ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.03.2002 Справа N 5844-8/1492
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого – судді Усенко Є.А.,
суддів Глос О.І., Жаботиної'Г.В.
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін,
розглянувши касаційну скаргу Лебединської об'єднаної державної
податкової інспекції в Сумській області
про перегляд у касаційному порядку рішення господарського суду
Сумської області від 06.12.2001р.
у справі № 5299/4-16/496х
за позовом Приватного підприємства “Славутич“
до Лебединської об'єднаної державної податкової інспекції в
Сумській області
про визнання недійсним рішення,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Сумської області від 06.12.2001р.
позов задоволено частково, визнано недійсним рішення
Лебединської об'єднаної державної податкової інспекції
№ 35/26-207/30731575 в частині донарахування податку на прибуток
у сумі 9000грн, фінансових санкцій по податку на прибуток у сумі
2790грн., податку на додану вартість у сумі 9227грн., фінансових
санкцій по податку на додану вартість у сумі 9227грн. по
взаємовідносинах з ЗАТ “NMТ”, м. Київ; застосування фінансових
санкцій по податку на прибуток у сумі 13110грн. та фінансових
санкцій по ПДВ у сумі 29155грн. по взаємовідносинах з ТОВ
компанія “Світязь”, в решті частини позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду оскаржувач
просить його скасувати, посилаючись на те, що господарським
судом було неправильно застосовано норми Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
від 03.04.1997р.
№ 168/97-ВР, Закон України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, Закон України “Про державну
податкову службу в Україні” ( 509-12 ) (509-12)
, Закон України “Про
підприємства в Україні“
Заслухавши доводи та заперечення представників сторін,
перевіривши правильність застосування господарським судом норм
матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку щодо часткового задоволення касаційної
скарги Лебединської об'єднаної державної податкової інспекції в
Сумській області.
Господарським судом встановлено, що позивач включив по
податковому обліку до складу валових витрат вартість
паливно-мастильних матеріалів на суму 145775грн.72коп. ,
придбаних у ТОВ “Світязь”, яке не зареєстровано як платник
податку.
Згідно п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
до складу валових витрат
включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих)
протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією,
веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і
охороною праці. Пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті встановлено
обмеження щодо включення до складу валових витрат окремих витрат
платника податку. Із зазначених пунктів не випливає заборона
щодо включення до складу валових витрат витрати платника
податку, які сплачені незареєстрованим в податкових органах
особам.
Оскільки п. 5.10 ст. 5 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
заборонено установлення
додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових
витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі,
а даний закон не передбачає заборону на включення платником
податку до складу валових витрат витрати, сплачені
незареєстрованим в податкових органах особам, то господарським
судом порушено дану норму права.
Відповідач по операціям позивача з купівлі продажу
паливно-мастильних матеріалів у ТОВ “Світязь” донарахував
податок на додану вартість та застосував до позивача фінансові
санкції по податку на додану вартість.
Згідно п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
право на нарахування податку та
складання податкових накладних надається виключно особам,
зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому
статтею 9 цього Закону. Оскільки ТОВ “Світязь” не було
зареєстровано як платник податку, то у нього було відсутнє право
на складання податкової накладної, а у позивача було відсутнє
право на включення до податкового кредиту витрат по сплаті
податку на додану вартість, що підтверджені такою податковою
накладною. За таких обставин донарахування відповідачем податку
на додану вартість за цією операцією у розмірі 29155грн. та
нарахування, відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
,
фінансових санкцій по податку на додану вартість у сумі
29155грн. є правомірним.
Господарським судом встановлено, що відповідно до договору № 39
від 07.08.2000р., по накладній № 46 від 01.08.2000р. позивачем
придбано у ЗАТ “NMТ” ключ КГРП - 10 на суму 81360грн., в тому
числі ПДВ у розмірі 13560грн., по ціні 67800грн. По даній
операції ЗАТ “NMТ” виписало податкову накладну № 46 від
07.08.2000р., оригінал якої надало позивачу.
Згідно ч. З п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок
на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податкова накладна є звітним
податковим документом і одночасно розрахунковим
документом. Оскільки позивач розрахувався відповідно до
виписаної ЗАТ “NMТ” податкової накладної за ціною, що зазначена
в даній накладній, то він поніс витрати, які згідно п.п. 5.2.1
п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
правомірно включив до складу
валових витрат.
Згідно п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий кредит звітного
періоду складається із сум податків, сплачених платником податку
у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів, вартість яких
відноситься до складу валових витрат виробництва. Підпунктом
7.4.5 вищенаведеної норми Закону заборонено включення до
податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не
підтверджені податковими накладними. Оскільки позивач вніс до
податкового кредиту витрати по сплаті податку на додану
вартість, що підтверджені податковою накладною № 46 від
07.08.2000р., яка виписана та надана позивачу продавцем - ЗАТ
“NMТ” та яка згідно п.п. 7.2.3 вищезгаданої норми Закону є
розрахунковим документом, то підстави для донарахування податку
на додану вартість та нарахування фінансових санкцій на суму
донарахованого податку у відповідача були відсутні.
За таких обставин рішення господарського суду в цій частині
відповідає нормам матеріального права.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Лебединської об'єднаної державної податкової
інспекції в Сумській області задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Сумської області від 06.12.2001р.
змінити. Визнати недійсним рішення Лебединської об'єднаної
державної податкової інспекції в Сумській області
№ 35/26-207/30731575 в частині стягнення з приватного
підприємства “Славутич” податку на прибуток в сумі 53200грн.,
фінансових санкцій по податку на прибуток в розмірі 15960грн.,
податку на додану вартість в розмірі 9227грн., фінансових
санкцій по податку на додану вартість в розмірі 9227грн.
В іншій частині позову відмовити.