820/7/16 Про зобов`язання звернутися до регіонального управління Державної прикордонної служби України для надання особам та спільному їх сину жилого приміщення для постійного проживання шляхом клопотання перед виконавчим комітетом міської ради про зняття статусу "службова" з квартири за відповідною адресою для подальшої приватизації; зобов`язання регіонального управління Держприкордонслужби надати зазначеним шляхом жиле приміщення особам для постійного проживання - 20.02.2023 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2018 (суддя - Кухар М.Д.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2018 (судді - Бершова Г.Є., Катунов В.В., Ральченко І.М.)

у справі за позовом ОСОБА_1 до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про зобов`язання вчинити дії,

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила:

- зобов`язати ОСОБА_2 звернутися до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України для надання їй, ОСОБА_1, ОСОБА_3, спільному сину ОСОБА_4 жилого приміщення для постійного проживання шляхом клопотання перед виконавчим комітетом Харківської міської ради про зняття статусу "службова" з квартири за адресою АДРЕСА_1 для подальшої приватизації;

- зобов`язати Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України надати жиле приміщення для постійного проживання ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, спільному сину ОСОБА_4 шляхом клопотання перед виконавчим комітетом Харківської міської ради про зняття статусу "службова" з квартири за адресою АДРЕСА_1 для подальшої приватизації.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України в силу статті 6 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" є територіальним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону (Адміністрації Держприкордонслужби України).

Старший прапорщик ОСОБА_2 проходить військову службу в Східному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України.

Відповідно свідоцтва про шлюб НОМЕР_1, виданого 11.01.1997 Нововодолазьким відділом реєстрації актів громадянського стану Харківської області, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знаходились в зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають сина ОСОБА_4 .

Згідно витягу з протоколу №70 від 20.10.2006 на засіданні житлової комісії Харківського прикордонного гарнізону постановлено виділити 3-кімнатну квартиру АДРЕСА_1 сім`ї прапорщика ОСОБА_2, склад сім`ї 4 особи.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Московської районної ради м. Харкова від 24.10.2006 №369/14, квартиру АДРЕСА_1, включено до складу службової житлової площі Східного регіонального управління Державне прикордонної служби України.

У зв`язку з тим, що квартира є службовою житловою площею, відповідно до вимог ст. 122 Житлового кодексу, ОСОБА_2, як військовослужбовцю було видано спеціальний ордер на право тимчасового користування службовим житловим приміщенням, в тому числі і на право тимчасового користування службовою квартирою для позивача по справі - ОСОБА_1, як члена сім`ї військовослужбовця.

Між Східним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України та прапорщиком ОСОБА_2 також було укладено договір найму службового житла (спірної квартири) в будинку державного громадського житлового фонду України №086 від 29.12.2006, яким були визначені права та обов`язки наймача ( ОСОБА_2 ) та наймодавця (Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України).

Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 17.06.2010 по справі №2-10303/10 розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 28.07.2010, виданого Московським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського управління юстиції, який міститься в матеріалах справи, розірвано шлюб між чоловіком ОСОБА_2 та ОСОБА_1, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис №539 від 28.07.2010.

10.12.2010 на звернення ОСОБА_1 . Адміністрацією Державної прикордонної служби України надано відповідь, якою позивача повідомлено, що згідно зі статтею 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п. 3 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2006 №1081 (1081-2006-п) , житло для постійного проживання надається лише військовослужбовцям та членам їх сімей, які мають вислугу років на військовій службі 20 років і більше. На цей час у військовослужбовця ОСОБА_2 вислуга на військовій службі становить 16 років.

23.12.2010 на засіданні житлової комісії Харківського прикордонного гарнізону Східного регіонального управління ДПСУ постановлено розглянувши рапорт прапорщика ОСОБА_2 та надані документи, у зв`язку з розірванням шлюбу між військовослужбовцем ОСОБА_2 та ОСОБА_1, громадянку ОСОБА_1 та її дочку ОСОБА_3 з квартирного обліку виключено; склад сім`ї змінено на 2 чоловіки ( ОСОБА_2, син ОСОБА_4 ).

12.09.2015 представник ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою про розгляд питання про зняття статусу "службова" з квартири (тобто надати житло для постійного проживання) за адресою: АДРЕСА_1, яка отримана у спільному шлюбі для подальшої приватизації та поділу майна між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, з підстав того, що ОСОБА_2 вже має вислугу років на військовій службі більше 20 років.

23.09.2015 відповідачем надано відповідь за №Н-93, в якій повідомлено, що питання порушене в заяві буде розглянуто на наступному засіданні житлової комісії Харківського прикордонного гарнізону та про результати буде повідомлено додатково.

Згідно витягу з протоколу №13 від 30.11.2015 (пункт 8) засідання житлової комісії Харківського прикордонного гарнізону було вирішено відмовити громадянці ОСОБА_1 в знятті статусу "службова" з квартири АДРЕСА_1 .

Відмова вмотивована тим, що в грудні 2010 військовослужбовець ОСОБА_2 звернувся до житлової комісії Харківського прикордонного гарнізону з рапортом про внесення змін до його житлової справи у зв`язку з розірванням шлюбу з громадянкою ОСОБА_1, а саме клопотав залишити його та сина ОСОБА_4 на квартирному обліку, а колишню дружину ОСОБА_1 та її дочку ОСОБА_3 з квартирного обліку виключити. Пункт 2.22 наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.12.07 №1040 (z0016-08) визначає, що підлягають виселенню зі службового житлового приміщення без надання житлового приміщення колишні члени сім`ї військовослужбовця, які проживають при ньому після розірвання шлюбу. Виселення проводиться у судовому порядку за позовом командування органу Державної прикордонної служби України, на обліку в якому перебуває службове житло. Таким чином, за умови розірвання шлюбу між гр. ОСОБА_1 та військовослужбовцем ОСОБА_2 згідно вимог 2.22 наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.12.07 №1040 (z0016-08) гр. ОСОБА_1, разом з донькою ОСОБА_3 підлягають виселенню зі службового житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 . При цьому, приписи Житлового кодексу України (5464-10) і наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.12.07 №1040 (z0016-08) не передбачають можливості надання колишній дружині військовослужбовця іншого службового житлового приміщення.

Не погодившись із такою відмовою, позивач звернулась до суду.

В обгрунтування позовних вимог посилалась на те, що службова квартира надавалась військовослужбовцю на всіх членів його сім?ї, а тому відмова відповідача у клопотанні перед виконавчим комітетом Харківської міської ради про зняття з квартири статусу "службова" є протиправною.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 11.01.2016 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2016 ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 11.01.2016 у справі №820/7/16 скасовано в частині відмови у відкритті провадження щодо позовних вимог про зобов`язання Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України надати жиле приміщення для постійного проживання ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, спільному сину ОСОБА_4 шляхом клопотання перед виконавчим комітетом Харківської міської ради про зняття статусу "службова" з квартири за адресою АДРЕСА_1 для подальшої приватизації та направлено справу в цій частині до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2017 закрито провадження у справі №820/7/16 за позовом ОСОБА_1 до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2017 ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2017 скасовано, а справу №820/7/16 за позовом ОСОБА_1 до Східного регіонального управління державної прикордонної служби України про зобов`язання Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України надати жиле приміщення для постійного проживання ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, спільному сину ОСОБА_4 шляхом клопотання перед виконавчим комітетом Харківської міської ради про зняття статусу "службова" з квартири за адресою АДРЕСА_1 для подальшої приватизації направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2018, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2018, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що від старшого прапорщика ОСОБА_2, як від наймача не надходило будь-яких звернень та клопотань щодо зняття статусу службової з спірної квартири, а позивач не є військовослужбовцем, і на час звернення з цим позовом до суду не є членом сім`ї військовослужбовця, тому її права відповідачем не порушено.

Крім того, ОСОБА_2, якому надавалось житло, до цього часу проходить військову службу у Східному регіональному управління Державної прикордонної служби України і на теперішній час потреба у використанні спірної квартири, у якості службової, у нього не відпала.

ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

В обґрунтування касаційної скарги позивач покликається на порушення судами норм матеріального права, що призвело до ухвалення судових рішень, які на її думку підлягають скасуванню.

Зокрема, покликається на те, що спірна квартира передавалась у користування всім членам сім`ї, а тому факт розірвання шлюбу між нею та ОСОБА_2, не є підставою для відмови у задоволенні її заяви. Крім того, така відмова порушує її права та права її дітей, зокрема, на приватизацію житла.

Також покликалась на те, що наказ Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.12.2007 №1040 (z0016-08) вступив в законну силу після надання квартири, тому, в силу статті 58 Конституції України, не може розповсюджуватись на спірні правовідносини.

Крім того, покликається на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не задовольнив її клопотання про перенесення розгляду справи та розглянув справу в порядку письмового провадження за відсутності передбачених законом підстав.

Просила рішення судів попередніх інстанцій скасувати повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив у її задоволенні відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо юрисдикції.

Предметом цього позову є визнання протиправною відмови суб`єкта владних повноважень щодо зняття статусу службового житла з квартири, яка раніше була надана, в тому числі позивачу, як члену сім`ї військовослужбовця ОСОБА_2 .

Отже, цей позов поданий на поновлення прав позивача у сфері житлових відносин.

За правилами пункту 1 частини першої статті 19 ЦПК України у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Спірні у цій справі правовідносини пов`язані із захистом житлових прав, які на думку позивача порушені протиправними рішеннями та діями відповідача.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 18.04.2018 №806/104/16, від 20.09.2018 №815/2551/15, від 13.02.2019 №826/19681/16, від 03.07.2019 у справі №1306/9031/2012, від 19.06.2019 №826/7399/18 а також Верховний Суд у постановах від 06.05.2020 у справі №826/12435/15, від 21.02.2019 у справі №823/162/16 дійшла висновку, якщо спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, а пов`язаний з вирішенням питання щодо права на житло, має вирішуватися судами за правилами ЦПК України (1618-15) .

Відповідно до чинної частини 3 статті 19 КАС України адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Відповідно частини 1 статті 354 КАС України порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Водночас, враховуючи тривалий розгляд справи судами попередніх інстанцій, а також те, що питання належності даного спору до юрисдикції адміністративних судів та можливості його вирішення за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) було предметом розгляду у цій справі і з цього питання прийнято процесуальні рішення, тому Верховний Суд вважає за необхідне розглянути справу і прийняти остаточне рішення в рамках даного провадження за правилами адміністративного судочинства.

Такий підхід відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду у справі у постанові від 29.08.2018 у справі №463/624/14-а

Щодо суті спору.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII (2011-12) ) держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР (5464-10) та іншими нормативно-правовими актами.

Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.

Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла.

Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, а також розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно статті 12 Закону №2011-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 03.08.2006 №1081 "Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями" затвердив Порядок №1081, який визначає механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців - осіб офіцерського (у тому числі осіб, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, посади в яких комплектуються військово-службовцями, у тому числі звільнених в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, закладах, установах та організаціях (далі - військові частини) після звільнення (далі - військовослужбовці) та членів їх сімей. (Порядок №1081)

Відповідно до пункту 2 Порядку №1081 військовослужбовці та члени їх сімей забезпечуються службовими житловими приміщеннями, що відповідають вимогам житлового законодавства. З цією метою у кожній військовій частині формується фонд службового житла.

Відповідно до пункту 7 Порядку №1081 військовослужбовці та члени їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності у них за місцем проходження служби житла для постійного проживання забезпечуються службовими житловими приміщеннями.

Під час розгляду справи встановлено, що шлюб між позивачем та військовослужбовцем ОСОБА_2 розірвано, позивач не є членом сім`ї військовослужбовця і учасником правовідносин пов`язаних з наданням військовослужбовцям службового житла для постійного проживання та виведення їх з числа службових, а сам військовослужбовець питання виключення квартири з числа службових не ініціював.

За таких обставин суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку щодо правомірності дій відповідача та прийняли рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Покликання позивачки в обґрунтування касаційної скарги на те, що на цей час у ОСОБА_2 уже є вислуга 20 років і відповідачем порушено вимоги статті 12 Закону №2011-ХІІ та прийнятої на її виконання постанови КМУ №1081 є безпідставним, оскільки за змістом статті 1 Закону його дія поширюється лише на військовослужбовців (прирівняних до військовослужбовців категорій) та членів їх сімей.

Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач з 2010 року не є членом сім?ї позивача, то дія Закону №2011-ХІІ (2011-12) та прийнятої на її виконання постанови КМУ №1081 з цього часу на неї не поширюються.

Також безпідставним є покликання позивачки на те, що службова квартира надавалась військовослужбовцю на всіх членів його сім?ї, оскільки наявність підстав для виключення квартири з числа службових вирішується на момент звернення за вирішенням такого питання, а не на момент надання військовослужбовцю службового житла.

З цих же мотивів безпідставними є покликання позивачки на непоширення на спірні правовідносини наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.12.2007 №1040 (z0016-08) .

Покликання позивачки в обгрунтування касаційної скарги на порушення апеляційним судом норм процесуального права, що виразилось у незадоволенні її клопотання про перенесення розгляду справи та розгляд справи в порядку письмового провадження також є безпідставним.

Так, за приписами частин першої, другої статті 313 КАС України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до наявного в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення, таке отримане представником позивача 20.03.2018, а тому про день, час та місце розгляду справи у судовому засіданні, призначеному на 10-30 год. 04.04.2018, позивач була повідомлена належним чином.

В свою чергу, у цьому випадку, передбачені процесуальним законом обов`язкові підстави для відкладення розгляду справи були відсутні, а повідомлені представником позивача причини неявки, як то участь у іншому судовому засіданні, визнано апеляційним судом неповажними.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, вирішуючи вищезгадане клопотання та здійснюючи апеляційний перегляд в порядку письмового провадження діяв з дотриманням вимог норм Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) і встановленого ним порядку апеляційного перегляду справи не порушив.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.