ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.03.2002 Справа N 8/137
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Овечкіна В.Е.,
суддів Чернова Є.В.,
Мілевського Й.Р.,
за участю
представників:
позивача — Фарисей Р.С.
відповідача — Полтавець Л.Ж., Доган В.Й.
третьої особи — Пашко С.Г.
розглянувши у судовому ДПІ у м. Кіровограді на постанову від
засіданні касаційну 25.12.01
скаргу
на постанову від 25.12.01
Дніпропетровського апеляційного господарського суду
у справі № 8/137
за позовом ВАТ "Кіровоградобленерго"
до Кіровоградської ОДПІ у Кіровоградській
області (правонаступник — ДПІ у м.
Кіровограді)
третя особа без Одеська залізниця
самостійних вимог на
стороні відповідача —
Про визнання недійсним рішення від 19.03.01 № 312-26-
5/23226362/2889 про застосування фінансових санкцій
Рішенням від 27.09.01 господарського суду Кіровоградської
області (суддя Наливайко Є.М.) позов задоволено у зв'язку з
необґрунтованістю оспорюваного рішення про застосування
фінансових санкцій.
Постановою від 25.12.01 Дніпропетровського апеляційного
господарського суду (судді: Лотоцька Л.О., Євстигнєєв О.С.,
Тищик І.В.) рішення залишено без змін з тих же підстав.
ДПІ у м. Кіровограді у поданій касаційній скарзі просить рішення
та постанову скасувати, направити справу на новий розгляд,
оскільки вважає, що в порушення ст.ст. 98, 99 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
ухвалу від 06.11.01 про прийняття апеляційної скарги
до розгляду не було направлено третій стороні у справі —
Одеській залізниці і постанова від 25.12.01 прийнята без участі
останньої; в порушення вимог ухвали суду від 12.09.01 копія
позовної заяви була надана позивачем представнику Одеської
залізниці лише 24.09.01 перед завершенням судового засідання, а
27.09.01 розгляду фактично не було, суддя оголосив лише вступну
та резолютивну частину рішення.
Окрім того, скаржник вказує на відсутність отримання всупереч
вимогам ст. 87 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
до цього часу первісного
рішення від 27.09.01 та ті обставини, що в резолютивній частині
рішення зазначено про визнання недійсним рішення № 312-26-
23226362/6889, у зв'язку з чим вважає, що рішення податкового
органу, прийняте за результатами розгляду матеріалів перевірки
ВАТ "Кіровоградобленерго" (акт від 15.03.01 № 26-5-33) не було
предметом спору і не скасовувалося. Жодних заперечень з приводу
застосування судом норм матеріального права касаційна скарга
відповідача не містить.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні
обставини) справи на предмет правильності їх юридичної оцінки
судом та заслухавши пояснення присутніх у засіданні
представників сторін та третьої особи, дійшла висновку, що
оскаржувана постанова підлягає залишенню без змін, а доводи
скаржника — відхиленню з наступних підстав.
Внаслідок проведеної відповідачем перевірки дотримання позивачем
податкового законодавства виявлено порушення останнім вимог п.
п. 3.1.1, 7.3.1 Закону України "Про податок на додану вартість",
що полягало в оподаткуванні в червні—серпні 2000 року за
нульовою ставкою ПДВ операцій з продажу позивачем спожитої
Одеською залізницею електроенергії у 1999 році, залишок
заборгованості по якій третьою особою не був сплачений до
01.01.00, у зв'язку з чим донараховано позивачу податок на
додану вартість за червень, липень та серпень 2000 року в сумі
955911,82 грн. та 1911823,64 грн. фінансових санкцій по ПДВ, про
що складено акт від 15.03.01 № 26-5-33.
На підставі цього акту 19.03.01 було прийнято оспорюване рішення
про стягнення зазначених сум.
Підставою застосування фінансових санкцій стосовно позивача
стало самостійне безпідставне, на думку відповідача, спрямування
в листопаді—грудні 1999 року та червні 2000 року грошових
коштів, які надходили від споживача (Одеської залізниці), не в
рахунок погашення заборгованості його структурних підрозділів, а
в рахунок погашення пені, в зв'язку з чим нібито станом на
01.01.00 сума основної заборгованості була завищена і її
оподаткування проводилося за нульовою ставкою неправомірно.
Проте судом першої та апеляційної інстанції, відповідно до вимог
ст.ст. 33, 34, 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, на підставі ретельної
правової оцінки наявних у справі первинних документів податкової
звітності (податкові накладні, складені в цей період) правомірно
спростовано помилкові висновки відповідача, які ґрунтуються на
суперечливих даних акту перевірки від 15.03.01№ 26-5-33 та
відхилено згаданий акт як неналежний доказ, що не відповідає
первинним документам та складений із порушенням вимог п. 9
Інструкції ГДПІ України від 20.04.95 № 28 про порядок
застосування та стягнення фінансових санкцій органами державної
податкової служби.
При цьому судом враховано, що в листопаді—грудні 1999 року та
червні 2000 року погашення боргу за спожиту електроенергію
Одеською залізницею проводилося на підставі протоколів-реєстрів
№ 210/6989 від 30.11.99 і № 7986 від 21.12.99 та угоди № 63 від
01.06.00 по погашенню заборгованості відповідно до протоколу від
17.04.00 № 1/160 "Про проведення міжгалузевих розрахунків". На
виконання останньої угоди Одеською залізницею надано позивачу
лист від 30.06.00 № 1048-є, в якому зазначено перелік споживачів
та суму, на яку слід зменшити їх заборгованість за спожиту
електроенергію та вказано ПДВ у сумі 173381,13 грн., а позивачем
на вказані в листі суми виписані податкові накладні, що
підтверджує неправомірність донарахування з позивача ПДВ за
червень 2000 року в сумі 155961 грн. та відсутність у діях ВАТ
"Кіровоградобленерго" порушень вимог п. 3.1.1 та п. 7.3.1 Закону
України "Про порядок на додану вартість".
При прийнятті оскаржуваних рішення та постанови суд, з
урахуванням умов укладених між позивачем та Одеською залізницею
договорів постачання електроенергії, цілком обґрунтовано дійшов
висновку про право ВАТ "Кіровоградобленерго" за платіжними
вимогами, які сплачуються без акцепту платника, здійснювати
розрахунки за поставлену електроенергію та інші платежі за
розрахунковий період, чим спростовуються викладені в акті
перевірки висновки відповідача про безпідставне одностороннє
погашення заборгованості третьої особи в частині пені.
Адже пеня в даному випадку є договірною санкцією і в разі
прострочення боржника стягується разом із сумою основного боргу,
тобто входить до складу інших платежів за договором, які
стягуються за платіжними вимогами.
Постановою апеляційної інстанції також зафіксовано існування
заборгованості Одеської залізниці перед ВАТ
"Кіровоградобленерго" за спожиту електроенергію у сумі
8548695,36 грн. станом на 01.01.00, що встановлено рішеннями
арбітражного суду Одеської області від 10.04.00 у справі № 17-7-
14/1445 та від 11.07.00 у справі № 17-7-10/3177 між цими ж
сторонами. Зазначений юридичний факт має істотне значення,
оскільки спростовує дані акту перевірки від 15.03.01 щодо
наявності такої заборгованості станом на 01.01.00 в іншій сумі —
3745330,77 грн.
Отже, оскаржуваним рішенням відхилено як неналежний доказ акт
перевірки від 15.03.99 № 26-5-33 та як такий, що суперечить
фактичним обставинам справи. З огляду на це та інші встановлені
судом фактичні обставини, слід зазначити, що, згідно
імперативних вимог ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
Тобто, судова колегія не вправі в касаційному провадженні
піддавати сумніву правильність оцінки доказових матеріалів в їх
сукупності встановленої судом першої інстанції з урахуванням
вимог ст.ст. 33, 34, 35, 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та
підтвердженої судом апеляційної інстанції.
Водночас колегія враховує, що касаційна скарга не містить жодних
заперечень щодо правильності застосування судом до спірних
правовідносин норм матеріального права. Що стосується посилань
скаржника на порушення судом при прийнятті оскаржуваних рішення
та постанови вимог процесуального законодавства, зокрема, ст.ст.
27, 87, 98, 99 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, то вони не заслуговують
на увагу з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 85 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
27.09.01
після закінчення розгляду справи суддею було оголошено вступну
та резолютивну частину рішення за участю представників позивача,
відповідача та третьої особи, що підтверджується матеріалами
справи (а.с. 59-60), чим спростовуються твердження скаржника про
відсутність 27.09.01 фактичного розгляду справи.
Той факт, що спочатку справа розглядалася у судовому засіданні
24.09.01, не свідчить про порушення судом вимог господарського
процесу, оскільки в рішенні зафіксовано оголошення перерви в
засіданні до 27.09.01 на 13 год. 30 хв. (а.с. 62). Рішення,
оформлене відповідно до вимог ст. 84 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
(вступна, описова, мотивувальна та резолютивна частини),
підписано 15.10.01 і в цей же день розіслано сторонам по справі,
що засвідчується штемпелем канцелярії суду на зворотній сторінці
рішення, в зв'язку з чим необґрунтованими є посилання скаржника
про порушення судом вимог ст. 87 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Господарський суд не може нести відповідальність за можливе
ненадходження рішення адресату, надісланого сторонам через
установу зв'язку у встановлений термін.
Не заслуговують на увагу доводи скаржника про порушення ВАТ
"Кіровоградобленерго" вимог ухвали від 12.09.01 господарського
суду Кіровоградської області шляхом ненадання позивачем
залученій до участі у справі третій особі (Одеська залізниця)
можливості ознайомитися з позовною заявою, оскільки пунктом 3
ухвали від 12.09.01 не визначено терміни надіслання позивачем
копії позовної заяви третій особі, а саму ухвалу від 12.09.01,
відповідно до ст. 87 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
було розіслано
сторонам та третій особі 17.09.01, що підтверджується штемпелем
канцелярії суду на звороті ухвали. Тим більше, що з позовною
заявою третя особа була ознайомлена 24.09.01 безпосередньо в
судовому засіданні, що не заперечується відповідачем.
Помилковими визнаються також посилання скаржника на порушення
судом апеляційної інстанції ст.ст. 98, 99 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, яке, нібито, полягало у ненаправленні ухвали від
06.11.01 про прийняття апеляційної скарги відповідача до
розгляду третій стороні по справі — Одеській залізниці, оскільки
ч. 2 ст. 98 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
чітко встановлено обов'язок
суду надіслати таку ухвалу лише сторонам у справі та прокурору,
який брав участь у розгляді справи або вступив у розгляд справи.
Водночас, згідно зі ст. 21 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
сторонами в
судовому процесі є позивачі і відповідачі, статус яких мають
також треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет
спору (ст. 26 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) та державний орган,
уповноважений здійснювати функції держави у спірних
правовідносинах у разі пред'явлення позову прокурором в
інтересах держави (ч. 2 ст. 29 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
).
Одеська залізниця у даній справі є не третьою стороною у справі
(співпозивачем чи співвідповідачем), як помилково вважає
скаржник, а третьою особою без самостійних вимог на предмет
спору на стороні відповідача, в зв'язку з чим касаційна
інстанція не вбачає порушень судом норм процесуального права при
винесенні ухвали від 06.11.01 та її розсиланні позивачу і
відповідачу у даній справі.
Не приймаються до уваги твердження скаржника про відсутність
скасування судом рішення № 312-26-5/23226362/2889 від 19.03.01
про застосування фінансових санкцій, прийнятого на підставі акту
перевірки від 15.03.01 № 26-5-33, яке, згідно вступної та
резолютивної частини рішення суду від 27.09.01 не було визнано
недійсним, оскільки з мотивувальної частини рішення від 27.09.01
вбачається, що предметом даного спору є визнання недійсним саме
цього рішення відповідача. Зазначене підтверджується також
ухвалою від 12.09.01 господарського суду Кіровоградської області
та оскаржуваною постановою від 25.12.01.
Проте, з огляду на те, що згідно з ч. 5 ст. 84 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
при задоволенні позовної заяви про визнання акта
недійсним в резолютивній частині вказується номер цього акту,
допущені судом першої інстанції цифрові описки з цього приводу
підлягають усуненню в порядку ст. 89 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Водночас, зважаючи на доводи відповідача щодо неотримання ним
рішення від 27.09.01 та обумовлену цим неможливість його
виконання, касаційна інстанція вважає за необхідне доручити
господарському суду Кіровоградської області додатково надіслати
відповідачу рішення від 27.09.01 з урахуванням виправлення
допущених описок.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів дійшла висновку про
правомірне застосування судом при прийнятті оскаржуваних рішення
та постанови до спірних податкових правовідносин норм чинного
законодавства та відсутність будь-яких підстав вважати, що судом
помилково застосовано матеріальне чи процесуальне право.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7—111-9, 111-
11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
суд
П О С Т А Н О В И В:
Рішення від 27.09.01 господарського суду Кіровоградської області
та постанову від 25.12.01 Дніпропетровського апеляційного
господарського суду у справі № 8/137 залишити без змін, а
касаційну скаргу ДПІ у м. Кіровограді — без задоволення.
Доручити господарському суду Кіровоградської області виправити в
порядку ст. 89 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
допущені в рішенні від
27.09.01 описки щодо номеру визнаного недійсним рішення
Кіровоградської ОДПІ від 19.03.01 та додатково направити
скаржнику належним чином засвідчену копію рішення від 27.09.01 у
справі № 8/137.
Головуючий В.Овечкін
Судді Є.Чернов
Й.Мілевський