ВИШИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
?МЕНЕМ УКРАЇНИ
26.03.2002 Справа N 17-5-20/01-9200
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддів : Овечкіна В.Е.
за участю представників Чернова Є.В.,
позивача Мілевського Й.Р.
відповідача ДП "Укрспецобладнання"
розглянувши в судовому
засіданні касаційну скаргу на
постанову в?д 21.01.2002
у справі 17-5-20/01-9200
за позовом ПП "Союз"
до ДП "Укрспецобладнання'
про стягнення 33241,49 грн.
Рішенням від 13.12.2001 господарського суду Одеської області
(суддя Ткачук І.О.) первісний позов задоволене повністю - на
підставі ст. 469 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та з врахуванням
встановлення рішенням суду у справі № 17-5-20-6/4851 між тими ж
сторонами факту безпідставного отримання відповідачем грошових
коштів в сумі 737230 грн., стягнуто з ДП "Укрспецобладнання"
457746 грн. інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих згідно
зі ст. 214 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
. У задоволенні зустрічного
позову відмовлено на підставі ст. 210 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
у
зв'язку з відсутністю вини ПП "Союз" та неврахуванні ДП
"Укрспецобладнання індексу інфляції в своєчасно виставлених
рахунках по сплаті орендної плати.
Постановою від 21.01.2002 Одеського апеляційного господарського
суду (судді: Таценко Н.Б., Сидоренко М.В., Мірошниченко М.А.)
рішення залишено без змін з тих же підстав.
ДП "Укрспецобладнання" у поданій касаційній скарзі просить рішен
ня та постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову в
задоволенні
позовних вимог, оскільки вважає, що згідно вимог ч. 3 ст. 469 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
власник майна отримує право на грошову
компенсацію його вартості тільки в разі неможливості повернення
цього майна в натурі, а грошові кошти можуть бути повернені.
Окрім того, скаржник також вказує на передбачене ч. 3 ст. 469 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
право витребувати вартість безпідставно
придбаного майна, що визначається на момент його придбання,
тобто 737230 грн., однак право на ці кошти позивач отримав за
рішенням суду у справі № 17-5-20-6/4851.
Також відповідач заперечує щодо стягнення 3% річних згідно зі
ст. 214 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, оскільки зазначене зобов'язання
боржника встановлене лише за прострочку виконання грошового
зобов'язання, проте рішенням суду у справі № 27-5-20-6/4851
встановлено лише необґрунтоване отримання грошових коштів
відповідачем, а не прострочка відповідачем виконання грошового
зобов'язання.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні
обставини) справи на предмет правильності їх юридичної оцінки
судом та заслухавши пояснення присутніх у засіданні
представників сторін, дійшла висновку, що оскаржувана постанова
підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - залишенню без
задоволення з наступних підстав..
На спірні правовідносини, які склалися навколо обставин
безпідставного отримання відповідачем переплачених грошових
коштів по орендній платі за договором оренди від 05.07.96 №
СЗ/20-96 та пов'язаного з цим обов'язку скаржника відшкодувати
позивачу всі доходи, які відповідач міг чи повинен був мати з
необґрунтоване отриманих грошових коштів, поширюється дія ст.ст.
203, 214, ч. 4 ст. 469 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, чим спростовуються
доводи скаржника про зворотне та його посилання на положення ч.
3 ст. 469 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, які стосуються виключно
випадків повернення вартості безпідставного придбаного майна, в
той час як предметом даного господарського спору є відшкодування
позивачу доходів, які відповідач міг отримати від використання
безпідставно отриманих коштів в сумі 737230 грн.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 469 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
особа,
яка безпідставно одержала майно, зобов'язана також повернути або
відшкодувати всі доходи, які вона могла чи повинна була отримати
з цього майна (в даному випадку це грошові кошти в сумі 737230
грн.) з моменту, коли вона дізналася або повинна була дізнатися
про безпідставність одержання такого майна. Зазначені вимоги
кореспондуються з вимогами ст. 203 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, якою
закріплено принцип повного відшкодування збитків, в т.ч. з
врахуванням офіційного індексу інфляції та 3% річних на підставі
ст. 214 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
. Касаційна інстанція враховує
відсутність заперечень скаржника щодо розміру позовних вимог, що
встановлено також судом апеляційної інстанції при розгляді апеля
ційної скарги
Тим більше, що згідно імперативних вимог ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не вправі вирішувати питання про
достовірність розрахунку позивача, додатково перевіряти його як
доказ, що був вже оцінений судом першої та апеляційної
інстанції.
Фактичні обставини безпідставного отримання ДП
"Укрспецобладнання" переплачених позивачем грошових коштів по
орендній платі, встановлено рішенням арбітражного суду Одеської
області від 19.03.2001 у справі № 17-5-20-6/4851 між тими ж
сторонами, яким визнано частково недійсним п. 1.6 договору
оренди № СЗ/20-96 від 05.07.96 і всі зміни й доповнення до
нього, як такі, що суперечать ч. 1 ст. 19 Закону України "Про
оренду державного та комунального майна", та з відповідача в
порядку реституції стягнуто на користь позивача 737230 грн., а
тому згідно зі ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
ці обставини мають
преюдиційне значення для даного спору і не підлягають
доказуванню.
Рішення від 19.03.2001 у справі № 17-5-20-6/4851 залишено без
змін постановою від 15.05.2001 арбітражного суду Одеської
області та постановою Вищого господарського суду України від
31.08.2001, яка набрала законної сили з моменту прийняття та не
оскаржена у встановленому порядку. Зазначеним рішенням
встановлено не одномоментне, а тривале безпідставне отримання
відповідачем грошових коштів від позивача протягом.09.1998 р. -
.06.1999 р., в зв'язку з чим не заслуговують на увагу твердження
скаржника про встановлене ч. 3 ст. 469 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
право позивача витребувати лише вартість безпідставного
придбаного майна в сумі 737230 грн. на момент безпідставного
придбання, причому з цим моментом відповідач помилково ототожнює
дату прийняття судом рішення від 19.03.2001 у справі № 17-5-20-
6/4851.
Суд першої та апеляційної інстанції обгрунтовано дійшов висновку
про те, що безпідставне отримання відповідачем грошових коштів
позивача в сумі 737230 грн. обумовило неправомірне використання
скаржником цих коштів протягом 1998-1999 рр. та отримання ним
доходів від цих коштів у зв'язку з розпорядженням ними, а тому
ці доходи згідно зі ст. 203 та ч. 4 ст. 469 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
підлягають відшкодуванню позивачу у повному обсязі з
врахуванням інфляційних втрат та 3% річних. При цьому судом
правомірно відхилено доводи скаржника щодо можливості повернення
грошових коштів позивачу та відсутність підстав для грошової
компенсації їх вартості згідно з ч. З ст. 469 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, оскільки по-перше згадана норма не стосується пред
мету даного спору, а по-друге, грошові кошти також є майном,
специфічним товаром, який виконує в суспільстві роль загального
еквіваленту.
Виходячи зі змісту ч. 4 ст. 469 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
відповідач
зобов'язаний відшкодувати всі доходи, які він міг мати з
безпідставно отриманих коштів позивача з того часу, коли
скаржник повинен був дізнатися про безпідставність одержання цих
коштів. З огляду на те, що кошти в сумі 737230 грн. відповідач
безпідставно отримав протягом 1998-1999 рр. внаслідок переви
щення граничного розміру орендної плати, встановленого ч. 1 ст.
19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна",
і про ці обмеження скаржник повинен був знати з моменту набрання
чинності цим законом, обґрунтованими вважаються позовні вимоги
про відшкодування можливих доходів відповідача за період
користування прийнятими в якості орендної плати коштами в сумі
737230 грн.
З моменту помилкового перерахування позивачем переплачених кош
тів відповідачу всупереч вимогам ч. 1 ст. 19 Закону України "Про
оренду державного та комунального майна" у останнього виникло
зворотне грошове зобов'язання повернути ці кошти власнику,
незважаючи на те, що п. 1.6 договору оренди від 05.07.96 № СЗ/20-
96 тоді ще був чинним і виконувався сторонами. Адже, відповідно
до ст. 68 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
незнання
законодавства не звільняє від юридичної відповідальності. В
зв'язку з цим не приймаються до уваги доводи скаржника щодо
відсутності прострочки грошового зобов'язання відповідачем як
підстави для нарахування позивачем 3% відсотків в порядку ст.
214 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Тим більше, що рішенням суду від 19.03.2001 у справі № 17-5-20-
6/4851 застосовано реституцію в частині повернення ПП "Союз"
(позивачу) грошових коштів відповідачем в сумі 737230 грн.,
тобто, у відповідача виникло грошове зобов'язання перед 111-1
"Союз" у зв'язку з встановленням судом факту переплати орендарем
грошових коштів по орендним платежам в сумі 737230 грн. за
період з.09.1998 року по 19.06.1999 року включно.
Зважаючи на наведене, колегія дійшла висновку про правомірність
застосування судом при прийнятті рішення та постанови до спірних
правовідносин норм цивільного законодавства та відсутність будь-
яких підстав вважати, що судом помилково застосовано матеріальне
чи процесуальне право в розрізі даного спору.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 203, 469 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, ст. 111 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Рішення від 13.12.2001 господарського суду Одеської області та
постанову від 21.01.2002 Одеського апеляційного господарського
суду у справі № 17-5-20/01-9200 залишити без змін, а касаційну
скаргу ДП "Укрспецобладнання" - без задоволення.
Головуючий В.Овечкін
Судді Є.Чернов
Й.Мілевський