.2000 року “Про результати
комплексної документальної перевірки товариства з обмеженою
відповідальністю “Уктур” за період з 01.07.1998 року по
01.04.2000 року”. Вказаною перевіркою, зокрема, було встановлено
несвоєчасне включення до валового доходу сум перерахунків
дебіторської заборгованості в іноземній валюті, що знаходиться
на обліку підприємства, в гривні по офіційному валютному курсу
НБУ, що призвело до заниження валового доходу в сумі 22,2
тис.грн. в III кварталі 1998 року. Перевіркою правильності
віднесення коштів до складу валових витрат було встановлено
порушення вимог п. 5.3.9 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
внаслідок включення до
валових витрат коштів, перерахованих платіжними дорученнями
№ 196 від 26.11.1998 та № 203 від 27.11.1998 ТОВ “Крокус ЛТД” за
послуги зв'язку в розмірі 3,33 тис.грн., що не підтверджені
відповідними розрахунками та платіжними документами. У зв'язку з
цими обставинами перевіряючими було зроблено висновок, що
Товариством був завищений податковий кредит і відповідно
порушений п. 7.4.1 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
внаслідок віднесення до податкового
кредиту суми податку на додану вартість, сплаченого ТОВ “Крокус
ЛТД” за послуги зв'язку, що не відносяться до валових витрат, в
розмірі 666,70 грн. у листопаді 1998 року. Що стосується
оподаткування нерезидентів, то актом перевірки було встановлено,
що згідно з контрактом № 1 від 25.03.1998, укладеного з
турецькою фірмою “Елеле”, Товариство одержало послуги по оренді
сільськогосподарської техніки. Розрахунки за надані послуги
виконані 05.05.99 в порядку взаємозаліку за експортоване зерно
пшениці та насіння соняшнику в розмірі 134855,44 долара СИТА.
Податок на репатріацію з доходу нерезидента сплачений
Товариством в розмірі 15% від суми взаємозаліку в розмірі
79390,07 грн. 28.05.99 платіжним дорученням № 136. Вказана сума
перерахована Товариством до бюджету, тому у бухгалтерському
обліку останнього її зараховано на зменшення кредиторської
заборгованості фірмі “Елеле” в розмірі 23798,02 доларів США. У
порушення п. 3.2 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
позивач не стягнув з нерезидента та
не сплатив до бюджету суму податку на репатріацію в розмірі
14010,01 грн. за ставкою податку на репатріацію з доходу
нерезидента 15%.
Факт укладення договорів і сплати за ними грошових коштів
сторонами не оспорюється і ці факти встановлені судовими
інстанціями.
Колегія суддів вважає, що висновки, викладені в постанові
апеляційного суду, є обґрунтованими.
У відповідності до п. 1.21 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
(зі змінами і доповненнями)
доходи з джерелом їх походження з України - це будь-які доходи,
отримані резидентами або нерезидентами від будь-яких видів їх
діяльності на території України, включаючи проценти, дивіденди,
роялті та будь-які інші види пасивних доходів, сплачених
резидентами України, доходи від надання резидентам або
нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в
Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до
портів, розташованих в Україні, доходи від продажу нерухомого
майна, розташованого в Україні, доходи, отримані у вигляді
внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на
території України, а також доходи страховиків-резидентів від
страхування ризиків страхувальників-резидентів за межами
України, інші доходи від господарської діяльності на митній
території України або на територіях, що перебувають під
контролем митних служб України (у зонах митного контролю, на
спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо).
Пунктом 13.1 ст. 13 вказаного Закону встановлено, що доходи,
отримані нерезидентом з джерелом їх походження з України від
проведення господарської діяльності, обкладаються податками по
ставкам, встановленим вказаною статтею Закону. А згідно п. 13.2
цього ж Закону резидент або постійне представництво нерезидента,
що здійснює на користь нерезидента будь-яку виплату з доходу з
джерелом його походження з України, отриманого таким
нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому
числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім
доходів, зазначених у пунктах 13.3-13.7, зобов'язані утримувати
під час виплати такого доходу та додатково сплачувати податок на
репатріацію доходів у розмірі 15 відсотків від суми такого
доходу за рахунок такої виплати, якщо інше не передбачене
нормами міжнародних угод, які набрали чинності.
Як вбачається із матеріалів справи, а також підтверджено
судовими інстанціями, між Україною та Туреччиною діє міжнародний
договір, який передбачає ставку по платежах за використання
майна 10%, тобто відповідно до законодавства України, зокрема
п. 18.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, встановлює певні пільги щодо сплати податку на
репатріацію.
Колегія суддів враховує, що відповідно до Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
Товариство не
є постійним представництвом турецької фірми - контрагента за
договором, а є лише резидентом, який здійснює на користь
нерезидента визначені виплати. При цьому також береться до
уваги, що Порядок звільнення (зменшення) від оподаткування
доходів із джерелом їх походження з України згідно з
міжнародними договорами України про уникнення подвійного
оподаткування був встановлений лише постановою Кабінету
Міністрів України від 18.05.2000, з наступними змінами,
внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 06.09.2002
№ 1397 та від 06.05.2001 № 470, які покладають обов'язок подання
документів, що підтверджують право на застосування норм
міжнародного договору, на нерезидентів, в тому числі для
повернення ним надмірно сплачених податків.
У свою чергу Порядок складання розрахунку податку на прибуток
нерезидента, затверджений наказом ДПА України від 31.07.1997
№ 274 та зареєстрований в Мінюсті України 28.08.97 за
№ 352/2156, визначає відповідну процедуру щодо нерезидента, який
здійснює свою діяльність на території України через постійне
представництво і, відповідно до розділу 4 зазначеного Порядку,
також подає податковому органу документи, які підтверджують
поширення на нього норм міжнародного договору. Таким чином
підставою для застосування ставки оподаткування, визначеної
міжнародним договором, є наявність відповідних підтверджувальних
документів. При цьому колегія суддів бере до уваги встановлену
судовими інстанціями обставину, що Товариство само перерахувало
зазначений податок за ставкою, визначеною Законом України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, а також те,
що сторонами у справі оспорювалась резидентність фірми “Елеле” -
контрагента Товариства за договором.
Колегія суддів бере до уваги встановлені Угодою між Урядом
України і Урядом Турецької Республіки про уникнення подвійного
оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно
податків на доход і майно визначення, зокрема резидента,
постійного представництва та доходів (прибутків). Колегія суддів
також враховує, що до матеріалів справи долучені певні документи
щодо статусу фірми “Елеле”. Однак при цьому враховується і те,
що судові інстанції не визнали зазначені документи достатніми
підставами для застосування правил міжурядової угоди і для
відповідних бухгалтерських операцій Товариства. А тому судові
інстанції підставно дійшли висновку, що дії ДПІ у Жовтневому
районі по донарахуванню податку на репатріацію доходів є
обґрунтованими.
При розгляді питання про правомірність нарахування Товариству
податку на додану вартість, судовими інстанціями встановлено, що
між ТОВ “Крокус ЛТД” та позивачем 06.12.1996 був укладений
договір оренди виробничих площ підприємства, згідно з п. 5.5
якого сторони узгодили, що вартість комунальних послуг і послуг
телефонного зв'язку оплачується окремо від орендної плати:
телефонний зв'язок - згідно рахунків служб електрозв'язку у
відповідності з фактичним використанням орендарем. Відповідно до
акту надання послуг міжнародного зв’язку за жовтень 1998 року
позивач провів оплату за телефонний зв'язок ТОВ “Крокус ЛТД”, а
вже воно розрахувалося з міською телефонною мережею. Позивачу
була видана податкова накладна № 25 від 30.11.98, за якою
останній відніс суми ПДВ до податкового кредиту.
Відповідно до п. 5.1 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
валові витрати виробництва та обігу -
сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній
або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості
товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються)
таким платником податку для їх подальшого використання у власній
господарській діяльності. Згідно матеріалів справи судом
правильно, з точки зору фактичних обставин справи, оцінено, що у
цьому випадку йдеться про компенсацію абоненту його витрат,
пов'язаних з орендою майна, тому віднесення 666,70 грн. у склад
податкового кредиту є обґрунтованим.
Розглядаючи питання про правомірність нарахування Товариству
пені за несвоєчасну сплату податку на прибуток, колегія суддів
передовсім відзначає, що у касаційній скарзі ДПІ у Жовтневому
районі не заперечує той факт, що рішення у цій частині визнано
недійсним за формальними обставинами і ДПІ у Жовтневому районі
згодна з вказаними у судовому рішенні обставинами, але
посилаючись на п. 2 роз'яснення президії ВАСУ від 26.01.2000
№ 02-5/35 “Про деякі питання практики розгляду спорів,
пов'язаних з визнанням недійсними актів державних та інших
органів” вважає, що ці обставини не могли бути підставою для
визнання рішення ДПІ у Жовтневому районі недійсним.
Відповідно до п. 2 вказаного Роз'яснення підставами для визнання
акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного
законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який
видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є
також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та
охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації -
позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту
такого порушення не встановлено, у арбітражного суду немає
правових підстав для задоволення позову.
Судовими інстанціями, зокрема на підставі акту перевірки,
встановлено, що збитки позивача в Ш кварталі 1998 року склали
23,7 тис.грн., тобто у позивача мало місце від'ємне значення
прибутку (-1,5 тис.грн.), яке переноситься на наступний звітний
період. За таких обставин судом зроблений висновок, що факт
заниження валового доходу в розмірі 22.2 тис.грн. не вплинув на
заниження податку на прибуток, недоїмка була відсутня, а тому
були відсутні відповідні підстави для нарахування пені.
Таким чином рішенням про нарахування пені були порушені права
позивача і рішення судових інстанцій у цій частині відповідають
вимогам законодавства.
За таких обставин колегія суддів вважає, що підстав для
скасування постанови апеляційного суду не вбачається.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 19.11.2001 у справі арбітражного суду Запорізької області
№ 1/5/297 залишити без змін, а касаційні скарги Державної
податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя та
товариства з обмеженою відповідальністю “Уктур” -без
задоволення.