ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.03.2002 Справа N 22/179
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М.,
Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою
відповідальністю “Спецрадіоелектроніка” на постанову Київського
апеляційного господарського суду від 31.10.2001 року
у справі № 22/179 господарського суду м. Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
“Спецрадіоелектроніка”
до відповідача Міністерства оборони України
про стягнення 6272141грн.
за участю представників:
ТОВ “Спецрадіоелектроніка” – Іванченко І.Д. – ген. директор;
Шутко В.В. за дов. від 23.01.2002р.;
МО України – Пилипенко Г.М. за дов.№ 148/741 від 02.08.2001р.;
В засіданні брав участь – Мазурчук В.В. - прокурор відділу
Військової прокуратури Північного регіону України
В судовому засіданні з 14 по 21.03.2002р. оголошувалась перерва.
В С Т А Н О В И Л А
Товариство з обмеженою відповідальністю “Спецрадіоелектроніка”
звернулося до господарського суду м. Києва з позовом про
стягнення з Міністерства оборони України 6272141грн.
заборгованості за договором від 14.04.99р. № 13/131/і/29 (т.1
а.с.1-2).
Рішенням господарського суду м. Києва від 16.08.2001р. заявлений
позов задоволено частково. Відповідно до рішення суду, стягнуто
з Міністерства оборони України на користь позивача
5487626,28грн. (3982312,25грн. +1505314,03грн.) основної
заборгованості з урахуванням індексу інфляції, три відсотки
річних у сумі 274381,31грн. (т.2 а.с.120-124). В іншій частині
позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
31.10.2001р. рішення господарського суд м. Києва від
16.08.2001р. скасовано. Відповідно до постанови суду, договір №
13/131/і/29 від 14.04.99р., укладений між Міністерством оборони
України та ТОВ “Спецрадіоелектроніка” визнано недійсним,
зобов’язано Міністерство оборони України передати ТОВ
“Спецрадіоелектороніка” вироби, які отримано відповідно до
вказаного договору і знаходяться у нього, а у позові відмовлено
(т.2 а.с.131-134).
При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з того, що договір
№ 13/131/і/29 від 14.04.99р., невиконання зобов’язань за умовами
кого є предметом спору, недійсний, оскільки його укладено
сторонами з порушенням вимог Закону України “Про державне
оборонне замовлення” ( 464-14 ) (464-14)
та підписано від імені
Міністерства оборони України особою без відповідних повноважень,
а недійсний договір не породжує виникнення відповідних
зобов’язань у сторін.
Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою, ТОВ
“Спецрадіоелектроніка” звернулось до Вищого господарського суду
України з касаційною скаргою та просить його скасувати,
залишивши в силі рішення господарського суду м. Києва від
16.08.2001р.
У поданій касаційній скарзі скаржник посилається на те, що суд
апеляційної інстанції, при винесенні оспорюваної постанови,
допустив порушення норм матеріального права. Так, суд:
- помилково не застосував ч. 2 ст. 63 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
яка визначає, що наступне схвалення угоди особою, яку
представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення;
- безпідставно застосував ч. 2 ст. 48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
оскільки сторони не заявляли вимог щодо застосування реституції;
- застосував до взаємовідносин сторін норми Закону України
“Про державне оборонне замовлення” ( 464-14 ) (464-14)
, які регулюють
відносини, що виникають у сфері державного оборонного
замовлення, хоча сторони договору не виступали в якості
замовника та, відповідно, виконавця оборонного замовлення.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить
касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції при вирішення даного
спору встановлено наступне.
14.04.99р. між Міністерством оборони України в особі начальника
Головного ракетно-артилерійського управління Збройних Сил
України – командира в/ч А-0120 Глазиріна С.М. та ТОВ
“Спецрадіоелектроніка” укладений договір № 13/131/і/29,
відповідно до якого Міністерство оборони України доручало, а
позивач брав на себе зобов’язання виконати в інтересах
відповідача постачання виробів згідно додатку № 1 в
номенклатурі, кількості, на умовах, в терміни та за ціною,
визначених договором та додатками до нього (т.1 а.с.3-8).
Додатком № 3 до вказаного договору у структуру ціни включена
винагорода позивача у розмірі 4,5% (т.1 а.с.9).
Суд апеляційної інстанції, оцінюючи зазначений договір, невірно
дійшов висновку про його недійсність, оскільки застосував до
взаємовідносин сторін норми матеріального права, які не
підлягали застосуванню, а також не застосував норму, що
підлягала застосуванню до взаємовідносин сторін.
Так, Закон України “Про державне оборонне замовлення”
( 464-14 ) (464-14)
, норми якого застосовані судом апеляційної інстанції,
визначає загальні правові та економічні засади (принципи)
формування, розміщення, фінансування і виконання державного
оборонного замовлення та регулює відносини у цій сфері.
Відповідно до ст. 5 зазначеного Закону ( 464-14 ) (464-14)
, державний
контракт з оборонного замовлення (далі - державний контракт) -
це договір, укладений державним замовником з виконавцем
відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України основних
показників оборонного замовлення (обсяги поставок (закупівлі))
продукції, виконання робіт, надання послуг, строки виконання
замовлення тощо), який передбачає зобов'язання сторін та їх
відповідальність за виконання оборонного замовлення.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення господарського
суду м. Києва, встановив, що у сторін відсутні документи, які б
підтверджували, що в затверджені Кабінетом Міністрів України
основні показники оборонного замовлення на 1999 рік включались
вироби, які поставлялись по спірному договору та визначався
виконавцем оборонного замовлення відповідач у справі.
Отже, даний договір не можна розцінювати як контракт з
оборонного замовлення, оскільки судом не встановлено, що сторони
у справі визначені відповідно як виконавець оборонного
замовлення та державний замовник, а договір укладено на підставі
відповідних основних показників оборонного замовлення,
затверджених Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, судом першої інстанції вірно не застосовані, а
судом апеляційної інстанції помилково поширені норми
вищезазначеного Закону ( 464-14 ) (464-14)
на взаємовідносини сторін, що
виникли з укладеного договору, який не є контрактом з державного
оборонного замовлення.
Висновок суду апеляційної інстанції про недійсність укладеного
договору, у зв’язку з підписанням його від імені відповідача у
справі – Міністерства оборони України начальником Головного
ракетно-артилерійського управління Озброєння Міністерства
оборони України полковником Глазиріним С.М. – особою, не
уповноваженою на його укладення, помилковий та такий, що
зроблений судом без застосування положень ст. 63 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
.
В силу ст. 63 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, угода, укладена від імені
другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з
перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні
права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі
дальшого схвалення угоди цією особою. Відповідно до ч. 2
вказаної норми, наступне схвалення угоди особою, яку
представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.
Судом першої інстанції встановлено, що Міністерство оборони
України в особі уповноваженою особи – заступника Міністра
оборони України з озброєння - начальника Озброєння Збройних Сил
України неодноразово визнавало укладений договір.
Таким чином, постанова Київського апеляційного господарського
суду від 31.10.2001р. в частині використання судом повноважень,
наданих п. 1 ст. 83 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, - визнання
недійсним пов’язаного з предметом спору договору підлягає
скасуванню.
Позивач свої зобов’язання за договором № 13/131/і/29 від
14.04.99р. виконав повністю, а відповідач від виконання
зобов’язань за умовами укладеного договору ухиляється, що
встановлено судом першої інстанції при розгляді справи.
Відповідно до ст. 161,162 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, зобов’язання
повинні виконуватись належним чином і в установлений строк
відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при
відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно
ставляться, а одностороння відмова від виконання зобов'язання не
допускається, за винятком випадків, передбачених законом.
В силу ст. 214 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, боржник, який прострочив
виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора
зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого
індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти
річних з простроченої суми, якщо законом або договором не
встановлений інший розмір процентів.
Таким чином, господарським судом м. Києва правильно визначено,
що заявлені вимоги підлягають задоволенню, однак у частині,
оскільки ним встановлено, що позивачем невірно обраховано суму
боргу, у зв’язку з застосуванням індексу інфляції, який не
відповідає офіційному, та помилки, при обрахуванні трьох
відсотків річних.
За таких обставин, постанова Київського апеляційного
господарського суду від 31.10.2001р. підлягає скасуванню, а
рішення господарського суду м. Києва від 16.08.2001р. –
залишенню в силі, як таке, що прийнято у відповідності з нормами
матеріального та процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
“Спец радіоелектроніка” задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
31.10.2001р. скасувати, залишивши в силі рішення господарського
суду м. Києва від 16.08.2001р.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищак І.М.
Палій В.М.