ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.03.2002 Справа N 14/14б
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Грека Б.М.
Чупруна В.Д.,
Вовка І.В.,
розглянувши Державного відкритого акціонерного
касаційну скаргу товариства шахти “Росія” ДП ДХК
“Селидіввугілля”
на постанову від 11.12.2001 Донецького апеляційного
господарського суду
у справі № 14/14б
за заявою Державного відкритого акціонерного
товариства шахти “Росія” ДП ДХК
“Селидіввугілля“
до АКБ “Укрсоцбанк“
Про визнання угоди недійсною
в судовому засіданні взяли участь представники:
від заявника не з'явились
від відповідача Адамський О.М. за довіреністю № 02-12/4
від 03.01.2001
ДВАТ шахта “Росія” звернулася із заявою про визнання недійсними
додаткових угод від 01.03.1999 до кредитного договору № 24 від
28.08.1997 та 27.02.1998, укладених з АКБ соціального розвитку
“Укрсоцбанк”.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 26.09.2001
(суддя Овсяннікова О.В.) визнано недійсними додаткові угоди від
01.03.1999 до кредитного договору № 24 від 28.08.1997 та
27.02.1998 укладені з АКБ соціального розвитку “Укрсоцбанк”.
За апеляційною скаргою АКБ “Укрсоцбанк” Донецький апеляційний
господарський суд від 11.12.2001 (судді М'ясищев A.M.
(головуючий), Алєєва І.В., Агапова О.Л.) ухвалу господарського
суду Донецької області від 26.09.2001 скасовано, в задоволенні
вимог ДВАТ шахта “Росія” про визнання недійсними додаткових угод
до кредитного договору № 24 від 28.08.1997 та договору застави
від 27.08.1997 і 27.02.1998 відмовлено.
ДВАТ шахта “Росія”, не погоджуючись з вказаною постановою,
подала касаційну скаргу, в якій просить згадану постанову
скасувати, а ухвалу від 26.09.2001 у справі № 14/14б - залишити
без змін.
За твердженням скаржника Донецьким апеляційним господарським су
дом порушено норми матеріального права, висновок суду про те, що
майно передано ДВАТ шахта “Росія” не за угодою, а в порядку,
встановленому ст. 37 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, в зв'язку з
проведеною реорганізацією шахти, не відповідає обставинам
справи.
Крім того у скарзі ДВАТ шахта “Росія” посилається на те, що
судом невірно застосовано законодавство, яким врегульовано
порядок покладення вказаних обов'язків по виконанню договору на
третю особу.
У відзиві на касаційну скаргу АКБ “Укрсоцбанк” /Донецька обласна
філія/ заперечує проти вимог скаржника зазначивши, що постанова
апеляційного господарського суду відповідає нормам чинного
законодавства України.
Суд, вивчивши матеріали справи та проаналізувавши правильність
дотримання апеляційним господарським судом норм матеріального та
процесуального права,
В С Т А Н О В И В:
Згідно кредитного договору від 22.08.1997 № 27, укладеного між
АКБ “Укрсоцбанк” /Донецька обласна філія/ та ДХК
“Селидіввугілля”, об'єднанню наданий кредит у сумі 2000000
гривень. На суму виданого кредиту сторонами укладений договір
застави від 22.08.1997. У подальшому кредитний договір сторонами
неодноразово пролонгувався.
Відповідно до наказу Міністра вугільної промисловості № 514 від
18.12.1998 реорганізовано “ДХК “Селидіввугілля” шляхом виділення
нових підприємств.
У зв'язку з реорганізацією ДХК “Селидіввугілля” частина
зобов'язань по погашенню отриманого від АКБ “Укрсоцбанк” кредиту
станом на 01.01.1999, переоформлено на ДВАТ Шахта “Росія”
дочірнє підприємство ДХК “Селидіввугілля”, відповідно до авізо
№ 544 від 30.12.1998.
Сторони не заперечували із передачею боргу, що свідчить факт
укладення додаткової угоди від 01.03.1999 до кредитного договору
№ 24 від 22.08.1997 та договору застави від 22.08.1997 та від
27.02.1998.
З урахуванням додаткової угоди від 01.03.1999, укладеної між АКБ
“Укрсоцбанк” та ДВАТ шахта “Росія” відбулося встановлення нових
правовідносин між сторонами.
Як слідує із доданої до справи додаткової угоди до кредитного
договору, вимоги статті 153 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
/що визнані
такими за законом або необхідні для договорів даного виду/
дотримано.
Крім того, у процесі укладання спірної угоди не було порушено
вимоги законодавства у сфері кредитування, зокрема, Закону
України “Про банки та банківську діяльність”, Положення “Про
кредитування”, Закону України “Про заставу”.
Оцінюючи юридичну природу додаткової угоди до кредитного
договору та договору застави колегія суддів вважає, що укладено
новий договір з новими зобов'язаннями й умовами.
Про згоду позивача в прийнятті зобов'язань свідчить факт
погашення частини основної заборгованості по кредиту в сумі 1000
грн. /платіжне доручення № 1848 від 22.11.2000/ та процентів в
сумі 518 грн. /платіжне доручення № 2035 від 07.12.2000/.
Додаткова угода від 01.03.1999 до договору застави від
22.08.1997 та 27.02.1998 є способом забезпечення виконання
зобов'язань, передбачених додатковою угодою до кредитного
договору № 24 від 22.08.1997.
За даних умов, доводи скаржника про те, що відповідно до вимог
ст. 164 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
виконання зобов'язань “ДХК
“Селидіввугілля” перед АКБ “Укрсоцбанк”, які виникли із
кредитного договору № 24 від 22.08.1997 з частковим покладенням
обов'язку на ДВАТ шахта “Росія” /авізо № 544 від 18.12.1998/, що
первісний боржник, “ДХК “Селидіввугілля”, залишається незмінним,
є безпідставними.
Твердження скаржника про те, що в постанові апеляційного суду
зроблено висновок, що майно передано шахті “Росія” не за угодою,
а в порядку, встановленому ст. 37 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, в
зв'язку з реорганізацією шахти є помилковим.
Так, із матеріалів справи слідує, що згідно наказу Міністра
вугільної промисловості № 914 від 18.12.1998 мала місце
реорганізація “ДХК “Селидіввугілля”, шляхом виділення з нього
нових підприємств.
Таким чином, апеляційним судом норма цивільного законодавства,
зокрема ст. 37 ЦК застосована у відношенні до “ДХК
“Селидіввугілля”, а не у відношенні до ДВАТ шахта “Росія”.
Діючим законодавством, зокрема ст. 201 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
передбачено, що переведення боргу на іншу особу допускається за
згодою кредитора.
За змістом ст. 202 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
у разі згоди кредитора
на перевід боргу іншій особі між первісним і новим боржником
укладається угода в простій письмовій формі і новий боржник
вправі висувати проти вимоги кредитора всі заперечення, основані
на відносинах між кредитором і первісним боржником.
У постанові і в матеріалах справи відсутні докази про укладення
угоди про переведення боргу.
Враховуючи зазначені обставини, доводи скаржника про те, що мала
місце угода про переведення боргу слід визнати такими, що
суперечать фактичним обставинам справи.
Колегія суддів вважає, що апеляційним судом обґрунтовано
зроблено висновок про те, що додаткові угоди від 01.03.1999 до
кредитного договору № 24 від 28.08.1997 та до договору застави
від 27.08.1997 і 27.02.1998 відповідають вимогам чинного
законодавства.
Стосовно посилання в постанові апеляційного суду, що додаткова
угода є продовженням кредитного договору, колегія суддів вважає
за необхідне, з врахуванням оцінених доказів, вилучити даний
висновок з мотивувальної частини постанови.
З урахуванням вищенаведеного постанова Донецького апеляційного
господарського суду відповідає фактичним обставинам справи та
чинному законодавству, а мотиви скаржника з яких подана скарга,
не можуть бути підставою для її змін чи скасування, оскільки
спростовуються матеріалами справи.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 5 ст. 111-9, ст. 111-11 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
1.Касаційну скаргу ДВАТ шахта “Росія” від 9.01.2002 № 01-19/90
задовольнити частково.
2.Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
11.12.2001 у справі № 14/14б змінити, вилучивши із мотивувальної
частини висновок про те, що додаткові угоди по кредитному
договору можуть вважатися продовженням кредитного договору.
3.В решті постанову Донецького апеляційного господарського суду
від 11.12.2001 у справі № 14/14б залишити без змін.
Матеріали справи № 14/14б направити господарському суду
Донецької області.