ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.03.2002 Справа N 4/173
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Овечкіна В.Е.,
суддів Чернова Є.В.,
Мілевського Й.Р.
розглянувши касаційну Долинської міжрайонної ДПІ
скаргу
на постанову від 18.12.01 Дніпропетровського
апеляційного господарського суду
у справі № 4/173
господарського суду Кіровоградської області
за позовом Долинської МДПІ
до — Дирекції Криворізького
гірничо-збагачувального комбінату
окислених руд, який будується;
— ТОВ “Ранкова Зірка“;
Про визнання недійсним рішення,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Кіровоградської області у справі
(суддя Шутенко І.А.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що після набрання чинності ст.ст. 6—8
Закону України № 2181-ІІІ “Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
Указ Президента “Про заходи щодо підвищення
відповідальності за розрахунки з бюджетними та цільовими
фондами” № 167/98 від 04.03.1998 втратив чинність, в зв'язку з
чим у суду відсутні підстави застосовувати положення згаданого
Указу Президента України для визнання угоди недійсною.
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського
суду (у складі головуючого Лисенко О.М., суддів: Белінської
В.О., Дисикура О.В.), здійснюючи апеляційну перевірку рішення в
зв'язку зі скаргою позивача, постановою від 18.12.01 рішення у
справі залишила без змін з тих же підстав.
Позивач з постановою апеляційної інстанції не згоден, в зв'язку
з чим звернувся з касаційною скаргою, в якій просить рішення та
постанову у справі скасувати, позовні вимоги задовольнити.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що за його переконанням
судами першої та апеляційної інстанції безпідставно не прийняті
до уваги положення Указу Президента України “Про заходи щодо
підвищення відповідальності за розрахунками з бюджетами та
державними цільовими фондами № 167/98 від 04.03.98.
Відповідач відповіді на касаційну скаргу не подав.
Колегія суддів Вищого господарського суду України перевірила
матеріали справи у відкритому судовому засіданні та зазначає
таке.
Предметом спору є правомірність та відповідність вимогам
законодавства (зокрема, податкового) угоди від 06.02.01 № 53/01,
укладеної між дирекцією Криворізького гірничо-збагачувального
комбінату окислених руд, який будується та ТОВ “Ранкова Зірка”,
предметом якої є купівля-продаж рейково-шпальної решітки Р-65 на
суму 1380000 грн.
На виконання положень зазначеного договору Криворізький
гірничо-збагачувальний комбінат окислених руд відвантажив ТОВ
“Ранкова Зірка” рейково-шпальну решітку Р-65 на суму 192000
грн., що підтверджено накладними № 84, 85.
В зв'язку з наявністю податкової заборгованості у відповідача-1,
16.01.01 позивач передав йому повідомлення № 43 від 10.01.01 про
податкову заставу рухомого та нерухомого майна та майнових прав.
13.02.01 інформаційним центром Міністерства юстиції України до
державного реєстру застав рухомого майна внесено запис про
заставу майна і майнових прав дирекції Криворізького
гірничо-збагачувального комбінату окислених руд № 313-1217, який
будується.
Відповідно до вимог статті 5 Указу Президента України № 167/98
від 04.03.98, чинного на момент виникнення спору, відчуження
майна та майнових справ, які перебувають у податковій заставі,
може відбуватись лише за умов наявності письмової угоди органів
Державної податкової інспекції за місцезнаходженням платника
податків. Як свідчать матеріали справи, відповідач-1 не
звертався, а позивач не надавав стану відповідної згоди на
здійснення такого відчуження.
Наведене свідчить про те, що договір № 53/01 купівлі-продажу
рейково-шпальної решітки Р-65, укладений між відповідачами у
справі без згоди податкового органу, як того вимагає ст. 5 Указу
Президента України № 167/98 від 04.03.98, тобто всупереч вимогам
чинного на той час законодавства.
Колегія суддів Вищого господарського суду України констатує, що
в даному випадку для правильного вирішення спору слід
застосовувати законодавство, чинне на момент виникнення спору.
Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо
відповідності спірної угоди вимогам законодавства України
визнаються помилковими та такими, що прийняті внаслідок
неправильного застосування норм матеріального права.
Оскільки в матеріалах справи наявний лист Долинської НДПІ від
10.10.01 № 10735, який фактично схвалює спірну угоду в тій
частині, в якій вона була реалізована відповідачами у справі на
момент виникнення спору внаслідок скерування значної частини
отриманих коштів на погашення податкових зобов'язань
відповідача-1, колегія суддів вважає за доцільне визнати спірну
угоду недійсною на майбутнє; зміст цього ж листа переконливо
свідчить про непогодження позивача з подальшою реалізацією
спірної угоди.
Керуючись вимогами статей 108, 111-5, 111-7—111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, ст. 48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Долинської НДПІ задовольнити.
2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 18.12.01 та рішення господарського суду Кіровоградської
області від 10.10.01 у справі № 4/173 скасувати.
3. Договір купівлі-продажу № 53/01 від 06.02.01, укладений між
Дирекцією Криворізького гірничо-збагачувального комбінату
окислених руд, який будується та ТОВ “Ранкова Зоря” визнати
недійсним на майбутнє.
4. Витрати по сплаті державного мита, в т.ч. за перегляд у
касаційній інстанції віднести на відповідачів пропорційно
задоволених вимог.
5. Доручити господарському суду Кіровоградської області видати
відповідні накази на стягнення мита до державного бюджету
України.