ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.03.2002 Справа N 1/99
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Кузьменка М.В.,
судді Васищака І.М.,
судді Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою
відповідальністю “К енд Ф”, м. Дніпропетровськ
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 29.01.2002 року
у справі № 1/99
за позовом виробниче торгівельно-комерційного підприємства
“ВАГРІ”, м. Дніпропетровськ
до товариства з обмеженою відповідальністю “К енд Ф“
про стягнення 2 456 691,34 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: Максимова Р.Г. (довіреність від 02/01 від
03.01.2002 p.),
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
22-23.11.2001р. (суддя Норенко С.М.) позовні вимоги приватного
виробничого торговельно-комерційного підприємства (ПВТКП)
“Вагрі” до товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) “К енд
Ф” про стягнення 2 456 691,34 грн. та зобов'язання виконати дії
по передачі двох квартир, задоволене частково. З відповідача -
ТОВ “К енд Ф” стягнуто 1250395,16 грн. основного боргу за
будівельні роботи, 443639,14 грн. суми боргу з урахуванням
індексу інфляції, 1156 грн. витрат по держмиту та зобов'язано
його здійснити передачу позивачу - ПВТКП “Вагрі” квартири № 56
по пр.Пушкіна 13, в м. Дніпропетровську. В задоволені позову в
іншій частині відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 29.01.2002 р. рішення господарського суду Дніпропетровської
області від 22-23.11.2001 р. у справі № 1/99 змінено у частині
стягнення витрат по сплаті держмита. З відповідача додатково
стягнуто на користь позивача, а з останнього до державного
бюджету 85,0 грн. витрат по держмиту, за заявленими позивачем
вимогами немайнового характеру. В решті рішення залишено без
змін.
Не погоджуючись із вказаними судовими актами, ТОВ “К енд Ф”
звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою та просить їх скасувати.
Скаржник вважає, що судом порушені принципи змагальності і
рівності сторін перед законом. Посилаючись на недотримання норм,
що визначають обов'язки та повноваження суду (ст.ст. 99, 101,
105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
), скаржник вважає, що судом не
встановлені всі обставини справи та безпідставно не взято до
уваги докази, надані відповідачем в обгрунтування своєї позиції.
В цьому скаржник вбачає порушення ст. 43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Зауваження скаржника щодо застосування ст.ст. 162, 217 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
ґрунтуються на суб'єктивному тлумаченні цих
норм та оцінці ним доказів у справі на користь відповідача.
Скаржник також заперечує проти стягнення суми боргу з
урахуванням індексу інфляції, і вважає, що судами першої та
другої інстанцій неправильно застосована стаття 214 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, оскільки, на думку скаржника, пунктом 4.1 контрактів
на будівництво житлових будинків (№№ 105, 35,16) точна дата
платежів за виконані роботи не встановлена. Тому, до цих
правовідносин слід застосовувати ст. 165 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
якою передбачений порядок виконання зобов'язань у випадках, якщо
строк виконання зобов'язань не встановлений.
Позивач - ПВТКП “Вагрі” надіслав до Вищого господарського суду
України відзив на касаційну скаргу відповідача - ТОВ “К енд Ф” і
вважає, що рішення господарського суду Дніпропетровської області
від 22-23.11.2001 р. та постанова Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 29.01.2002 р. у справі
№ 1/99 прийняті у відповідності до вимог чинного законодавства і
відповідають матеріалам справи, а також наполягає на тому, що
між сторонами у даній справі угоди про зарахування зустрічних
вимог не укладалися. Що ж до строків виконання платіжних
зобов'язань, то їх визначено договорами як проміжок часу
“щомісячно”, що відповідає принципам визначення строків у
цивільному праві і широко застосовується у господарській
діяльності підприємств.
Судами двох інстанцій встановлено, що між ПВТКП “Вагрі”
(підрядник, позивач у справі) та ТОВ “К енд Ф” (замовник,
відповідач у справі) було укладено контракти №№ 105, 106 від
02.04.96 p., № 16 від 10.04.97 p., № 35 від 25.08.97 p., № 30
від 15.09.97 р. відповідно до яких позивач прийняв на себе
зобов'язання по будівництву “власними, залученими силами та
засобами” будинків в м. Дніпропетровську по вул.Комсомольській,
38 (блок А), вул.Мініна,19, вул.Херсонській (секції №№ 3,4,5,6).
Вартість робіт належним чином узгоджена сторонами і оформлена
відповідними розрахунками договірної ціни. При цьому остання
визначена як динамічна, яка підлягає уточненню при наявності
певного кола обставин та індексації у зв'язку з інфляцією.
Відповідно до ст. 4 вказаних контрактів розрахунки за виконані
підрядником будівельні роботи повинні здійснюватись щомісяця, а
остаточний розрахунок здійснюється не пізніше 10 днів після
підписання актів приймання об'єктів в експлуатацію. Розрахунки
за роботи виконувались відповідачем на підставі довідок Ф-3 про
вартість робіт, актів приймання виконаних будівельномонтажних
робіт Ф-2 у грошовій та інших формах. Підсумки поетапних
розрахунків оформлено відповідними актами звірки.
Також між сторонами були укладені договори дольової участі у
будівництві №№ 01/266, 01/219, 01/257, 01/270, № 01/206.
Відповідач умовами цих договорів зобов'язаний передати у
власність дольщика (позивача) певні квартири.
Житлові будинки по вул.Мініна, 19а, Комсомольській, 38,
Херсонській (поштова адреса: пр.Пушкіна, 13) прийнято до
експлуатації державними комісіями згідно з актами від
16.04.98р., 16.12.99р. та 21.12.2000 p., затвердженими рішеннями
виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 693/13 від
16.04.98р, № 2835 від 16.12.99р., № 3357 від 21.12.2000р.
За цими договорами загальна сума заборгованості, встановлена
експертизою з використанням взаємозаліку, складає 1 255 357 грн.
72 коп. Із зазначеної суми судом виключено 4962 грн. 56 коп. ,
яка відноситься до контракту № 106 від 02.04.96, оскільки
будинок по вул.Мініна, 19 М.Дніпропетровська введено в
експлуатацію 16.04.98, що дало суду підстави для висновку про
пропуск строку позовної давності.
Позов про виділення квартири в будинку № 13, по пр.Пушкіна
ґрунтується на умовах договору № 01/266 від 30.08.98, вимоги
якого з боку позивача виконані, що також підтверджено висновком
експертизи.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального та
процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів,
знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з
таких підстав.
Як свідчать матеріали справи, в тому числі висновки
судово-бухгалтерської та трьох будівельно-технічних експертиз
(том справи 12, 13, 14, 15) судом у повній відповідності до
вимог ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
всебічно дослідженні
обставини справи, яким правильно дана юридична оцінка, що,
зокрема, підтверджується суттєвим зменшенням позивачем розміру
позовних вимог та відмовою від своїх вимог щодо передачі у
власність ще однієї квартири. Окрім того, два томи справи (17 і
18) сформовано апеляційною інстанцією з документів в
обгрунтування апеляційної скарги. Таким чином, посилання
скаржника на те, що судом порушені вимоги ст.ст. 42, 43, 43,
101, 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
є безпідставними. В той же час
у матеріалах справи є свідчення про ухилення відповідача від
участі у судовому процесі першої інстанції, про що вказується у
рішенні суду (т.16, а.с.61).
Відповідно до ст.ст. 161, 162 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання
повинні виконуватися належним чином, одностороння відмова і
зміна умов договору не допускається, за винятком випадків,
передбачених законом.
Згідно ст. 213 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, якщо внаслідок
прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора,
він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати
відшкодування збитків.
Крім того, п. 2.5 зазначених вище договорів про дольову участь
передбачено, що дольщик (позивач) має право в односторонньому
порядку розірвати договір, а інший контрагент (відповідач)
зобов'язаний повернути дольщику отримані за договором кошти.
Таким чином, у позивача були підстави вимагати виконання
зобов'язання від відповідача за одним договором дольової участі,
зокрема № 01/266 від 30.09.98 p., а за рештою відмовитися від
прийняття виконання. Тому, посилання скаржника на те, що судом
неправильно застосовано статтю 162 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
є також
необґрунтованими.
Колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність
підстав вважати акти звірок взаємної заборгованості, які
містяться в матеріалах справи, зарахуванням у розумінні ст. 217
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, оскільки судом не встановлено волі сторін
на досягнення цієї мети та відсутня суттєва умова - поєднання в
одній особі кредитора за одним зобов'язанням з боржником за
іншим. Судом встановлено, що як за договорами на будівництво
житла, так і за договорами на дольову участь відповідач є
боржником. Із проведенням зарахування позивач не погоджується,
тому спір підлягає вирішенню по суті з урахуванням усіх
матеріалів і обставин справи.
Посилання скаржника на те, що суд начебто безпідставно включив
до суми основного боргу кошти, вказані у листах № 96 та № 96-1
від 11.05.2001р. (т.17, а.с.177, 178), колегією суддів до уваги
не беруться, оскільки касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ними (ч. 2 ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
). Проте,
колегія суддів відмічає, що в оспорюваних судових актах
констатується, що загальна сума заборгованості розрахована з
врахуванням взаємозаліку (т.16, а.с.62; т.18 а.с.136).
Колегія суддів не погоджується з доводами скаржника щодо
застосування судом ст. 214 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, оскільки строк
виконання зобов'язань встановлюється чи визначається шляхом
зазначення точної календарної дати або проміжку часу (“від”
“до“), протягом якого необхідно здійснити виконання, або шляхом
зазначенням настання в майбутньому будь-якої події. Наявність
такого строку може випливати із змісту договору.
Пунктами 4.1 та 4.3 вказаних вище контрактів зазначено, що
замовник забезпечує щомісячні платежі за виконані роботи згідно
акту виконаних робіт. Тобто строком виконання зобов'язань є
проміжок часу, “щомісяця”, протягом якого відповідач повинен
виконати зобов'язання - оплати виконану роботу.
Враховуючи викладене, та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від
22-23.11.2001р. та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 29.01.2002 р. у справі № 1/99 залишити
без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою
відповідальністю “К енд Ф” - без задоволення.