ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
26.03.2002 Справа N 12/472
(Постанову залишено без зміни постановою Судової палати
у господарських справах Верховного Суду України
від 13 серпня 2002 року)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Овечкіна В.Е., суддів Чернова Є.В., Мілевського Й.Р.,
за участю представників:
від позивача - Клоков О.В., Гриньковський С.П.
від відповідачів - Курицький Р.П., Куйбіда В.І.
розглянувши у судовому засіданні касаційні скарги
Промінвестбанку України та Компанії "Utilisco Trading Limited" на
постанову від 08.01.2002 Київського апеляційного господарського
суду у справі N 12/472 за позовом АТЗТ "Дослідний завод "Веста" до
Промінвестбанку України та Компанії "Utilisco Trading Limited" про
визнання недійсними договору застави основних фондів від 27.07.95;
акта передачі майна N 232/6 від 04.06.96 судового виконавця
Мінського районного суду м. Києва; договору купівлі-продажу
нежилих приміщень від 18.12.98; свідоцтва N 5-2160 про право
власності Промінвестбанку України на 62/100 цілісного майнового
комплексу по вул. В.Хвойки, 21 у м. Києві та виселення другого
відповідача із займаних нежилих приміщень,
встановив:
Рішенням від 23.02.2001 арбітражного суду м. Києва (суддя
Прокопенко Л.В.) позов задоволено повністю - оспорювані договір
застави основних фондів від 27.07.95 та акт N 232/6 від 04.06.96
визнано недійсними як такі, що укладені з порушенням вимог ст.ст.
6, 21, 38 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
, ст. 30 Закону
України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
, Інструкції про порядок
вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (затверджена
наказом Мінюсту України від 18.06.94 N 18/5 ( z0152-94 ) (z0152-94)
без
відповідного рішення загальних зборів акціонерів АТЗТ "Дослідний
завод "Веста". Укладений між заставодержателем (Промінвестбанк
України) та Компанією "Utilisco Trading Limited" договір
купівлі-продажу від 18.12.98 нежилих приміщень, які були об'єктом
застави, визнано недійсним на підставі ст. 63 ЦК України
( 1540-06 ) (1540-06)
як укладений від імені Компанії неуповноваженою
особою. В зв'язку з цим визнано недійсним оспорюване свідоцтво за
N 5-2160, видане державним нотаріусом 3-ї Київської нотаріальної
контори та виселено компанію із займаних приміщень, придбаних нею
за договором купівлі-продажу від 18.12.98. Постановою від
08.01.2002 Київського апеляційного господарського суду (судді:
Кривда Д.С., Рябуха В.І., Гольцова Л.А.) рішення залишено без
змін з тих же підстав.
Промінвестбанк України та Компанія "Utilisco Trading Limited"
у поданих касаційних скаргах просять рішення від 23.02.2001 та
постанову від 08.01.2002 скасувати, в позові відмовити,
посилаючись на те, що в установчих документах АТЗТ "Веста"
відсутні обмеження на укладання договору президентом акціонерного
товариства або уповноваженою ним особою, а, підписуючи договір
застави від 27.07.95, виконавчий директор Кац О.В. діяв від імені
товариства на підставі довіреності від 24.07.95; остаточна оцінка
на день приймання-передачі майнового комплексу була визначена
21.05.96 актом опису майна N 232/2, підписаним представниками
позивача та першого відповідача, тобто узгоджена згідно з ч. 4 ст.
38 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
; доказами подальшого
схвалення сторонами договору застави від 27.07.95 були додаткова
угода N 4 від 22.01.96 до договору застави та прийняття позивачем
коштів у сумі 110298,09 грн., які були сплачені платіжним
дорученням N 20-01 від 10.01.99 як різниця перевищення вартості
заставленого майна над сумою боргу, а доказом схвалення договору
купівлі-продажу від 18.12.98 була передача майна банком компанії
"Utilisco Trading Limited", компанія прийняла вказане майно у
власність та користується ним. Окрім того, відповідачі вважають
безпідставним застосування судом до спірних правовідносин Порядку
проведення індексації балансової вартості основних фондів
підприємств, організацій та установ станом на 01.04.96,
затвердженого спільним наказом Мінстату України, Мінекономіки
України, Мінфіну України та Фонду державного майна України від
23.05.96 N 148/64/103/563 ( z0255-96 ) (z0255-96)
, оскільки цей наказ набрав
чинності лише 08.06.96, як це передбачено п. 3 Указу Президента
України від 03.10.92 N 493/92 ( 493/92 ) (493/92)
"Про державну реєстрацію
нормативних актів міністерств та інших органів державної
виконавчої влади", а передача заставленого Промінвестбанком
України майна за актом відбулася 04.06.96. Також другий відповідач
посилається на ту обставину, що позивач є суб'єктом права
колективної власності, а ст. 6 Закону України "Про заставу"
( 2654-12 ) (2654-12)
вимагає згоду на заставу майна, що перебуває у
спільній власності.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні
обставини) справи на предмет правильності їх юридичної оцінки
судом та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників
сторін, дійшла висновку, що касаційні скарги відповідачів
підлягають задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова -
скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав.
На спірні цивільні правовідносини, які склалися навколо
обставин укладення та виконання договору застави основних фондів
від 27.07.95, пов'язаного з цим вчинення виконавчих дій щодо
звернення стягнення на заставлене майно, а також стосовно
укладення між відповідачами договору купівлі-продажу від 18.12.98,
поширюється дія ст.ст. 47, 48 Закону України "Про господарські
товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
в редакції від 14.03.95 ( 90/95-ВР ) (90/95-ВР)
, ч. 2
ст. 63 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, ст.ст. 254, 373 ЦПК України
( 1502-06, 1503-06 ) (1502-06, 1503-06)
, чим спростовуються вміщені в рішенні та
постанові посилання суду на ст.ст. 6, 21, 38 Закону України "Про
заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
, ст. 30 Закону України "Про власність"
( 697-12 ) (697-12)
та пп. 68, 79, 80 чинної на той час Інструкції про
виконавче провадження, затвердженої наказом Міністра юстиції СРСР
N 22 від 15.11.85.
Оспорюваний договір застави від 27.07.95 укладено між
Промінвестбанком України (заставодержатель) та АТЗТ "Веста"
(заставодавець) в забезпечення виконання останнім грошових
зобов'язань за кредитною угодою від 20.07.95 N 93, укладеною між
тими ж сторонами. Об'єктом застави за договором від 27.07.95 були
62/100 частин цілісного майнового комплексу АТЗТ "Дослідний завод
"Веста", а саме головний корпус площею 3600 кв.м, блок цехів
площею 5888 кв.м та приміщення лакофарбувального відділу цеху N 1
площею 360 кв.м.
Необгрунтованими визнаються висновки суду про укладення
договору застави від 27.07.95 з порушеннями вимог ст. 6 Закону
України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
та ст. 30 Закону України "Про
власність" ( 697-12 ) (697-12)
без відповідного рішення вищого органу
позивача - загальних зборів акціонерів, оскільки АТЗТ "Веста" є
суб'єктом права колективної власності (ст. 20 Закону України "Про
власність"), а статтею 6 Закону України "Про заставу" встановлено
обов'язковість згоди всіх співвласників щодо передачі під заставу
майна, яке перебуває у спільній власності декількох осіб (ст. 113
ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, яку неприпустимо ототожнювати з
колективною власністю - окремою формою власності. Правовий режим
спільної власності окремо врегульовано ст. 113 ЦК України та ст.
17 Закону України "Про власність". Що стосується посилань суду
апеляційної інстанції на ст. 30 Закону України "Про власність"
( 697-12 ) (697-12)
та обумовлену цим необхідність попереднього прийняття
загальними зборами АТЗТ "Веста" рішення про передачу колективного
майна під заставу Промінвестбанку України, то такі висновки
касаційна інстанція вважає помилковими, що грунтуються на
довільному тлумаченні законодавства про власність, з наступних
підстав. Адже, згідно з ч. 3 ст. 30 Закону України "Про
власність", окремі функції по господарському управлінню
колективним майном може бути покладено вищими органами управління
власника на створювані ними органи. Статтею 41 Закону України "Про
господарські товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
в редакції від 14.03.95
( 90/95-ВР ) (90/95-ВР)
, чинній на момент укладання договору застави від
27.07.95, до повноважень загальних зборів акціонерного товариства
включено лише подальше затвердження договорів (угод), укладених на
суму, що перевищує вказану в статуті товариства, причому такі
повноваження на той час не відносилися до виключної компетенції
загальних зборів товариства. Статут АТЗТ "Веста" також не містить
жодних обмежень щодо укладення уповноваженими посадовими особами
виконавчого органу товариства від імені АТЗТ "Веста" цивільних
угод щодо передачі майна товариства під заставу іншим особам, тому
відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин
застави ч. 1 ст. 63 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
. Тим більше, що договір
застави від 27.07.95 від імені АТЗТ "Веста" підписано виконавчим
директором Кацом О. В. на підставі ст.ст. 47, 48 Закону України
"Про господарські товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
, рішення правління
товариства від 28.06.95, довіреності від 24.07.95, виданої
президентом (головою) акціонерного товариства, і в подальшому
сторонами вчинено юридично значимі дії, спрямовані на подальше
схвалення договору від 27.07.95, а саме укладено додаткову угоду
від 22.01.96 N 4, якою встановлювалося право банку звернути
стягнення на заставлене майно до настання терміну погашення позики
та підписано повноважними представниками сторін акт опису майна
N 232/2.
Цим спростовуються висновки суду апеляційної інстанції про
зворотне. З огляду на відсутність відповідних статутних
застережень щодо укладення договорів застави майна АТЗТ "Веста",
посадові особи виконавчого органу товариства діяли в межах наданих
їм повноважень та відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України "Про
підприємства" ( 887-12 ) (887-12)
, ст.ст. 47, 48 Закону України "Про
господарські товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
мали право на передачу майна
під заставу першому відповідачу, оформлену оспорюваним договором,
реалізуючи таким чином окремі функції по господарському управлінню
майном товариства (ч. 3 ст. 30 Закону України "Про власність"
( 697-12 ) (697-12)
.
Помилковим визнається застосування судом першої інстанції до
правовідносин передачі заставленого майна заставодержателю за
актом N 232/6 від 04.06.96 положень Порядку проведення індексації
балансової вартості основних фондів підприємств, організацій та
установ станом на 01.04.96 (затверджено спільним наказом Мінстату
України, Мінекономіки України, Мінфіну України та Фонду держмайна
України від 23.05.96 N 148/64/103/563 ( z0255-96 ) (z0255-96)
, оскільки
зазначений Порядок у відповідності з п. 3 Указу Президента України
від 03.10.92 N 493/92 ( 493/92 ) (493/92)
"Про державну реєстрацію
нормативних актів міністерств та інших органів державної
виконавчої влади" набрав чинності вже після вчинення передачі за
актом N 232/6 від 04.06.96, а тому не має зворотної дії щодо
спірних правовідносин. Водночас безпідставними визнаються вміщені
в оскаржуваній постанові висновки суду апеляційної інстанції про
складання оспорюваного акта N 232/6 від 04.06.96 з порушенням
вимог ч. 4 ст. 38 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
, яке,
нібито, полягало у відсутності узгодження заставодавцем та
заставодержателем остаточної оцінки предмету іпотеки на момент
переходу майнового комплексу підприємства, оскільки таке попереднє
узгодження відбулося шляхом підписання уповноваженими
представниками сторін, зокрема, від імені АТЗТ "Веста" президентом
товариства Оганесяном Г.Г., акта опису та арешту майна від
21.05.96 N 232/2.
Окрім того, слід зазначити, що позовна вимога про визнання
недійсним акта N 232/6 від 04.06.96 судового виконавця Мінського
районного суду за своєю процесуальною суттю є скаргою на дії
судового виконавця, яка має розглядатися відповідним місцевим
районним судом згідно зі ст. 373 ЦПК України ( 1503-06 ) (1503-06)
в порядку
цивільного судочинства. Адже, відповідно до вимог ч. 1 ст. 121-2
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарським судом можуть розглядатися
лише скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої
служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів.
Оспорюваний акт N 232/6 від 04.06.96, складений і підписаний
судовим виконавцем на підставі ст. 399 та ч. 1 ст. 400 ЦПК
України ( 1503-06 ) (1503-06)
, у зв'язку з визнанням прилюдних торгів із
продажу заставленого майна такими, що не відбулися, та
затверджений Мінським районним судом м. Києва.
За таких обставин юридично значимі дії судового виконавця,
оформлені актом N 232/6 від 04.06.96, не можуть бути предметом
господарського спору, а тому провадження у справі в цій частині
підлягає припиненню на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
При цьому слід відзначити, що дії судового виконавця щодо
передачі заставленого об'єкту нерухомості стягувачу
кореспондуються з вимогами ст. 38 Закону України "Про заставу"
( 2654-12 ) (2654-12)
, згідно з якими майновий комплекс підприємства
переходить до заставодержателя, якщо це передбачено договором чи
законом. Умовами пп. 8.5 та 12.2 договору застави від 27.07.95
передбачена можливість переходу заставленого майна у власність
заставодержателя (Промінвестбанку України).
З огляду на наявність підстав для припинення провадження у
справі в частині визнання недійсним акта N 232/6 від 04.06.96
судового виконавця Мінського районного суду м. Києва,
безпредметними вважаються посилання суду на недотримання судовим
виконавцем при складанні акта N 232/6 вимог чинної на той час
Інструкції про виконавче провадження, затвердженої наказом
Міністра юстиції СРСР N 22 від 15.11.85. Водночас недоречними є
висновки суду апеляційної інстанції про неправомірність
вчинення 30.01.96 приватним нотаріусом Кударенко В.М. двох
виконавчих написів за N 165 про звернення стягнення на заставлене
майно без урахування перенесення до 20.03.96 кінцевого строку
погашення кредиту згідно з додатковою угодою N 4 від
22.01.96 до кредитного договору N 93 від 20.07.95, оскільки,
згідно з пунктом 2 ст. 349 ЦПК України ( 1503-06 ) (1503-06)
виконавчий
напис є виконавчим документом, а скарги на дії нотаріусів
підлягають розгляду місцевими районними судами (ч. 1 ст. 50 Закону
України "Про нотаріат" ( 3425-12 ) (3425-12)
та глава 39 ЦПК України
( 1503-06 ) (1503-06)
.
Касаційна інстанція також вважає необгрунтованим прийняття до
розгляду арбітражним судом позовної вимоги про визнання недійсним
свідоцтва N 5-2160 від 14.06.96 про право власності
Промінвестбанку України на 62/100 цілісного майнового комплексу по
вул. В.Хвойки, 21 у м. Києві, виданого державним нотаріусом 3-ї
Київської нотаріальної контори на підставі ст. 398 ЦПК України
(1503-06 ) та акта N 232/6 від 04.06.96. Видача зазначеного
свідоцтва згідно з п. 131 Інструкції про порядок вчинення
нотаріальних дій нотаріусами України (затверджена наказом
Міністерства юстиції України N 18/5 ( z0152-94 ) (z0152-94)
від 18.06.94) є
нотаріальною дією, розгляд справ про оскарження якої, відповідно
до п. 6 ст. 254 ЦПК України ( 1502-06 ) (1502-06)
, здійснюється відповідним
місцевим районним судом в порядку окремого провадження.
У зв'язку з цим спір в частині визнання недійсним свідоцтва
від 14.06.96 N 5-2160 не підлягає вирішенню в господарських судах
України, а тому провадження у справі в цій частині підлягає
припиненню на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Не заслуговують на увагу вміщені в оскаржуваній постанові
посилання суду на укладення між відповідачами договору
купівлі-продажу від 18.12.98 з порушеннями вимог ст. 63 ЦК
України ( 1540-06 ) (1540-06)
, як підписаного від імені Компанії "Utilisco
Trading Limited" неуповноваженою особою, оскільки наступні
юридично значимі дії сторін, спрямовані на передачу банком майна
Компанії, оплати його ціни, прийняття у власність та користування
добросовісним набувачем-нерезидентом, свідчать про подальше
схвалення цієї угоди обома сторонами, що робить її дійсною з
моменту укладення та вказує на відсутність підстав для виселення
другого відповідача з придбаних ним нежилих приміщень.
Зважаючи на наведене, колегія дійшла висновку про помилкове
застосування судом до спірних цивільних правовідносин при
прийнятті оскаржуваних рішення та постанови норм матеріального та
процесуального права, в зв'язку з чим зазначені рішення підлягають
скасуванню з ухваленням нового рішення про часткову відмову в
позові та часткове припинення провадження у справі.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 47, 48 Закону
України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
в редакції від
14.03.95 ( 90/95-ВР ) (90/95-ВР)
, ч. 2 ст. 63 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, ст. 10
Закону України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
, ст. 20
Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
, ст.ст. 254, 285, 373
ЦПК України ( 1502-06, 1503-06 ) (1502-06, 1503-06)
, п. 1 ст. 80, ст.ст. 111-5,
111-7, пп. 2, 4 ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10, ст. 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Промінвестбанку України та касаційну
скаргу Компанії "Utilisco Trading Limited" задовольнити частково.
Рішення від 23.02.2001 арбітражного суду м. Києва та постанову від
08.01.2002 Київського апеляційного господарського суду у справі
N 12/472 скасувати.
Відмовити АТЗТ "Дослідний завод "Веста" в задоволенні
позовних вимог про визнання недійсними договору застави основних
фондів від 27.07.95, договору купівлі-продажу нежилих приміщень
від 18.12.95 та виселення Компанії "Utilisco Trading Limited" із
займаних приміщень головного корпусу площею 3600 кв.м, блоку цехів
площею 5888 кв.м, розташованих по вул. В.Хвойки, 21 у м. Києві.
Припинити провадження у справі в частині визнання недійсними
акта N 232/6 від 04.06.96 судового виконавця Мінського районного
суду м. Києва про передачу у власність Промінвестбанку України
заставлених основних фондів АТЗТ "Дослідний завод "Веста" та
свідоцтва від 14.06.96 N 5-2160 про право власності
Промінвестбанку України на 62/100 цілісного майнового комплексу по
вул. В. Хвойки, 21 у м. Києві, виданого державним нотаріусом 3-ї
Київської нотаріальної контори.
2. Стягнути з АТЗТ "Дослідний завод "Веста" на користь
відповідачів по 42,50 грн. в рахунок відшкодування витрат по
держмиту, сплаченому за перегляд справи в порядку касації.
Накази доручити видати господарському суду м. Києва.
Головуючий В.Овечкін
Судді Є.Чернов
Й.Мілевський