ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.03.2002 Справа N 176-02-5/9-11/5(1/1/1295)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кочерової Н.О.,
суддів Рибака В. В. (доповідач у справі),
Уліцького A.M.,
за участю представників сторін:
від позивача: Білюшов В.М. — дов. № 3/01-86 від 21.03.02,
Сухарев О.О. — дов. № 3/01-85 від 21.03.02;
від відповідача: Міщенко О.В. — дов. № 5177 від 25.03.02,
Макарова Л.П. — дов. № 5118 від 25.03.02;
розглянувши у відкрито- ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя
му судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову від 05. 10. 01
Дніпропетровського апеляційного
господарського суду
у справі № 176-02-5/9-1 1/5 (1/1/1295)
за позовом ВАТ “Запорізький кабельний завод”
м. Запоріжжя
до ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя
про визнання частково недійсним рішення
В С Т А Н О В И В:
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 05.10.01 у складі колегії суддів: Лотоцької Л.О. —
головуюча, Євстигнеєва О.С., Тищик І.В. залишено без змін
рішення арбітражного суду Запорізької області від 25.05.01 у
справі № 1/1/1295, яким визнано недійсним рішення Державної
податкової інспекції в Ленінградському районі м. Запоріжжя “Про
застосування та стягнення фінансових санкцій за порушення
законодавства про оподаткування” № 663-26/02-05755625/1476 від
27.10.00 у частині дона-рахування 5136,75 грн. ПДВ, 72190 грн.
податку на прибуток, 13909,14 грн. збору на утримання авто доріг
та нарахування 21657 грн. штрафу по донарахованому податку на
прибуток, 86686,47 грн. пені за несвоєчасне перерахування збору
на утримання автодоріг загального користування та пені за не
своєчасне перерахування збору до Державного інноваційного фонду
в сумі 114072,92 грн.
У поданій касаційній скарзі ДПІ у Ленінському районі
м. Запоріжжя просить скасувати або змінити постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.01
у справі № 176-02-5/9-11/5 (1/1/1295) як таку, що ухвалена з
порушенням вимог п. 5.9 ст. 5 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, ст. 1 Закону України “Про
систему оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
в частині визначення валових
прибутків та витрат підприємства; ст. 24 Закону України “Про
основи державної політики у сфері науки і науково-технічної
діяльності” та постанови KM України “Про створення державного
інноваційного фонду” від 18.02.92 № 77, якою встановлено порядок
відрахування коштів до Державного інноваційного фонду.
Крім цього, скаржник зазначає, що суперечливість підстав для
донара-хування збору на утримання доріг загального призначення в
акті перевірки та рішення про застосування фінансових санкцій не
є підставою для визнання недійсним рішення в цій частині;
наполягає на необхідності оцінки зазначених в акті перевірки
фактів на включення до бази оподаткування сум реалізації
теплової енергії споживачам, надання послуг зв'язку, послуг
оренди в другому півріччі 1997 та 1998 pp., на включення до бази
оподаткування об'ємів реалізації покупних товарів у 2-му
півріччі 1997 р. та 1998 p.; застосування відповідачем невірної
ставки при нарахуванні суми збору на ремонт та утримання
автодоріг загального призначення.
В засіданні суду оголошувалась перерва.
Заслухавши пояснення та заперечення представників сторін,
обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши повноту
встановлених судом обставин справи та правильність їх юридичної
оцінки апеляційним господарським судом, колегія суддів дійшла
висновку про відсутність правових підстав для задоволення
касаційної скарги виходячи з наступного.
При цьому у відповідності з п. 2 ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
судова колегія враховує тільки ті обставини, які
були встановлені судом апеляційної інстанції, а саме:
— Застосований підприємством при розрахунку коригування валових
витрат по приросту-убутку залишків товарно-матеріальних
цінностей (в подальшому ТМЦ) в незавершеному виробництві метод
щомісячної інвентаризації не суперечить Порядку ведення
платниками податку обліку приросту (убутку) балансової вартості
покупних матеріалів, сировини, комплектуючих та напівфабрикатів
на складах, в незавершеному виробництві та залишках готової
продукції, затвердженому наказом Мінфіну України № 124 від
11.09.98, зареєстрованому в Мінюсті України 03.07.98 за
№ 417/2857, а також аналогічному порядку, затвердженому наказом
ДПА України від 12.08.97 № 291, зареєстрованому в Мінюсті
України 27.08.97 за № 351/2155.
На відміну від застосованого підприємством методу відповідач при
проведенні перевірки використовував розрахунковий метод при
визначенні долі матеріальних затрат в затратах на виробництво,
що є менш точним від методу інвентаризації.
Наслідком цього є завищення відповідачем валових витрат
підприємства в сумі 97,23 тис.грн.
— З урахуванням висновків судової експертизи, виконаної
Регіональним судово-експертним бюро м. Запоріжжя за ухвалою
арбітражного суд, розрахунок відповідача щодо приросту-убутку
ТМЦ у залишках готової продукції підприємства, проведений з
допущенням методологічної помилки.
Суть її в тому, що при розрахунку частини ТМЦ податковим органом
не враховано, що витрати на виробництво на підприємстві
враховувались як по рахунку 20 “Основне виробництво” так і по
рахунку 23 “Допоміжне виробництво”, але при цьому не
враховувався обсяг готової продукції допоміжного виробництва,
тобто весь обсяг ТМЦ, використаний як в основному, так і в
допоміжному виробництві, віднесений до випуску готової продукції
тільки основного виробництва.
Зазначене підтверджує необґрунтоване донарахування податку на
прибуток в сумі 53,42 тис.грн.
— Згідно Порядку визначення суми податку з прибутку підприємств,
отриманого за рахунок зміни знижувального коефіцієнта з 0,7 до
0,6 при застосуванні норм амортизації в 1998 р. і перерахування
зазначених коштів у Державний бюджет України, затверджений
постановою Кабінету Міністрів України № 335 від 19.03.98,
податок з прибутку, який отриманий в результаті застосування у
1998 р. знижувального коефіцієнта, до норм амортизації, на
раховувався і сплачувався всіма підприємствами, незалежно від
того, чи були вони прибутковими або збитковими.
Згідно Порядку заповнення декларації про прибуток підприємств,
затвердженого ДПА України від 21.01.98 № 37 у рядок 40
Декларації заноситься від'ємне значення об'єкта оподаткування у
випадку, якщо сума рядків 36.3 і 38 має від'ємне значення.
З урахуванням цього підприємство зобов'язано було збільшити
збитки на суму прибутку, отриманого за рахунок зміни
знижувального коефіцієнта з 0,7 до 0,6.
За таких обставин ДПІ необґрунтовано здійснено донарахування
валових витрат і податку на прибуток.
— Відповідно до п. 16 порядку заповнення податкової накладної,
затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 № 165 (у
редакції, яка діяла на момент складання податкової накладної)
усі складені примірники повинні засвідчуватись гербовою печаткою
продавця товарів (робіт, послуг).
Проте, відповідно до листа ДПА України від 10.10.97
№ 16-1321/10-8132, до внесення змін у нормативні документи, що
визначають порядок ведення податкового звіту при складанні
податкової накладної, дозволено засвідчення податкової накладної
проводити звичайною печаткою, або штампом продавця.
За таких обставин позивач правомірно включив до складу
податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 1072,37 грн.
В акті перевірки не зазначені підстави щодо донарахування
4064,38 грн. ПДВ, а також факт порушення законодавства з боку
підприємства.
— Підстави донарахування збору на утримання доріг і пені, що
зазначені в оспорюваному рішенні відповідача і посиланням на акт
перевірки від 18.10.00, фактично не відповідають підставам
донарахування даного збору, зазначеним в акті перевірки.
Підприємство відраховувало кошти на дорожні роботи у розмірі
1,2% від обсягу виробництва продукції у відповідності з п. 4
Закону України “Про джерела фінансування дорожнього
господарства” від 18.01.91 № 1562-ХП, що відповідає також змісту
п. 3 розділу II Порядку збору та використання коштів для
фінансування витрат, пов'язаних з будівництвом, реконструкцією,
ремонтом і утриманням автомобільних доріг загального
користування (затвердженому постановою Кабінету Міністрів
України № 83 від 02.02.93), зазначеному в оспорюваному рішенні.
— Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 14 Закону України “Про систему
оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
збір до Державного інноваційного
фонду належить до загальнодержавних податків і зборів
(обов'язкових платежів).
Водночас діюче законодавство не встановлює періоди і строки
сплати цього збору.
В зв'язку з цим, вимоги відповідача щодо сплати платником
податку пені за порушення строків сплати збору та Державного
інноваційного фонду не можуть вважатись такими, що ґрунтуються
на законі.
Зважаючи на вищевикладене, виходячи із аналізу зазначених
правових норм, колегія суддів дійшла висновку про правомірність
застосування судом при прийнятті оскаржуваної постанови норм
матеріального права та відсутність підстав для її скасування.
Вимоги скаржника по додатковій перевірці зазначених в акті
фактів до уваги судовою колегією не беруться, оскільки це не
входить до її компетенції відповідно зі ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України у складі колегії суддів
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 05.10.01 у справі № 176-02-5/9-11/5 (1/1/1295) залишити без
змін, а касаційну скаргу ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя —
без задоволення.