Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.03. 2002 року
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді,
суддів;
за участю представників:
позивача - присутні,
відповідачів - присутні;
розглянувши у
судовому засіданні
касаційні скарги банку "ХХХ" та Компанії "YYY"
на постанову від XX.01.02
Н-ського апеляційного господарського суду
у справі № Х9
за позовом АТЗТ "RRR"
до банку України "XXX" та Компанії "YYY"
про визнання недійсними договору застави основних
фондів від ХХ.07.95; акту передачі майна
№ Х10 від ХХ.06.96 судового виконавця
Я-ського районного суду м. Н-ська; договору
купівлі - продажу нежилих приміщень від
ХХ.12.98; свідоцтва № ХХХ1 про право
власності банку України "ХХХ" на 62/100
цілісного майнового комплексу по
вул. Ц-ній, 88 у м. Н-ську та виселення
другого відповідача із займаних нежилих
приміщень
Рішенням від ХХ.02.01 арбітражного суду м. Н-ська (суддя Б.Б.Б.)
позов задоволено повністю - оспорювані договір застави основних
фондів від ХХ.07.95 та акт № Х10 від ХХ.06.96 визнано недійсними
як такі, що укладені з порушенням вимог ст.ст. 6, 21, 38 Закону
України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
, ст. 30 Закону України "Про
власність" ( 697-12 ) (697-12)
, Інструкції про порядок вчинення
нотаріальних дій нотаріусами України ( z0152-94 ) (z0152-94)
(затверджена
наказом Мінюсту України від 18.06.94 №18/5) без відповідного
рішення загальних зборів акціонерів АТЗТ "RRR". Укладений між
заставодержателем (банк України "ХХХ") та Компанією "YYY" договір
купівлі-продажу від ХХ.12.98 нежилих приміщень, які були об'єктом
застави, визнано недійсним на підставі ст. 63 ЦК України
( 1540-06 ) (1540-06)
як укладений від імені Компанії неуповноваженою
особою. В зв'язку з цим визнано недійсним оспорюване свідоцтво за
№ ХХХ1, видане державним нотаріусом N-ої Н-ської нотаріальної
контори та виселено компанію із займаних приміщень, придбаних нею
за договором купівлі-продажу від ХХ.12.98. Постановою від ХХ.01.02
Н-ського апеляційного господарського суду (судді: В.В.В., С.С.С.,
Д.Д.Д.) рішення залишено без змін з тих же підстав.
Банк України "ХХХ" та Компанія "YYY" у поданих касаційних скаргах
просять рішення від ХХ.02.01 та постанову від ХХ.01.02 скасувати,
в позові відмовити, посилаючись на те, що в установчих документах
АТЗТ "RRR" відсутні обмеження на укладання договору президентом
акціонерного товариства або уповноваженою ним особою, а,
підписуючи договір застави від XX.07.95, виконавчий директор
Г.Г.Г. діяв від імені товариства на підставі довіреності від
ХХ.07.95; остаточна оцінка на день приймання-передачі майнового
комплексу була визначена ХХ.05.96 актом опису майна № ХХХ2,
підписаним представниками позивача та першого відповідача, тобто
узгоджена згідно з ч. 4 ст. 38 Закону України "Про заставу"
( 2654-12 ) (2654-12)
; доказами подальшого схвалення сторонами договору
застави від ХХ.07.95 були додаткова угода № ХХХ3 від ХХ.01.96 до
договору застави та прийняття позивачем коштів у сумі 110298,09
грн., які були сплачені платіжним дорученням № ХХ1 від ХХ.01.99 як
різниця перевищення вартості заставленого майна над сумою боргу, а
доказом схвалення договору купівлі-продажу від ХХ.12.98 була
передача майна банком компанії "YYY", компанія прийняла вказане
майно у власність та користується ним. Окрім того, відповідачі
вважають безпідставним застосування судом до спірних правовідносин
Порядку проведення індексації балансової вартості основних фондів
підприємств, організацій та установ станом на 01.04.96
( z0255-96 ) (z0255-96)
, затвердженого спільним наказом Мінстату України,
Мінекономіки України, Мінфіну України та Фонду державного майна
України від 23.05.96 №148/64/103/563, оскільки цей наказ набрав
чинності лише 08.06.96, як це передбачено п. 3 Указу Президента
України від 03.10.92 №493/92 "Про державну реєстрацію нормативних
актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади"
( 493/92 ) (493/92)
, а передача заставленого банком України "ХХХ" майна за
актом відбулася ХХ.06.96. Також другий відповідач посилається на
ту обставину, що позивач є суб'єктом права колективної власності,
а ст. 6 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
вимагає згоду на
заставу майна, що перебуває у спільній власності.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини)
справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судом та
заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін,
дійшла висновку, що касаційні скарги відповідачів підлягають
задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню з
ухваленням нового рішення з наступних підстав.
На спірні цивільні правовідносини, які склалися навколо обставин
укладення та виконання договору застави основних фондів від
ХХ.07.95, пов'язаного з цим вчинення виконавчих дій щодо звернення
стягнення на заставлене майно, а також стосовно укладення між
відповідачами договору купівлі-продажу від ХХ.12.98, поширюється
дія ст.ст. 47, 48 Закону України "Про господарські товариства"
( 1576-12 ) (1576-12)
в редакції від 14.03.95, ч. 2 ст. 63 ЦК України
( 1540-06 ) (1540-06)
, ст.ст. 254 ( 1502-06 ) (1502-06)
, 373 ( 1503-06 ) (1503-06)
ЦПК України,
чим спростовуються вміщені в рішенні та постанові посилання суду
на ст.ст. 6, 21, 38 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
, ст.
30 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
та п.п. 68, 79, 80
чинної на той час Інструкції про виконавче провадження,
затвердженої наказом міністра юстиції СРСР № 22 від 15.11.85.
Оспорюваний договір застави від ХХ.07.95 укладено між банком
України "ХХХ" (заставодержатель) та АТЗТ "RRR" (заставодавець) в
забезпечення виконання останнім грошових зобов'язань за кредитною
угодою від ХХ.07.95 № Х3, укладеною між тими ж сторонами. Об'єктом
застави за договором від ХХ.07.95 були 62/100 частин цілісного
майнового комплексу АТЗТ "RRR", а саме головний корпус площею 3600
м.кв., блок цехів площею 5888 м.кв. та приміщення
лакофарбувального відділу цеху №1 площею 360 м.кв.
Необґрунтованими визнаються висновки суду про укладення договору
застави від ХХ.07.95 з порушеннями вимог ст. 6 Закону України "Про
заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
та ст. 30 Закону України "Про власність"
( 697-12 ) (697-12)
без відповідного рішення вищого органу позивача -
загальних зборів акціонерів, оскільки АТЗТ "RRR" є суб'єктом права
колективної власності (ст. 20 Закону України "Про власність"
( 697-12 ) (697-12)
), а статтею 6 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
встановлено обов'язковість згоди всіх співвласників щодо передачі
під заставу майна, яке перебуває у спільній власності декількох
осіб (ст. 113 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
), яку неприпустимо
ототожнювати з колективною власністю - окремою формою власності.
Правовий режим спільної власності окремо врегульовано ст. 113 ЦК
України ( 1540-06 ) (1540-06)
та ст. 17 Закону України "Про власність"
( 697-12 ) (697-12)
. Що стосується посилань суду апеляційної інстанції на
ст. 30 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
та обумовлену цим
необхідність попереднього прийняття загальними зборами АТЗТ "RRR"
рішення про передачу колективного майна під заставу банку України
"ХХХ", то такі висновки касаційна інстанція вважає помилковими, що
ґрунтуються на довільному тлумаченні законодавства про власність,
з наступних підстав. Адже, згідно з ч. 3 ст. 30 Закону України
"Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
, окремі функції по господарському
управлінню колективним майном може бути покладено вищими органами
управління власника на створювані ними органи. Статтею 41 Закону
України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
в редакції від
14.03.95 ( 90/95-ВР ) (90/95-ВР)
, чинній на момент укладання договору застави
від ХХ.07.95, до повноважень загальних зборів акціонерного
товариства включено лише подальше затвердження договорів (угод),
укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства,
причому такі повноваження на той час не відносилися до виключної
компетенції загальних зборів товариства. Статут АТЗТ "RRR" також
не містить жодних обмежень щодо укладення уповноваженими
посадовими особами виконавчого органу товариства від імені АТЗТ
"RRR" цивільних угод щодо передачі майна товариства під заставу
іншим особам, тому відсутні підстави для застосування до спірних
правовідносин застави ч. 1 ст. 63 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
. Тим
більше, що договір застави від XX.07.95 від імені АТЗТ "RRR"
підписано виконавчим директором Г.Г.Г. на підставі ст.ст. 47, 48
Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
, рішення
правління товариства від ХХ.06.95, довіреності від ХХ.07.95,
виданої президентом (головою) акціонерного товариства, і в
подальшому сторонами вчинено юридично значимі дії, спрямовані на
подальше схвалення договору від ХХ.07.95, а саме укладено
додаткову угоду від ХХ.01.96 № ХХХ3, якою встановлювалося право
банку зверну-ти стягнення на заставлене майно до настання терміну
погашення позики та підписано повноважними представниками сторін
акт опису майна № ХХХ2.
Цим спростовуються висновки суду апеляційної інстанції про
зворотне. З огляду на відсутність відповідних статутних
застережень щодо укладення договорів застави майна АТЗТ "RRR",
посадові особи виконавчого органу товариства діяли в межах наданих
їм повноважень та відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України "Про
підприємства" ( 887-12 ) (887-12)
, ст.ст. 47, 48 Закону України "Про
господарські товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
мали право на передачу майна
під заставу першому відповідачу, оформлену оспорюваним договором,
реалізуючи таким чином окремі функції по господарському управлінню
майном товариства (ч. 3 ст. 30 Закону України "Про власність"
( 697-12 ) (697-12)
).
Помилковим визнається застосування судом першої інстанції до
правовідносин передачі заставленого майна заставодержателю за
актом № Х10 від ХХ.06.96 положень Порядку проведення індексації
балансової вартості основних фондів підприємств, організацій та
установ станом на 01.04.96 ( z0255-96 ) (z0255-96)
(затверджено спільним
наказом Мінстату України, Мінекономіки України, Мінфіну України та
Фонду держмайна України від 23.05.96 №148/64/103/563), оскільки
зазначений Порядок ( z0255-96 ) (z0255-96)
у відповідності з п. 3 Указу
Президента України від 03.10.92 №493/92 "Про державну реєстрацію
нормативних актів міністерств та інших органів державної
виконавчої влади" ( 493/92 ) (493/92)
набрав чинності вже після вчинення
передачі за актом № Х10 від ХХ.06.96, а тому не має зворотної дії
щодо спірних правовідносин. Водночас безпідставними визнаються
вміщені в оскаржуваній постанові висновки суду апеляційної
інстанції про складання оспорюваного акту № Х10 від ХХ.06.96 з
порушенням вимог ч. 4 ст. 38 Закону України "Про заставу"
( 2654-12 ) (2654-12)
, яке, нібито, полягало у відсутності узгодження
заставодавцем та заставодержателем остаточної оцінки предмету
іпотеки на момент переходу майнового комплексу підприємства,
оскільки таке попереднє узгодження відбулося шляхом підписання
уповноваженими представниками сторін, зокрема, від імені АТЗТ
"RRR" президентом товариства К.К.К., акту опису та арешту майна
від ХХ.05.96 № ХХХ2.
Окрім того, слід зазначити, що позовна вимога про визнання
недійсним акту № Х10 від ХХ.06.96 судового виконавця Я-ського
районного суду за своєю процесуальною суттю є скаргою на дії
судового виконавця, яка має розглядатися відповідним місцевим
районним судом згідно зі ст. 373 ЦПК України ( 1503-06 ) (1503-06)
в порядку
цивільного судочинства. Адже, відповідно до вимог ч. 1 ст. 121-2
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарським судом можуть розглядатися
лише скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої
служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів.
Оспорюваний акт № Х10 від ХХ.06.96, складений і підписаний судовим
виконавцем на підставі ст. 399 ( 1503-06 ) (1503-06)
та ч. 1 ст. 400
( 1503-06 ) (1503-06)
ЦПК України, у зв'язку з визнанням прилюдних торгів із
продажу заставленого майна такими, що не відбулися, та
затверджений Я-ським районним судом м. Н-ська.
За таких обставин юридично значимі дії судового виконавця,
оформлені актом № Х10 від ХХ.06.96, не можуть бути предметом
господарського спору, а тому провадження у справі в цій частині
підлягає припиненню на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
При цьому слід відзначити, що дії судового виконавця щодо передачі
заставленого об'єкту нерухомості стягувачу кореспондуються з
вимогами ст. 38 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
, згідно з
якими майновий комплекс підприємства переходить до
заставодержателя, якщо це передбачено договором чи законом.
Умовами п.п. 8.5 та 12.2 договору застави від ХХ.07.95 передбачена
можливість переходу заставленого майна у власність
заставодержателя (банку України "ХХХ").
З огляду на наявність підстав для припинення провадження у справі
в частині визнання недійсним акту № Х10 від ХХ.06.96 судового
виконавця Я-ського районного суду м. Н-ська, безпредметними
вважаються посилання суду на недотримання судовим виконавцем при
складанні акту № Х10 вимог чинної на той час Інструкції про
виконавче провадження, затвердженої наказом
міністра юстиції СРСР № 22 від 15.11.85. Водночас недоречними є
висновки суду апеляційної інстанції про неправомірність вчинення
ХХ.01.96 приватним нотаріусом Л.Л.Л. двох виконавчих написів за №
ХХ2 про звернення стягнення на заставлене майно без урахування
перенесення до ХХ.03.96 кінцевого строку погашення кредиту згідно
з додатковою угодою № ХХ3 від ХХ.01.96 до кредитного договору № Х3
від ХХ.07.95, оскільки, згідно з пунктом 2 ст. 349 ЦПК України
( 1503-06 ) (1503-06)
виконавчий напис є виконавчим документом, а скарги на
дії нотаріусів підлягають розгляду місцевими районними судами (ч.
1 ст. 50 Закону України "Про нотаріат" ( 3425-12 ) (3425-12)
та глава 39 ЦПК
України ( 1501-06 ) (1501-06)
).
Касаційна інстанція також вважає необґрунтованим прийняття до
розгляду арбітражним судом позовної вимоги про визнання недійсним
свідоцтва № ХХХ1 від ХХ.06.96 про право власності банку України
"ХХХ" на 62/100 цілісного майнового комплексу по вул. Ц-ній, 88 у
м. Н-ську, виданого державним нотаріусом N-ої Н-ської нотаріальної
контори на підставі ст. 398 ЦПК України ( 1503-06 ) (1503-06)
та акту № Х10
від ХХ.06.96. Видача зазначеного свідоцтва згідно з п. 131
Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами
України ( z0152-94 ) (z0152-94)
(затверджена наказом Міністерства юстиції
України №18/5 від 18.06.94) є нотаріальною дією, розгляд справ про
оскарження якої, відповідно до п. 6 ст. 254 ЦПК України
( 1502-06 ) (1502-06)
, здійснюється відповідним місцевим районним судом в
порядку окремого провадження.
У зв'язку з цим спір в частині визнання недійсним свідоцтва від
ХХ.06.96 № ХХХ1 не підлягає вирішенню в господарських судах
України, а тому провадження у справі в цій частині підлягає
припиненню на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Не заслуговують на увагу вміщені в оскаржуваній постанові
посилання суду на укладення між відповідачами договору
купівлі-продажу від ХХ.12.98 з порушеннями вимог ст. 63 ЦК України
( 1540-06 ) (1540-06)
, як підписаного від імені Компанії "YYY"
неуповноваженою особою, оскільки наступні юридично значимі дії
сторін, спрямовані на передачу банком майна Компанії, оплати його
ціни, прийняття у власність та користування добросовісним
набувачем-нерезидентом, свідчать про подальше схвалення цієї угоди
обома сторонами, що робить її дійсною з моменту укладення та
вказує на відсутність підстав для виселення другого відповідача з
придбаних ним нежилих приміщень.
Зважаючи на наведене, колегія дійшла висновку про помилкове
застосування судом до пірних цивільних правовідносин при прийнятті
оскаржуваних рішення та постанови норм матеріального та
процесуального права, в зв'язку з чим зазначені рішення підлягають
скасуванню з ухваленням нового рішення про часткову відмову в
позові та часткове припинення провадження у справі.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 47, 48 Закону України
"Про господарські товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
в редакції від 14.03.95
( 90/95-ВР ) (90/95-ВР)
, ч. 2 ст. 63 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, ст. 10 Закону
України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
, ст. 20 Закону
України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
, ст.ст. 254, 285 ( 1502-06 ) (1502-06)
,
373 ( 1503-06 ) (1503-06)
ЦПК України, п. 1 ст. 80, ст.ст. 111-5, 111-7,
п.п. 2, 4 ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10, ст. 111 - 11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу банку України "ХХХ" та касаційну скаргу
Компанії "YYY" задовольнити частково. Рішення від ХХ.02.01
арбітражного суду м. Н-ська та постанову від ХХ.01.02 Н-ського
апеляційного господарського суду у справі № Х9 скасувати.
Відмовити АТЗТ "RRR" в задоволенні позовних вимог про визнання
недійсними договору застави основних фондів від ХХ.07.95, договору
купівлі-продажу нежилих приміщень від ХХ.12.95 та виселення
Компанії "YYY" із займаних приміщень головного корпусу площею 3600
м.кв., блоку цехів площею 5888 м.кв., розташованих по вул. Ц-ній,
88 у м. Н-ську.
Припинити провадження у справі в частині визнання недійсними акту
№ Х10 від ХХ.06.96 судового виконавця Я-ського районного суду м.
Н-ська про передачу у власність банку України "ХХХ" заставлених
основних фондів АТЗТ "RRR" та свідоцтва від ХХ.06.96 № ХХ1 про
право власності банку України "ХХХ" на 62/100 цілісного майнового
комплексу по вул. Ц-ній, 88 у м. Н-ську, виданого державним
нотаріусом N-ої Н-ської нотаріальної контори.
2. Стягнути з АТЗТ "RRR" на користь відповідачів по 42,50 грн. в
рахунок відшкодування витрат по держмиту, сплаченому за перегляд
справи в порядку касації.
Накази доручити видати господарському суду м. Н-ська.